Постанова № 74983950, 27.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/4105/16-ц Номер провадження 22-ц/775/812/2018

Суддя доповідач Никифоряк Л.П

Головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 27

_________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 червня 2018 року Апеляційний суд Донецької області колегією суддів в складі:

суддя-доповідач ОСОБА_2

судді Гапонов А.В., Новікова Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Глушка С.Г.

розглянувши відкрито в залі судових засідань апеляційного суду Донецької області в м. Бахмут справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_3, через представника ОСОБА_4 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 28 лютого 2017 року, –

В С Т А Н О В И В:

В позові пред’явленому до суду 05 вересня 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» /надалі Банк/ просило суд стягнути з позичальника ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 55435,13 грн., що утворилася станом на 15 серпня 2016 року, з яких 9738,41 грн. сума заборгованості за кредитом, 40993,75 грн. сума заборгованості по процентах за користування кредитом, 1825,11 грн. заборгованість за пенею та комісією, 250,00 грн. штраф (фіксована частина) та 2627,86 грн. штраф (процентна складова). Існування такої заборгованості Банк пов’язував із неналежним виконанням з боку відповідачів зобов’язань взятих на підставі кредитного договору від 05 листопада 2009 року про видачу 2000,00 грн.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 28 лютого 2017 року позов задоволено частково. Суд зробив висновок про те, що підтверджені обставини з приводу неналежного виконання з боку позичальника взятого на себе зобов’язання за кредитним договором укладеним 05 листопада 2009 року між Банком та ОСОБА_3 про видачу кредиту на суму 2000,00 грн., у зв’язку з чим виникла заборгованість розмір який підтверджено належними та допустимими доказами.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, через представника ОСОБА_4 просила скасувати судове рішення та відмовити в позові повністю. В обґрунтування скарги заявник посилалася на порушення судом норм процесуального права, вказуючи що відсутні докази в підтвердження обставин щодо укладення та існування в письмовому вигляді договору кредиту, а також щодо надання позичальнику кредиту в сумі 2000,00 грн. та його частково погашення.

Інший довід апеляційної скарги зводився до того, що судом не з’ясована обставина чи надавалася позичальнику банківська картка з новим строком дії.

Також заявник посилалася та відсутність доказів в підтвердження розміру боргу.

Переглядаючи справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України /далі ЦПК України/ суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

05 листопада 2009 року ОСОБА_3 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та погодився на отримання платіжної картки з кредитним лімітом у розмірі 2000,00грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% /а.с.7-13/.

В розрахунку заборгованості за договором від 05 листопада 2009 року, укладеним між ПриватБанком та ОСОБА_3 станом на 15 серпня 2016 року визначена заборгованість за кредитом в розмірі 55435,13 грн., з яких 9738,41грн. заборгованість за кредитом, 40993,75 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 1825,11 грн. нарахована комісія та 2877,86 грн. заборгованість по судових штрафах /а.с.4-6/.

05 листопада 2009 року відповідачу був встановлений кредитний ліміт в сумі 2000 грн., в подальшому 21 травня 2010 року він був збільшений до 4000 грн., 07 липня 2010 року до 4500 грн., 17 липня 2012 року до 8000 грн., 15 червня 2013 року до 9000 грн., а 17 серпня 2013 року до 10000 грн. /а.с. 81-88/.

Та згідно змісту розрахунку останнє погашення заборгованості відбувалось 18 березня 2014 року в сумі 700,00грн. /а.с.102/

Відповідно до Виписки за період з 01.01.1999 року по 31.05.2017 року по основній картці ОСОБА_3 4149**** **** 1138 в ПАТ «ПриватБанк» баланс на кінець періоду склав -90470,68 грн. /а.с.101-110/

У даній справі відповідач заперечувала обставин укладення договору на умовах визначених в Анкеті-заяві. Разом з тим, заперечувала обставини щодо фактичного отримання коштів в сумі 2000,00грн. та обставини щодо визнання боргу і часткової сплати заборгованості, вказуючи що позивачем не надані оригінали первинних банківських документів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції всесторонньо і повно з’ясував обставини у справі та дотримався норм матеріального права.

В судовому засіданні підтверджені обставини щодо існування між Банком та ОСОБА_3 кредитних взаємовідносин, що виникли на підставі письмової Анкети-заяви останньої від 05 листопада 2009 року та письмової Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» в яких сторони погодили істотні умови щодо розміру кредитного ліміту, строку дії картки, базову процентну ставку і порядок погашення кредитної заборгованості.

Суд вважає що користування позичальником платіжною карткою Універсальна отриманою 05 грудня 2009 року, отримання коштів, їх часткове погашення охоплюється поняттям кредитний договір що наведено в статті 1054 Цивільного кодексу України /надалі ЦК України/.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом наведеної норми права кредитні взаємовідносини не вичерпують свою дію фактом припинення строку дії платіжної картки та виконання взятих за кредитним договором зобов’язань не ставиться в залежність від необхідності отримання діючої платіжної картки.

Також у даній справі існування кредитних правовідносин між Банком та ОСОБА_3 підтверджується фактичними діями з боку позичальника, а не лише самими правовими аргументами на які робив посилання позивач, оскільки згідно виписки з рахунку відкритого на ім’я відповідача починаючи з 05 грудня 2009 року остання періодично користувався кредитними коштами.

Також позичальник не заперечувала обставин наявності кредитних правовідносин із Банком, письмово пояснюючи що дійсно підписувала договір та отримувала платіжну картку з лімітом в 2000 грн.

Отже Анкета-заява ОСОБА_3 що засвідчена підписом останньої, свідчить про виникнення між сторонами кредитного зобов’язання, розкривають суть договору кредитування, свідчать про погодження сторонами істотних умов кредитного договору та є вирішальним для розгляду даної справи, оскільки жодного спростування відповідачем не надано.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже за загальним правилом договірне зобов’язання повинне виконуватись відповідно до тих умов, які сторони визначили при укладення договору.

Відповідач не довела що мало місце виконання нею зобов'язань ї прийняття їх кредитором, та не підтвердила обставин щодо припинення існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.

Встановивши факт неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором та дійшовши висновку про наявність заборгованості, суд апеляційної інстанції виходить із розрахунку заборгованості наданого позивачем, який узгоджується із наданою Банком випискою по рахунку за період з 01.01.1999 року по 31.05.2017 року по основній картці ОСОБА_3 4149**** **** 1138 в ПАТ «ПриватБанк».

Необхідність стягнення суми боргу в розмірі визначеному в розрахунку зумовлена тим, що відповідач не надав жодного доказу в спростування сум зазначених в розрахунку разом з тим, відповідач заявив про застосування строків позовної давності.

До спірних правовідносин підлягали застосуванню положення чинного законодавства щодо позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Чинним законодавством статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором охоплюється дією саме цієї статті.

Із матеріалів справи вбачається, що останній платіж за карткою здійснений 18 березня 2014 року, а Банк звернувся до суду 05 вересня 2016 року тобто використав своє право в межах строків позовної давності.

Таким чином, Банк на який покладено обов’язок доказування тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, в судовому засіданні підтвердив належними та допустимими доказами обставини щодо звернення до суду в межах визначених законодавством строків.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення відповідачів від обов’язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Та суд першої інстанції відреагував на аргументи заявника стосовно достовірності та доказового значення Кредитного договору, довідки та Розрахунку заборгованості за кредитним договором та обґрунтовано вважав що зазначені документальні докази є належними письмовими доказами які були вирішальними для розгляду справи.

Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі – без встановлення відповідних фактів щодо наявності між сторонами інших правовідносин чи заборгованості в іншому розмірі.

Фактично доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено в запереченнях на позов та зазначені доводи були предметом перевірки судом першої інстанції який дійшов обґрунтованого та законного висновку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду в частині задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану через представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 27 червня 2018 року.

Судді: