Постанова № 75080393, 02.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2018 р. Справа№ 911/614/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання Шмиговська А.М.

представники сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Експортний Кредитний Банк Туреччини»

на ухвалу господарського суду Київської області від 16.04.2018 р.

у справі №911/614/18 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Акціонерного товариства «Експортний Кредитний Банк Туреччини»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Батата»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ :

Акціонерне товариство «Експортний Кредитний Банк Туреччини» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Батата» про стягнення 40223,65 доларів США.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.04.2018 р. позовну заяву та додані до неї документи повернуто позивачеві на підставі ч.ч. 4, 6 ст. 174 ГПК України.

Вказана ухвала мотивована тим, що позивачем не надано належних доказів сплати судового збору.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, Акціонерне товариство «Експортний Кредитний Банк Туреччини» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Київської області від 16.04.2018 р. скасувати повністю, а справу направити на розгляд господарського суду Київської області.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для розгляду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Судова кореспонденція була направлена сторонам за адресами, що містяться в матеріалах справи та в апеляційній скарзі.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 273 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача, оскільки відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 р. по даній справі явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.04.2018 р. позовну заяву Акціонерного товариства «Експортний Кредитний Банк Туреччини» було залишено без руху; встановлено строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків до 13.04.2018 р.; зобов'язано позивача надати до суду докази сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, надати суду пояснення до позову з зазначенням доказів поставки відповідачу товару вартістю 49219,65 доларів США.

12.04.2018 р. позивачем було направлено до господарського суду Київської області заяву про усунення недоліків, до якої додано оригінал міжнародного платіжного доручення № 1319 від 09.04.2018 р. про сплату судового збору, копію електронної експортної декларації 14341200ЕХ082376, копію СМК № 004067, копію електронної експортної декларації 14341200ЕХ084093, копію СМК № 004069.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що позивачем до міжнародного платіжного доручення № 1319 від 09.04.2018 р., яке складено мовою іноземної держави, не додано нотаріально засвідченого перекладу даного платіжного доручення, що позбавляє суд можливості правильно та в повній мірі дослідити його, а тому позовна заява підлягає поверненню, оскільки позивачем не надано належних доказів сплати судового збору.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі суд зазначає, що платіжне доручення № 1319 від 09.04.2018 р. не є належним та допустимим доказом сплати позивачем судового збору, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 174 ГПК України є підставою для повернення позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, при сплаті судового збору, позивачем були вказані реквізити, зазначені на офіційному сайті «Судова влада України», а саме: розділ Реквізити валютного рахунку для зарахування судового збору в іноземній валюті; розділ Рекомендації щодо заповнення реквізиту «Призначення платежу» у розрахунковому документі на сплату судового збору в іноземній валюті.

Згідно ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

У разі виникнення сумніву щодо надходження та зарахування сум судового збору до Державного бюджету України, суд відкриває провадження у справі та витребовує у особи, яка подала позовну заяву відповідне підтвердження органу Державного казначейства України.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на підставі міжнародного платіжного доручення № 1319 від 09.04.2018 р., яке складене мовою іноземної держави, відсутня можливість правильно та в повній мірі дослідити сплату судового збору - не врахувавши, що в ньому вказані Реквізити валютного рахунку для зарахування судового збору в іноземній валюті, які зазначені на сайті «Судова влада України», в тому числі на англійській мові.

Слід зазначити, що суд першої інстанції помилково виходив з існування правових підстав для повернення позовної заяви на підставі ч. 4 ст. 174 ГПК України, оскільки за наявності сумніву щодо зарахування суми судового збору до Державного бюджету України суд не був позбавлений можливості витребувати у позивача відповідне підтвердження органу Державного казначейства України.

З огляду на викладене, посилання суду першої інстанції на неможливість правильного та в повній мірі дослідження сплати позивачем судового збору в іноземній валюті є необґрунтованим, оскільки для сплати судового збору нерезидентам в іноземній валюті в Україні наявний лише один валютний рахунок, на який сплачується судовий збір в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір», суд перед відкриттям провадження у справі перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Отже, обов'язок перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України покладено саме на суд. Відтак, відсутність нотаріально засвідченого перекладу платіжного доручення не є підставою для повернення позовної заяви, оскільки суд зобов'язаний був самостійно перевірити сплату позивачем належної суми судового збору.

Право на судовий захист або доступ до суду передбачено ч. 2 ст. 4 ГПК України та яке є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, згідно якої права і свободи людини й громадянина захищаються судом, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Також, Конституційний Суд України в рішенні від 25 грудня 1997 р. № 9-зп 5 дав офіційне тлумачення ст. 55 Конституції України такого змісту: «частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене; частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі».

Окрім того, Конституційний Суд України в мотивувальній частині вищевказаного рішення зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

В рішенні у справі «Пономаренко проти України» (Заява № 13156/02) від 14 червня 2007 року (п. 36) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до його прецедентної практики п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає «право на суд», яке включає не тільки право ініціювати провадження, але також і право домогтися «вирішення» спору судом. Для того, щоб це право було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка становить втручання у його чи її права.

В статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Позивач вважає, що ним було дотримано вимоги ГПК України при подачі позовної заяви, оскільки було оплачено судовий збір та надані належні докази такої сплати.

Враховуючи приписи вищезазначених норм ГПК України, суд першої інстанції міг і повинен був з'ясувати всі необхідні обставини та витребувати у сторін всі необхідні докази в процесі підготовчого провадження, а також у підготовчому засіданні.

Крім того, в суді апеляційної інстанції скаржником було долучено до матеріалів справи довідку Державної казначейської служби України про зарахування коштів, в якій зазначено, що 11.04.2018 р. до Державного бюджету України на валютний рахунок були зараховані кошти судового збору у сумі 604,00 доларів США.

Слід зазначити, що станом на день винесення оскаржуваної ухвали, Акціонерним товариством «Експортний Кредитний Банк Туреччини» було сплачено судовий збір у повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовну заяву та додані до неї документи повернуто позивачеві на підставі ч.ч. 4, 6 ст. 174 ГПК України неправомірно.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи Акціонерного товариства «Експортний Кредитний Банк Туреччини», викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому вона підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 273, п. 4 ч. 1 ст. 280, ст. 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Експортний Кредитний Банк Туреччини» задовольнити.

Ухвалу господарського суду Київської області від 16.04.2018 р. у справі №911/614/18 скасувати.

Справу №911/614/18 направити на розгляд до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, що передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк

Повний текст постанови суду складено 03.07.2018 р.