Постанова № 75119006, 26.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 333/6650/15

Провадження №22ц/778/1337/18

Головуючий у 1 інстанції: Варнавська Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаОСОБА_1суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК», третя особа: Інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про визнання кредитного договору недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 31.07.2008 року між нею та ПАТ «ВТБ БАНК» був нібито підписаний кредитний договір про видачу кредиту в доларах США. Відповідно до п.1.1, 2.1, 3.1 договору банк зобов’язався надати позивальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на грошових коштів з позичкового рахунку, на строк 7 років, тобто до 2015 року на поточні потреби у сумі 24 960 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,60 % річних.

Жодним із пунктів договору не передбачені істотна умова договору, не зазначено про відкриття банківського (поточного) рахунку, який повинен був відкритий з метою зарахування на нього суми наданого кредиту. Видача готівкової іноземної валюти відповідно до актів цивільного законодавства та нормативно-правових актів НБУ можлива лише з банківського рахунку клієнта банку. Банківський рахунок на ім’я ОСОБА_5 не було відкрито до цього часу, що унеможливлює надання кредиту готівкою іноземною валютою.

Іноземна валюта ПАТ «ВТБ БАНК» не була перерахована до ТОВ «ТОЛИМАН ЛТД» на сплату вартості автомобіля Hyundai Sonata, так як договір купівлі-продажу автомобіля було укладено та визначено вартість автомобіля виключно у гривні, та передплата за автомобіль також здійснювалась у гривні. Вважає, що ПАТ «ВТБ БАНК» зобов’язаний надати кредит в сумі 24 960 доларів США на її банківський рахунок, з подальшою конвертацією суми кредиту в доларах США в гривню, за її розпорядженням та подальшим зарахуванням суми гривен на її поточний рахунок, з якого у відповідності до п. 2.3 договору дав би розпорядження про перерахування грошових коштів ТОВ «ТОЛИМАН ЛТД», але поточний рахунок не було відкрито, ні в доларах, ні в гривні, тобто відповідач не мав наміру надавати кредитні кошти, як і до теперішнього часу не надані. Кредитний договір № КР-93/07/Ф від 31.07.2008 року містить умови, які порушують права споживача фінансових послуг, та не відповідають нормам чинного законодавства, зокрема ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанові правління НБУ від 10.05.2007 р. №168 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Тому просила суд визнати кредитний договір №КР-93/07/Ф від 31.07.2008 року недійсним.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним кредитний договір №КР-93/07/Ф від 31.07.2008р. підписаний ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_5

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ПАТ ПАТ «ВТБ БАНК» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд попередньої інстанції зазначив, що 31 липня 2008 року між ВАТ «ВТБ БАНК», правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_5 було підписано кредитний договір № КР-93/07/Ф, предметом якого було надання банком позичальнику грошових коштів в розмірі 24960 доларів США на споживчі цілі з відсотковою ставкою 10,69 % річних, строк кредитування 7 років до 2015 року. Відповідно до п. 8.1 договору мінімальний платіж по кредиту складає 422 долари США (т. 1, а.с. 12-16).

Пунктами 4.1., 8.3 кредитного договору погашення заборгованості має здійснюватись у відповідності до додатку №1 (Графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг- надалі додаток №1), що є невід'ємною частиною кредитного договору.

Згідно з п. 2.4. кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він письмово ознайомлений та підтверджує свою згоду із кредитними умовами банку, сукупною вартістю кредиту тощо. Водночас, п. 2.5. вказує, що розрахунок сукупної вартості кредиту надається саме в додатку № 1 до кредитного договору.

Додаток №1 до кредитного договору №КР-93/07/Ф від 31.07.2008 року, містить щомісячний розмір ануїтетного платежу в розмірі 422,00 дол. США та абсолютне значення здорожчання кредиту в сумі 18276,32 дол. США, що є істотною умовою правочину.

Ухвалою від 16.05.2016 року, судом призначено судово-економічну експертизу. Згідно висновку №11/07-17 судового експерта ОСОБА_6 встановлено, що факт надання кредиту в сумі 24960 доларів США за кредитним договором №КР-93/07/Ф від 31.07.2008 року в готівковій формі чи безготівкового перерахування кредиту не підтверджується наданими експерту первинними санкціонованими документами (т. 2, а.с. 43-60).

При цьому, спірний кредитний договір №КР-93/07/Ф від 31.07.2008р., містить умову договору (пункт 4.3 та Додаток1) щодо сплати комісійної винагороди за управління кредитом в розмірі 1,99 % річних від початкової суми кредиту є несправедливою умовою договору та відповідно до положень ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є не дійсним.

Далі суд попередньої інстанції зазначив, що відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до п. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи із принципу рівності сторін та, враховуючи вищезазначене, суд попередньої інстанції прийшов до висновку про наявність в діях відповідача факту обману та недобросовісної підприємницької практики. Умисел в діях Відповідача має місце в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є не проведення Відповідачем визначеної Законом України "Про захист прав споживачів" переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до підписання споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку, ануїтетною схемою. Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого.

Враховуючи вищезазначене, суд попередньої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції повністю не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Дійсно, 31 липня 2008 року між ВАТ «ВТБ БАНК», правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № КР-93/07/Ф, предметом якого було надання банком позичальнику грошових коштів в розмірі 24960 доларів США на споживчі цілі з відсотковою ставкою 10,69 % річних, строк кредитування 7 років до 2015 року. Відповідно до п. 8.1 договору мінімальний платіж по кредиту складає 422 долари США (т. 1, а.с. 12-16).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Виходячи з мотивувальної частини судового рішення суд фактично послався на єдиний доказ у справі - висновок №11/07-17 судового експерта ОСОБА_6 в якому іншого зазначено, що факт надання кредиту в сумі 24960 доларів США за кредитним договором №КР-93/07/Ф від 31.07.2008 року в готівковій формі чи безготівкового перерахування кредиту не підтверджується наданими експерту первинними санкціонованими документами (т. 2, а.с. 43-60).

Фактично висновок в цій частині містить припущення, щодо того, що існують інші (не надані експерту документи) які можуть вказувати на зворотнє.

Окрім цього цей висновок експерта не вказує на те, що кредитні кошти за договором не були надані баком.

Відповідно до цього ж висновку експерта у відповіді на друге питання (т. 2 а.с. 53 зворот) вказано, що виходячи з результатів дослідження наданих експерту банківських виписок встановлено, що за період з 27.08.2008 року (наступний місяць після укладення спірного договору) по 29.12.2014 року значиться проведеними платежі на погашення зобов’язань в рамках спірного кредитного договору на загальну суму 31222,47 дол. США.

Таким чином, доводи позивача, який посилався на те, що відсутні докази надання кредиту на виконання умов кредитного договору, окрім іншого спростовуються, неспростованим позивачем фактом погашення заборгованості у сумі, яка навіть, за висновком того ж експерта, перевищує суму отриманого тіла кредиту.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний розмір погашення заборгованості не був предметом позову у цій справі і не перевірявся. А тому може опорюватись у рамках розгляду іншої справи в тому числі і про стягнення заборгованості за даним кредитом.

При цьому, позивач посилаючись на неотримання кредиту, не спростовував факт його погашення і при цьому не просив суд застосувати наслідки недійсності правочину і повернення сплачених ним зазначених коштів.

Окрім цього, рішення суду попередньої інстанції ґрунтується в тому числі на обставинах невиконання умов договору, що в свою чергу не є підставами для визнання його недійсним, а надають стороні договору лише право вимагати його належного виконання.

В іншій частині рішення суду містить загальний виклад норм законодавства, і висновки щодо наявності факту обману та недобросовісної підприємницької практики з боку банку.

Однак, не є доведеним і не є встановленим в чому дійсно полягав факт обману, в чому позивач до чи під час укладення договору була обманута, і яка при цьому була недобросовісна підприємницька практика відповідача.

Все рішення суду попередньої інстанції фактично дублює помилкову позицію позивача викладену в позові, базується на припущеннях, та невірному застосуванні норм законодавства до даних правовідносин. Жодні докази, окрім зазначеного висновку експерта, щодо обґрунтованості позову матеріали справи не мітять.

Позивач, отримавши кредит у 2008 році, його використовувала, багато років погашала заборгованість за кредитом. Ні до банку ні до суду до моменту звернення до суд саме банку з позовом про стягнення з неї заборгованості, не зверталась, не вказувала, про нечесність чи обман з боку банку при наданні їх кредитних коштів. В суд з позовом у цій справі звернулась через сім з половиною років після отримання кредитних коштів, жодних достовірних доказів порушення прав позивачки як до укладення так і під час укладення кредитного договору позивач суду не надала, окрім свого помилкового аналізу норм законодавства та підзаконних нормативних актів.

Позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та не спростував доводи апеляційної скарги, не надав суду належних доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з зазначених апеляційним судом підстав.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК» задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК», третя особа: Інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про визнання кредитного договору недійсним – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 3 липня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: