Постанова № 74988548, 19.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Харків

Справа № 639/86/17

Провадження № 22-ц/790/2162/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого - Бровченко І.О.

суддів - Бурлака І.В., Яцина В.Б.,

за участю секретаря - Сінченко І.В.,

імена (найменування) сторін:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_2

відповідач за первісним позовом – публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»

інші учасники справи:

треті особи – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 811-4/27/3/7/7-019 від 11 березня 2015 року, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановив:

03 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, якій просив суд: визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 811-4/27/3/7/7-019, укладений 11 березня 2015 р. між ПАТ «Укрсоцбанк» (Первісний іпотекодержатель), Код ЄДРПОУ 00039019, та ОСОБА_2 (Новий іпотекодержатель), ІІН НОМЕР_1, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3, зареєстрованим в реєстрі за № 863, в забезпечення Договору не відновлювальної кредитної лінії № 811-4/27/3/7/7-007 від 02.04.2007 року, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що 02 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») був укладений Договір не відновлювальної кредитної лінії № 811-4/27/3/7/7-007 від 02 квітня 2007 року для задоволення споживчих потреб для проведення поточного ремонту в помешканні (квартирі) позивача.

В забезпечення даного Договору кредиту між сторонами був укладений Договір іпотеки № 811-4/27/3/7/7-019, укладений 02 квітня 2007 р.

Без відома та ініціативи позичальника та майнового поручителя ОСОБА_1 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки від 11 березня 2015 року в забезпечення Договору кредиту.

11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 811-4/27/3/7/7-019, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 та зареєстрованим в реєстрі за № 863.

Про існування Договору поруки та Договору про відступлення права вимоги позивач дізнався з тексту заяви ОСОБА_2 від 16 березня 2015 року та з тексту заяви ОСОБА_2 від 28 жовтня 2016 року про погашення заборгованості, яку направлено ОСОБА_2 позивачу – ОСОБА_1

Позивач вважає, що Договір про відступлення права вимоги, укладений з грубим порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», адже зобов’язання позивача за кредитним Договором підпадає під дію Закону про мораторій, яким передбачається імперативна заборона на відступлення боргу.

В розумінні п. 1 та п. 3 Закону про мораторій це є заборона на укладення угод про відступлення права вимоги за кредитом/іпотекою будь-яким особам з метою захисту прав позичальників в умовах зміцнення гривні, глибокої фінансової кризи та забезпечення їх конституційних гарантій на житло.

Таким чином, на думку позивача оспорюваний договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором був укладений відповідачем з грубим порушенням п. п. 1,3 Закону України про мораторій, оскільки під час дії заборони банком був переданий борг, забезпечений іпотекою третій особі, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

20 червня 2017 року від ОСОБА_2 до суду надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 червня 2017 року та в подальшому була уточнена.

В уточненій зустрічній позовній заяві позивач ОСОБА_2 просив суд: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (м. Харків, вул. пермська, б. 6, кв. 75, ІІН: НОМЕР_2) у сумі 249 337, 66 грн., що складається з суми основного боргу – 189 470, 25 грн., інфляційних витрат – 46 988, 62 грн., трьох відсотків річних – 12 878, 79 грн., який є майновим поручителем за Договором не відновлювальної кредитної лінії (Кредитним Договором № 811-4/27/3/7/7-007 від 02.04.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк»), перед ОСОБА_2 (м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, б. 13, кв. 109, ІІН: 278480063), який є Іпотекодержателем на підставі Договору про відступлення права вимоги за Іпотечним договором № 811-4/27/3/7/7-019 від 02.04.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1391, - звернути стягнення на предмет іпотеки – належне ОСОБА_1 нерухоме майно – квартиру за № 75, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пермська, б. 6, - шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з урахуванням ціни предмету іпотеки визначеного Звітом № 1990/17 про незалежну оцінку від 11.09.2017 року суб’єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6, яка становить 1 296 000, 00 грн. без ПДВ. За рахунок продажу предмету іпотеки задовольнити вимоги ОСОБА_2 та всі витрати пов’язані з реалізацією предмету іпотеки, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 02 квітня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений Договір не відновлювальної кредитної лінії № 811-4/27/3/7/7-007. Згідно з умовами даного Кредитного договору ПАТ «Укрсоцбанк» надав боржнику кредит окремими траншами зі сплатою 13,00 відсотків річних в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 19 000, 00 доларів США.

З урахуванням змін, що були внесені Договором про внесення змін № 3 від 26 листопада 2014 року сума Кредиту та валюта Кредиту становить 218 111, 25 грн.

В забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором від 02 квітня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем був укладений Іпотечний договір № 811-4/27/3/7/7-019 від 02 квітня 2007 року.

В забезпечення виконання зобов’язання відповідача за Кредитним договором, 11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Внаслідок невиконання відповідачем обов’язків, встановлених п. 3.3.12 Кредитного договору в частині надання відомостей про претензії та позови з боку третіх осіб до позичальника, ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ОСОБА_2 з повідомленням про вимогу виконати зобов’язання за Договором поруки та терміново погасити заборгованість за кредитним договором.

У зв’язку з задоволенням 11 березня 2015 року поручителем ОСОБА_2 вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» шляхом повернення грошових коштів за зобов’язанням ОСОБА_1, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

16 березня 2015 року ОСОБА_2, як іпотекодержатель направив через приватного нотаріуса на адресу відповідача лист з вимогою про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов’язання.

Вимога позивача про усунення порушення забезпеченою іпотекою зобов’язання залишилася без задоволення.

У зв’язку з чим, для усунення порушення майнових прав ОСОБА_2 просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за кредитним договором та інфляційних витрат та трьох відсотків річних за весь час прострочення невиконання зобов’язання.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 811-4/27/3/7/7-019 від 11.03.2015 року відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №811-4/27/3/7/7-007 від 02 квітня 2007 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 6, кв. 75), право вимоги за яким перейшло до поручителя ОСОБА_2 (ІІН: 278480063, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 13, кв. 109), у сумі 249 337, 66 грн. (двісті сорок дев’ять тисяч триста тридцять сім гривень 66 копійок), що складається з: суми основного боргу 189 470, 25 грн, інфляційних витрат – 46 988, 62 грн., трьох відсотків річних – 12 878, 79 грн., звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 811-4/27/3/7/7-019 від 02 квітня 2007 року з наступними змінами, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», право вимоги за яким перейшло до ОСОБА_2 (ІІН: 278480063, який проживає за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, б. 13, кв. 109), як до нового іпотекодержателя на підставі Договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3Є за реєстровим № 863, та ОСОБА_1, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1391, а саме трьохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пермська, б. 6, загальною площею 74, 1 кв.м., яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 6, кв. 75) на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 451845 від 16 березня 2007 року згідно з рішенням № 20-33 від 06 березня 2007 року, право власності зареєстроване КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 19 березня 2007 року, реєстраційний номер 14849304, номер запису 79864 в книзі 1, шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид предмету іпотеки визначеної на підставі оцінки, у звіті про незалежну оцінку об’єкта нерухомого майна від 11 вересня 2017 року, складеного ФОП ОСОБА_6, у розмірі 1 296 000, 00 (один мільйон двісті дев’яносто шість тисяч гривень) грн.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, стягнути з відповідачів по справі судові витрати у виді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оцінка нерухомого майна має здійснюватись відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМУ від 28 жовтня 2004 року № 1442 з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, затвердженого постановою КМУ від 10 вересня 2003 року № 1440; апелянт також посилається на ч. 6 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та зазначає, що оцінка майна суб’єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 проводилась без огляду об’єкта оцінки, зокрема, відсутні фотографії об’єкта оцінки.

ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 просив повернути йому суму боргу в розмірі 2 857 921, 37 грн. в тридцяти денний термін, посилаючись на ст. ст. 517, 613 ЦК України апелянт вказує на те, що виконання зобов’язання боржником новому кредиторові не може бути виконане на час прострочення кредитора по вині кредитора і боржник має прав не виконувати свій обов’язок новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Також апелянт вважає, що висновок суду про незастосування судом до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є помилковим, оскільки не враховує істотних обставин справи, які створюють умови для застосування Закону, так як кредит надавався у валюті та в подальшому перераховувався по курсу гривні, що відповідно не зменшує кредитне навантаження на позичальника.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 02 квітня 2007 року між УКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), було укладено Договір невідновлювальної кредитної лінії № 811-4/27/3/7/7-007.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.1.1., 1.1.2 вказаного договору кредитор зобов’язується надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 13, 00 процентів річних за Кредитом та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в Додатку 1 до цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом у сумі 19 000, 00 доларів США, та з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 30.03.2012 року. (т.1, а.с. 9-12)

02 квітня 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором між АКБ СР «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір № 811-4/27/3/7/7-019, відповідно до п. 1.1. якого іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за Договором невідновлювальної кредитної лінії № 811-4/27/3/7/7-017 від 02 квітня 2008 року, укладений між іпотекодержателем та іпотекодавцем, трикімнатну квартиру, загальною площею 74, 1 кв.м., вартістю за погодженням сторін 227 250, 00 грн., що в еквіваленті складає 45 000, 00 доларів США, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пермська, б. 6, кв. 75, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

Вказані обтяження були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.(т. 1, а.с. 19-20, 24).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

21 жовтня 2008 року між УКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору невідновлювальної кредитної лінії № 811-4/27/3/7/7-007 від 02.05.2007 року, відповідно до якої, сторони погодили збільшити розмір відсоткової ставки до 14, 5 процентів річних. ( т.1, а.с. 13-14)

26 вересня 2009 року між УКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено Договір № 2 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору № 811-4/27/3/7/7-019 від 02.04.2007 року, за умовами якого повернення кредиту в межах загального ліміту, що дорівнює 194 29, 25 доларів США буде здійснюватися не пізніше 30 січня 2015 року зі сплатою відсотків у розмірі 14, 5 процентів річних. (т. 1, а.с. 21)

26 листопада 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк», (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), було укладено Договір про внесення змін № 2 до Договору кредиту № 811-4/27/3/7/7-007 від 02.04.2007 року, відповідно до умов якого сторони домовились, що погашення заборгованості за кредитом у розмірі 199, 82 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 26 листопада 2014 року. (т. 1, а.с. 15)

26 листопада 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк», (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), було укладено Договір про внесення змін № 3 до Договору кредиту № 811-4/27/3/7/7-007 від 02.04.2007 року, відповідно до умов якого сторони змінили валюту кредиту, та перевели суму кредиту 12 463, 50 доларів США в гривню, а саме 218 111, 25 грн. Змінено форму кредитування з НКЛ на разовий кредит. Встановлено процентну ставку за користування кредитом 9, 9 процентів річних. (т. 1, а.с.16-18)

26 листопада 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк», (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено Договір № 3 про внесення змін до іпотечного договору № 811-4/27/3/7/7-019, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 02.04.2007 року за реєстровим № 1391, відповідно до якого сторони домовилися, що загальна вартість предмету застави становить 774 000, 00 грн. Повернення кредиту у сумі 218 111, 25 грн. повинно здійснитися до 25 листопада 2024 року. (т.1, а.с. 22-23)

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 було надано кредит відповідно до змін внесених Договором про внесення змін № 3 до Договору кредиту № 811-4/27/3/7/7-007 від 02.04.2007 року у гривнях, а тому і його посилання на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є недоречним, адже цей закон стосується виключно кредитів, які надавалися в іноземній валюті.

Отже, з моменту підписання Договору про внесення змін № 3, 26 листопада 2014 року, був змінений предмет Договору кредиту № 811-4/27/3/7/7-007 від 02 квітня 2007 року. Кредит за цим Договором, з урахуванням внесених змін, був наданий в гривні.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набув чинності 7 червня 2014 року, встановлено що протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону «Про засади запобігання і протидії корупції».

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини 1статті 263 ЦК), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Верховного суду України у справі № 6-483цс15 від 09 вересня 2015 року, 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Отже, в справі, яка переглядається, суди дійшли передчасного висновку про те, що з набуттям чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» неможливо звернути стягнення на предмет іпотеки. Чинність цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Однак норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки згідно умов Договору про внесення змін № 3, 26 листопада 2014 року, був змінений предмет Договору кредиту № 811-4/27/3/7/7-007 від 02 квітня 2007 року, кредит з урахуванням внесених змін, був наданий в гривні, таким чином, договір іпотеки № 811-4/27/3/7/7-019 забезпечує виконання зобов’язання позивача за кредитом, наданим в національній валюті – гривні.

04 березня 2015 року на адресу ОСОБА_1 було направлено лист від ПАТ «Укрсоцбанк» № 08.1-186/4118. У вказаному листі представник ПАТ «Укрсоцбанк» просив в найближчий час надати на адресу банку документи, що стосуються фінансового стану ОСОБА_1 за 2014 рік, що було б підтвердженням того, що ОСОБА_1 в змозі відповідати за своїми зобов'язаннями. У разі ненадання відповідних документів, вимагали терміново виконати свої зобов'язання за Договором кредиту щодо повернення кредиту та сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) в сумі 189 083, 00 грн. (т.1, а.с. 28)

Позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 не було виконано вказану вимогу ПАТ «Укрсоцбанк» про повернення заборгованості.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідком порушення позичальником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (кредитор) та ОСОБА_2 (поручитель) було укладено Договір поруки.

Відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов’язується перед кредитором відповідати за виконання ОСОБА_1, зобов’язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, у межах суми заборгованості 189 470, 25 грн. в строки та в порядку, які передбачені Договором кредиту № 811-4/27/3/7/7-007 від 02.04.2007 року. (т. 1, а.с. 136-138)

Відповідно до ст. 553 ЦК України, порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

11 березня 2015 року ОСОБА_2 було отримано повідомлення про невиконання зобов'язань за договором поруки від 11 березня 2015 року, за яким ПАТ «Укрсоцбанк» вимагав терміново погасити заборгованість у розмірі 189 470, 25 грн. (т.1, а.с. 142)

За змістом поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Вимога до поручителя може бути пред'явлена виключно за умови настання обставин, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 553 ЦК України, - у випадку порушення зобов'язання боржником. Факт порушення зобов'язання (невиконання або неналежного його виконання) боржником як підстава позову (вимоги) до поручителя має встановлюватися у кожній справі.

Як було встановлено судом, позивачем ОСОБА_1 не було виконано вимогу ПАТ «Укрсоцбанк» про дострокове повернення коштів, що порушило майнові права банку, та сам факт порушення зобов’язання ОСОБА_1, а отже і пред’явлення вимоги про погашення боргу до поручителя ОСОБА_2 було здійснено у відповідності до закону.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, крім випадків, коли поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язання частково (ч. 2 ст. 553, ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Цього ж дня ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» було надано заяву про погашення кредиту по договору позики, відповідно до якої ОСОБА_2 просив здійснити погашення кредитної заборгованості, зокрема, погашення кредиту № 811-4/27/3/7/7-007 від 02 квітня 2007 року в сумі 187 470, 25 грн. (т.1, а.с. 143)

Отже, поручителем ОСОБА_2 було виконано зобов’язання ОСОБА_1 щодо повернення боргу перед ПАТ «Укрсоцбанк» у повному обсязі, що підтверджується Довідкою ПАТ «Укрсоцбанк» від 18 травня 2015 року. (т.1, а.с. 41)

11 березня 2015 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (первісним іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (новим іпотекодержателем) було укладено Договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором № 811-4/27/3/7/7-019 від 02 квітня 2007 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу у Харківській області ОСОБА_5, та зареєстровано в реєстрі за № 1391.

Вказаним договором передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, первісний іпотекодержатель відповідно до Договору поруки, укладеного 11 березня 2015 року з ОСОБА_2, передає (відступає), а Новий іпотекодержатель приймає (набуває) належне Первісному іпотекодержателю Право вимоги за Іпотечним договором № 811-4/27/3/7/7-019 від 02 квітня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу у Харківській області ОСОБА_5 02 квітня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1391 з усіма змінами та доповненнями, укладеним між Первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 6, кв. 75. (т.1, а.с. 139-140)

Відповідні зміни були внесені і в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки. (т.1, а.с. 141)

Про вказані обставини було повідомлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листом ПАТ «Укрсоцбанк» від 11 березня 2015 року № 08.1-18.6/4409. (т.1, а.с. 29)

16 березня 2015 року на адресу ОСОБА_1 було направлено заяву ОСОБА_2, в якій міститься вимога в тому числі про виконання порушеного зобов'язання по сплаті заборгованості за кредитним договором № 811-4/27/3/7/7-007 від 02 квітня 2007 року у розмірі 187 470, 25 грн., в тридцятиденний строк. Вказана заява була посвідчена та передана Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (т.1, а.с. 142)

На вказану заяву ОСОБА_1 було направлено заяву, в якій містилося повідомлення про право невиконання обов’язків боржника до надання йому копій документів: договір поруки, договорів про відступлення права вимоги, а також підтвердження факту оплати усіх платежів перед старим кредитором та надання йому вищевказаних документів. Вказана заява була посвідчена та передана Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (т.1, а.с. 146-147, 147)

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим учителем). У результаті до останнього переходять усі права первісного кредитора за зобов'язаннями, що існували на момент їх переходу (ст. 514 ЦК України). Водночас, ураховуючи положення ст. 2 ЦК України, учасниками цесії за інших рівних умов може бути будь-яка фізична та/або юридична особа.

Згідно із ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Тобто безпосередньо законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника.

Ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Стаття 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено можливість відступлення прав за іпотечним договором за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, то відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Право вимоги належить іпотекодержателю, тому саме він і може їх відступити.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Згідно зі ст. 42 Закону України «Про іпотеку» наступний іпотекодержатель, який сплачує повну суму основного зобов'язання попередньому іпотекодержателю, вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором. Майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 811-4/27/3/7/7-019 від 02 квітня 2007 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу у Харківській області ОСОБА_5, та зареєстровано в реєстрі за № 1391, був укладений у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов’язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов’язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов’язанням відсутня.

Положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», суд першої інстанції висновку, що в розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Відповідно до частини 6 статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Згідно зі звітом ФОП ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_2 про незалежну оцінку об’єкта нерухомого майна, вартість предмета іпотеки станом на 11 вересня 2017 року становить 1 296 000, 00 грн. (т. 1 а.с. 192-214)

Суд першої інстанції вважав за можливе визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», визнавши початкову ціну продажу предмету іпотеки у розмірі 1 296 000, 00 грн.

З таким висновком колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, згідно змісту звіту № 1990/17 незалежної оцінки від 11 вересня 2017 року, на підставі договору на проведення робіт був проведений огляд квартири, зокрема, звіт містить фотографії об’єкта нерухомого майна, а саме, квартири, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пермська, б. 6, загальною площею 74, 1 кв.м.

ОСОБА_1 вказаний звіт не оскаржував, клопотання про проведення експертизи не заявлялося, рецензування звіту про оцінку майна не здійснювалось. Докази, які спростовують висновок оцінки майна, матеріали справи не містять та ОСОБА_1 в обґрунтування своїм вимог не надані.

Тому звіт ФОП ОСОБА_6 є належним та допустимим доказом у справі.

Крім того, ОСОБА_2 просив включити в розмір заборгованості ОСОБА_1 інфляційні витрати за весь час прострочення та три відсотки річних.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погодився з розрахунком інфляційних витрат за весь час прострочення та трьох відсотків річних наданих позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 і приходить до висновку, що вони підлягають включенню у розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_8 (т.1, а.с. 191)

Заборгованість за кредитним договором не погашена, договір іпотеки не припинено, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про постановлення районним судом рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у відповідності з обставинами справи, наданими сторонами доказами та, відповідно, про відсутність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 26 червня 2018 року.

Головуючий -

Судді :