Постанова № 75007218, 26.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 361/1348/17 Суддя (судді) першої інстанції: Сердинський В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Коротких А.Ю.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання призначити пенсію, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання призначити пенсію.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2018 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Рішення суду умотивовано тим, що Управлінням не було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_6 та ОСОБА_4. Лист Управління від 26 липня 2016 року не встановлює будь-яких зобов'язань та не змінює права позивачів на пенсійне забезпечення, вказаний лист не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, а є відповіддю на звернення представника позивачів, з чітким роз'ясненням які дії необхідно вчинити та які документи необхідно надати.

В апеляційній скарзі представник позивача зазначив, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. До того ж, відповідно до положень діючого законодавства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, який засвідчує особу та підтверджує її вік.

Оскільки сторони до суду не з'явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивачів не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, до липня 1997 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживали у АДРЕСА_1, надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

30 червня 2016 року представник позивачів ОСОБА_7 особисто звернувся до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявами про призначення пенсій за віком. До заяв додано всі необхідні та достатні документи для призначення пенсій, а саме: довідка про службу у Збройних Силах, оригінали трудових книжок, нотаріально посвідчені копії паспортів, картки платників податків, заяви про перерахування пенсійних виплат на банківські рахунки, нотаріально посвідчені копії довіреностей, паспорт представника.

Спеціалістом УПФУ оглянуті надані документи та звірені копії згідно з оригіналами, але в прийнятті та реєстрації заяв відмовлено в зв'язку з відсутністю внутрішніх паспортів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з реєстрацією в м. Броварах.

За фактом неприйняття заяв від 30 червня 2016 року до Броварського відділу поліції ГУНП України в Київській області подано відповідну заяву.

08 липня 2016 року у зв'язку з неприйняттям відповідних заяв та документів, заяви про призначення пенсій за віком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із засвідченням на них справжності підпису довіреної особи та встановленням його дієздатності нотаріусом з доданими документами, в тому числі оригіналами трудових книжок, направлені до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області поштою.

Листами Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області № 349/3-01 від 26 липня 2016 року в призначенні пенсій відмовлено. В обґрунтування відмови зазначено, що в поданих документах відсутня інформація про реєстрацію або фактичне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у м. Бровари та Броварському районі Київської області.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача у призначенні пенсії та вважаючи права позивачів порушеними, представник позивачів звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно ч.1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 «Конвенції про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

За ч.2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно ч. 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Тобто, позивачі, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд в Ухвалі по справі № 667/1450/14-а (К/800/51249/15) від 21 червня 2016 року.

Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана ВРУ.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 положення п.2 ч. 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до положень Закону України «Про Конституційний Суд України», а також Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

До того ж, у Рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну.

У пункті 54 вказаного Рішення ЄСПЛ по справі «Пічкур проти України» зазначено, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічного висновку дійшов і Вищий адміністративний суд в Ухвалах по справі № 475/166/17 (К/800/27285/17) від 10 серпня 2017 року та по справі № 489/3899/16-а (К/800/21312/17) від 18 вересня 2017 року.

При цьому, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не було дотримано порядку подачі документів, а саме відсутній паспорт громадянина України, з огляду на наступне.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно п. 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно п. 1 ч.1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України.

Матеріалами справи підтверджується, що разом із заявою представником позивачів було подано наступні документи: довідка про службу у Збройних Силах, оригінали трудових книжок, нотаріально посвідчені копії паспортів, картки платників податків, заяви про перерахування пенсійних виплат на банківські рахунки, нотаріально посвідчені копії довіреностей, паспорт представника.

Враховуючи наведене, відповідно до положень діючого законодавства України паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, який засвідчує особу, підтверджує її вік.

Разом з тим, п.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року передбачено, що днем звернення за пенсією вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі, якщо до заяви про призначення, відновлення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за пенсією вважається день приймання заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо документи, які необхідно подати додатково, протягом трьох місяців не подані, пенсія призначається, відновлюється за наявними документами.

Відповідно до положень п. 7 Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком подаються такі документи: а) довідка податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера заявнику. За документ, що засвідчує відсутність у заявника ідентифікаційного номера для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні державні органи та мають відмітку у паспорті, береться копія сторінки паспорта з відміткою про те, що особа має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера; б) документи про стаж, що визначені Порядком № 22-1 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній; затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637. За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, відділ персоніфікованого обліку органу, що призначає пенсію, додає довідку із бази даних системи персоніфікованого обліку; в) довідка про заробітну плату особи за період страхового стажу до 01.07.2000 р. а починаючи з 01.07.2000 р. індивідуальні відомості про застраховану особу надаються відділом персоніфікованого обліку за встановленою формою.

Відповідно до ч.1 статті 40 Закону, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

г) документи про місце проживання (реєстрації) особи; ґ) документи, що засвідчують особливий статус особи; д) клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивачі, проживаючи наразі на постійній основі в Ізраїлі мають право на призначення пенсії, а паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, який засвідчує особу та підтверджує її вік.

Однак, вірним є і висновок відповідача, підтриманий судом першої інстанції стосовно того, що для призначення пенсії необхідно подати повний пакет необхідних документів, зокрема, інформацію щодо принаймні попередньої реєстрації або фактичного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у м. Бровари та Броварському районі Київської області, а також довідки про заробітну плату особи за період страхового стажу до 01 липня 2000 року, позаяк без інформації щодо розміру заробітної плати неможливо вирахувати розмір належної до призначення пенсії.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає даний адміністративний позов необґрунтованим та безпідставним, відповідно, таким, що не підлягає задоволенню.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову задоволенні даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Коротких А.Ю.

Чаку Є.В.