Рішення № 74956433, 25.06.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/7106/17

Провадження № 2/639/467/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Харків

Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Гаврилюк С. М.,

секретар судового засідання – Макушенко Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 639/7106/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЄРС ГРУПП» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, яку в подальшому уточнено та просить суд визнати договір № Д-0359 від 15.08.2017 недійсним, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЄРС ГРУПП» на користь позивача сплачені кошти у розмірі 42700 грн.

ОСОБА_2 вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.08.2017 в мережі інтернет була опублікована інформація з фотографіями продажу автомобіля Suzuki Vitara 2014 за встановленою вартістю 119400,00 грн та контактні номери телефонів, за якими позивач отримала певну інформацію, після чого 15.08.2017 між ОСОБА_1 та ТОВ «АВІС АВТО» було укладено договір доручення № Д-0359. Спірний договір, як зазначає позивач, укладався нею з метою набуття права власності на вказаний автомобіль. Також позивач сплатила передплату (аванс) за транспортний засіб в сумі 42700 грн. Проте, після ретельного прочитання документів, ОСОБА_1 зрозуміла, що підписала договір доручення з ТОВ «АВІС АВТО», при цьому представником не було роз’яснено призначення платежу в сумі 42700 грн, який виявився винагородою повіреного за організаційні заходи, пов’язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору, які були ним сплачені до укладення договору. Позивач зазначає, що представник компанії не надала їй достовірної інформації, оскільки вона вважала, що сплачує кошти в рахунок оплати вартості автомобіля. Після підписання та вивчення змісту договору, ОСОБА_1 стало зрозуміло, що сплачені кошти їй не повернуть, і можливості розірвати договір немає, оскільки договір не передбачає його розірвання без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача послуг. Та навіть після того, як позивач відмовилася від договору, ТОВ «АВІС АВТО» протягом трьох днів не повернуло їй 50% від сплаченої суми, тобто грошові кошти в розмірі 21350 грн, що передбачено умовами договору.

01.12.2017 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с. 23).

19.12.2017 ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні (а.с. 31-32).

Ухвалою суду від 23.01.2018 заяву позивача про забезпечення позову повернуто заявнику (а.с. 44-45).

08 лютого 2018 року ухвалою суду заяву позивача про забезпечення позову повернуто заявнику (а.с. 52-53).

05.03.2018 у судовому засіданні прийнято до розгляду уточнену позовну заяву від 27.02.2018 (а.с. 97).

Ухвалою суду від 20.06.2018 задоволено заяву позивача про повернення сплаченого судового збору за квитанцією № P24A365648749A36232 від 05.02.2018 у сумі 352,40 грн.

Позивачем подано до суду заяву про розгляд справи у її відсутність за наявними в матеріалах справи доказами, в якій позовну заяву підтримала у повному обсязі, просила задовольнити та в разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з’явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив не подавав.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, зі згоди позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що 15.08.2017 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІС АВТО» укладено договір доручення № Д 0359 та додатковий договір до Договору доручення від 15.08.2017 № Д 0359 (а.с. 11-13, 14).

При цьому слід звернути увагу, що усі дані, що стосуються особи довірителя, транспортного засобу, дати укладання договору, вписані в бланк договору від руки, що свідчить про те, що сторони підписали розроблений, типовий для відповідача договір, роздрукований у формі бланку.

Предметом укладеного договору за змістом п. 1.1. Договору зазначено: Повірений зобов’язується за дорученням Довірителя від його імені, в його інтересах та за його кошти здійснити юридичні дії та надати послуги щодо пошуку транспортного засобу, визначеного цим Договором, здійснення інформування, консультування, надання пропозицій, супроводження послуг та проведення робіт, пов’язаних із сприянням Довірителю в укладенні ним або від його імені, договору поставки/купівлі-продажу або будь-якого іншого договору за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, на умовах найбільш вигідних для нього.

За змістом п.п. 1.6, 1.7 Договору транспортним засобом, на придбання якого здійснюються дії, визначені пунктами 1.2, 1.3 цього Договору є «Suzuki Vitara Gl, 1.6 бенз., 2017, сірий». Вартість транспортного засобу визначається Довірителем на рівні 427000 гривень (а.с. 11-13).

Відповідно до умов підпунктів пункту 2.1 Договору Повірений зобов’язаний добросовісно вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення згідно п. 1.1-1.3 даного Договору у строк, що не перевищує 90 робочих днів з моменту укладення даного Договору, зокрема: надавати Довірителю інформацію про потенційних продавців/постачальників транспортних засобів, та/або умови придбання, набуття права власності на транспортний засіб; перевіряти правомочність продавця, постачальника, фінансової установи на укладення договорів; діяти від імені та за рахунок Довірителя, та його інтересах, укладали договори поставки або будь-який інший договір, за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, в тому числі кредитні договору та договори страхування; повідомити Довірителя на його вимогу про хід виконання договору; передати Довірителю транспортний засіб та все одержане у зв’язку з виконання доручення.

Підпунктами 2.2.1, 2.2.3, 2.2.3 п. 2.2 Договору передбачено, що Довіритель зобов’язаний, зокрема: видати Повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у п. 1.3 цього Договору, забезпечити Повіреного іншими засобами, необхідними для виконання доручення Довірителя за цим Договором; перерахувати на рахунок Повіреного кошти в розмірі визначеної п. 1.7 даного Договору вартості транспортного засобу протягом строку, що становить не більше 60 робочих днів здати укладення даного Договору; прийняти транспортний засіб, який придбаний за договором поставки, купівлі-продажу або будь-яким іншим договором.

Згідно п. 2.3 Договору після виконання даного договору сторони зобов’язані підписати відповідний акт щодо повного виконання сторонами Договору.

Водночас умовами договору встановлено (п. 3.1) за надання послуг згідно з договором, Довіритель зобов’язаний сплатити на рахунок повіреного винагороду в розмірі, що становить 10% від вартості транспортного засобу, що зазначено в п. 1.6 даного Договору та становить 42700 грн.

Винагорода, вказана у п. 3.1 сплачується Довірителем не пізніше поточного дня, в якому укладено Договір (п. 3.2 Договору).

Як визначено в п. 9.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом 90 робочих днів.

В прикінцевих положеннях Договору передбачено: сторони підтверджують, що цей Договір містить усі істотні умови, передбачені для договорів цього виду, жодна зі сторін не посилатиметься в майбутньому на недосягнення згоди за істотними умовами договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним (п. 11.1); сторони підтверджують, що в разі, якщо будь-яка умова цього договору стане або буде визнана недійсною в зв’язку з невідповідністю закону, то така умова не братиметься до уваги або ж сторонами будуть вжиті заходи щодо зміни Даного договору тією мірою, щоб зробити Договір і зберегти в повному обсязі наміри сторін (п. 11.2); підписанням цього Договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Договору (п. 11.7); підписанням даного Договору Довіритель заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення в представника повіреного, що стосуються змісту договору, поінформований про всі можливі витрати у зв’язку з укладенням договору, уважно прочитав та зрозумів Договір. Представником Повіреного надано Довірителю повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про положення Договору (п. 11.8); Довіритель своїм підписом засвідчує факт ознайомлення та згоду з умовами Договору, підтверджує свої права та обов’язки за Договором, підтверджує здатність набувати прав та обов’язків за Договором, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе (п. 11.9).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти в сумі 42700 грн як сплата винагороди повіреного за договором доручення № Д 0359 від 15.08.2017, що підтверджується копією квитанції № 0.0.827295733.1 від 15 серпня 2017 року (а.с. 15).

Виходячи з вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Частиною першою ст. 1002 ЦК України передбачено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України визначено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору.

У відповідності до ч. 2 ст. 1008 ЦК України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

За змістом ч. 1 ст. 1009 ЦК України, яка передбачає наслідки припинення договору доручення, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.

Проте, автомобіль переданий позивачеві не був, у зв’язку з чим вона 18.08.2017 звернулася до ТОВ «АВІС АВТО» із заявою щодо розірвання спірного Договору доручення, на що отримала повідомлення, згідно якого, позивачу по умовам Договору повертається лише 50% від сплаченої нею винагороди повіреного в розмірі 21350 грн. Крім того, в листі зазначено, що на підставі заяви ОСОБА_1 Договір доручення № д0359 від 15.08.2017 вважається розірваним з 18.08.2017 (а.с. 16).

Однак, вказаних коштів позивач так і не отримала.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дослідженням укладеного договору доручення № Д 0359 від 15 серпня 2017 року (а.с. 11-13) встановлено, що умови договору, що стосуються винагороди повіреного є несправедливими, зокрема ті, які стосуються порядку і наслідків дострокового припинення договору та відповідальності сторін.

Так, відповідно до п. 5.1 даний договір може бути припинений шляхом односторонньої відмови Повіреного у випадку відсутності можливості у Повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п. 1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору Довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору.

Водночас підпунктом 5.1.1. визначено, що у випадку порушення довірителем умов, визначених п. 2.2.3 Договору (щодо перерахування вартості транспортного засобу протягом 60 днів з дати укладення Договору) Повірений має право заявити про односторонню відмову від Договору. При цьому, якщо повіреним добросовісно надавались послуги/вчинялись юридичні дії, обумовлені цим Договором, винагорода, визначена п. 2.1 Договору поверненню не підлягає.

За змістом підпункту 5.1.2 Договору визначено, що у разі односторонньої відмови від договору Повіреного поверненню підлягає 50% від сплаченої винагороди Повіреного, визначеної п. 3.1. Договору.

За змістом підпункту 5.2.1 у випадку відмови Довірителя від Договору в односторонньому порядку протягом трьох днів з моменту укладення даного договору поверненню підлягає 50% від сплаченої винагороди Повіреного, а у випадку, коли заява про відмову від Договору подана Довірителем з порушенням вказаного строку, винагорода, яка вказана у п.3.1 даного договору поверненню не підлягає.

Водночас, повірений, відповідач у справі, за змістом укладеного Договору не несе відповідальності за порушення умов договору, окрім обов’язку повернути сплачену винагороду у випадку порушення ним своїх зобов’язань за договором, якщо не доведе, що таке порушення сталось не з його вини (п. 6.3 Договору), та сплати неустойки у розмірі відсотку від розміру невиконаного зобов’язання, у випадку несвоєчасного перерахування коштів Довірителю (п. 6.7 Договору).

Таким чином, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою відповідача, а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі і не з вини позивача, що на думку суду приводить до дисбалансу договірних відносин.

Аналізуючи зміст укладеного договору, суд прийшов до висновку, що умови укладеного сторонами Договору доручення, передбачені підпунктом 5.2.1 п. 5.2 Договору є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача, як споживача послуг, можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ним коштів в рахунок винагороди Повіреному, не зважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення, що суперечить вищенаведеним вимогам ст.ст. 1008, 1009 ЦК України.

Дослідженням письмових матеріалів справи встановлено, що в укладеному сторонами договорі жодним чином не обґрунтовано визначений розмір винагороди Повіреного в розмірі 10% від вартості транспортного засобу в сумі 427000 грн, зокрема, критерії та розрахунок, за яким її було визначено. Відсутні також будь-які докази, які підтверджують обґрунтованість, справедливість, добросовісність та розумність такої винагороди.

При цьому, суд також звертає увагу, що окремо від обов’язку сплати винагороди на споживача послуг Довірителя покладено також обов’язки щодо компенсації витрат Повіреного, які пов’язані з виконанням даного договору (п. 2.2.2 Договору). До таких витрат, зокрема віднесено: послуги нотаріуса, послуги з реєстрації (перереєстрації), перегону транспортного засобу, а також інші додаткові витрати, що можуть бути понесеними в процесі виконання договору задля належного його виконання.

Суд звертає увагу, що сам договір виготовлений за стандартною, вочевидь типовою для відповідача, формою договору, про що свідчать вписані від руки представником відповідача індивідуальні дані щодо Довірителя та транспортного засобу, на придбання якого позивачем укладено договір доручення.

Наведене, на думку суду, свідчить про порушення відповідачем принципів добросовісності та справедливості при укладенні договору.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

У відповідності з ч.ч. 1, 2, п.п. 2-4, 7, 10-13 ч. 3, ч.ч. 4, 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом ч. 2 вказаної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до ч.3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Судом встановлено, що в укладеному сторонами договорі наслідки розірвання договору, в тому числі і за ініціативою Повіреного, передбачають утримання на користь останнього від 50% до 100% суми сплаченої винагороди, водночас будь-яка відповідальність, компенсація, відповідача, за порушення умов договору окрім повернення сплачених коштів, відсутня.

Так, суд звертає увагу на вищезазначені умови п. 5.1 Договору, яке дає право Повіреному в односторонньому порядку відмовитися від договору у випадку відсутності можливості у Повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п. 1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору Довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору. І така відмова, в свою чергу, дає за умовами договору право відповідачу не повертати 50% отриманої ним винагороди в сумі 42700 гривень (п. 5.1.2).

Крім того, аналіз змісту вищенаведених пунктів 2.1, 2.2 Договору, які передбачають обов’язки Повіреного і Довірителя, дає підстави стверджувати, що він містить встановлені жорсткі обов'язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене здебільшого власним розсудом виконавця.

З огляду на зазначене, суд вважає, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п.п. 2-4, 11-13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними.

Оскільки визнання недійсними вказаних умов договору щодо розміру та порядку повернення адміністративного платежу, зумовить і зміну інших, взаємопов'язаних з ними положень договору, відповідно до положень ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.ч. 1, 3 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України, оспорюваний договір має бути визнаний недійсним в цілому.

Як зазначено в ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо визнання оспорюваного нею договору доручення недійсним.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 ст. 216 ЦК України сплачені позивачем на виконання укладеного договору кошти в сумі 42700 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до відкритих відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач змінив назву з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС АВТО», код ЄДРПОУ 41216210, на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЄРС ГРУПП», код ЄДРПОУ 41216210 (а.с. 17-20).

При подачі позову позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути належний до сплати судовий збір за ставками, визначеними ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 7, 12, 13, 43, 76, 81, 82, 89, 131, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 203, 107, 215, 216, 638, 640, 1000, 1002, 1003, 1008, 1009 Цивільного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_2 Михайлівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЄРС ГРУПП» про визнання договору недійсним та стягнення коштів – задовольнити.

Визнати недійсним договір доручення № Д 0359 від 15 серпня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІС АВТО» (нова назва – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЄРС ГРУПП») та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЄРС ГРУПП» на користь ОСОБА_1 сплачені за договором доручення № Д 0359 від 15 серпня 2017 року кошти у розмірі 42700 (сорок дві тисячі сімсот) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЄРС ГРУПП» на користь держави (отримувач коштів – ГУК у м. Києві, код за ЄДРПОУ – 37993783, банк отримувача – Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача – 820019, рахунок отримувача – 31215256700001, код класифікації доходів бюджету – 22030106) судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок ) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 61157, м. Харків, вул. Сущенська, буд. 61.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЄРС ГРУПП», код ЄДРПОУ 41216210, адреса місцезнаходження: 65074, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 90.

Повне рішення складено 25.06.2018.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Суддя С. М. Гаврилюк