Постанова № 7493728, 14.01.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2010 р.Справа № 13/188-09-4504

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

                               Мирошниченко М.А.

при секретарі - Волощук О.О.,

за участю представників сторін:

Від позивача: Шабельніков А.В.

Від відповідача: Крюков Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Нетворк Солюшн”

на рішення господарського суду Одеської області

від 16.11.2009 року

по справі № 13/188-09-4504

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Ватсон - Телеком”

до: Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Нетворк Солюшн”

про стягнення 117610,81 грн.

                                         ВСТАНОВИЛА:

          У вересні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Ватсон - Телеком” (далі –ТОВ „Ватсон - Телеком”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Нетворк Солюшн” (далі –ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн”) про стягнення 84290 грн. 16 коп. основного боргу, що виник у зв’язку з непроведенням остаточного розрахунку за поставлене у липні та грудні 2007 року устаткування згідно з договором поставки № 191-ВТ/2007 від 23.07.2007 року, а також 21519 грн. 17 коп. втрат від інфляції, 8335 грн. 80 коп. пені та 3716 грн. 64 коп. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на ст. ст. 193, 230, 231, 232 ГК України та ст. ст. 525, 526, 549, 611, 625 ЦК України.

          В процесі розгляду даної справи позивач користуючись своїм правом, передбаченим ст. 22 ГПК України, заявою від 26.10.2009 року уточнив свої позовні вимоги і посилаючись на часткове погашення боргу відповідачем на суму 200 грн. після подання позову просив господарський суд стягнути з останнього на свою користь 105558 грн. 37 коп. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 8335 грн. 80 коп. пені та 3716 грн. 64 коп. 3% річних згідно з уточненим розрахунком.

          Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 16.11.2009 року (суддя –Панченко О.Л.) позов задоволено з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

          В апеляційній скарзі ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” посилаючись на те, що судом не в повній мірі з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими просить зазначене рішення скасувати і прийняти нове рішення.

          У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Ватсон - Телеком” заперечує проти її задоволення вказуючи на необґрунтованість та безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його повністю відповідаючим вимогам діючого законодавства.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.          

          Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2007 року між ТОВ „Ватсон - Телеком” (постачальник) та Регіональною філією ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн - Захід” ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” у м. Рівне (покупець) було укладено договір поставки № 191-ВТ/2007, відповідно до якого на умовах викладених у цьому договорі постачальник зобов’язався поставити і передати у власність покупця системи абонентського доступу, надалі устаткування, а покупець зобов’язався прийняти устаткування та вчасно сплатити постачальнику його вартість.

Умовами даного договору встановлено, що асортимент, кількість та ціна замовленого устаткування, що підлягає постачанню, визначається узгодженими сторонами заявками –специфікаціями, оформленими у вигляді додатків до цього договору постачання; оплата за устаткування, що поставляється, буде проводитися згідно з рахунками –фактурами, що виставляються постачальником покупцю на підставі додатку, банківським переказом з рахунку покупця на рахунок постачальника в такому порядку: платіж -10% - протягом 5 календарних днів із дати поставки устаткування покупцю, решта 90% від вартості устаткування згідно відповідного додатку –часткові платежі протягом 60 календарних днів із дати поставки устаткування покупцю; датою поставки вважається дата передачі устаткування уповноваженому представнику покупця з оформленими видатковими накладними та податковими накладними; устаткування постачається в термін, вказаний у відповідних додатках, які є невід’ємною частиною цього договору; договір набирає чинності від дати його підписання і діє до 31 грудня 2008 року; у випадку несвоєчасної сплати за устаткування покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на час нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми простроченого платежу.

          Додатком № 1 від 23.07.2007 року та додатком № 2 від 20.12.2007 року до даного договору сторони узгодили найменування, кількість, ціну та терміни постачання устаткування.

          На виконання своїх зобов’язань за цим договором згідно з заявками –специфікаціями до нього позивач у липні та грудні 2007 року поставив Регіональній філії „Бізнес Нетворк Солюшн - Захід” ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” замовлене устаткування загальною вартістю 89 694 грн., що підтверджується копіями довіреностей ЯОБ № 756558 від 23.07.2007р., ЯОБ № 756590 від 27.12.2007р., видаткових накладних № ВТ-0000578 від 24.07.2007р. № ВТ-0001253 від 28.12.2007р. наявних у справі та не заперечується відповідачем.

          Оплата отриманого устаткування покупцем була проведена частково на суму 5603 грн. 84 коп. та з простроченням встановленого договором строку, що підтверджується банківськими виписками, і на момент вирішення даного спору прострочена заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 191-ВТ/2007 від 23.07.2007р. складає 84 090 грн. 16 коп., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 10.04.2009 року, та обґрунтованим розрахунком стягуваної суми станом на 14.10.2009 року обчисленим позивачем.

          Претензією № 488 від 10.12.2008 року позивач повідомив відповідача та його регіональну філію „Бізнес Нетворк Солюшн - Захід” про наявність непогашеної заборгованості за поставлене устаткування згідно з договором поставки № 191-ВТ/2007 від 23.07.2007р., виклав вимогу в досудовому порядку сплатити суму боргу та попередив, що в протилежному випадку буде вимушений вжити заходів до примусового стягнення боргу із застосуванням штрафних санкцій передбачених договором та законодавством. Проте, не заперечуючи наявності боргу відповідач залишив зазначену претензію без задоволення, у зв’язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

          Згідно з положеннями ст. 265 ГК України та ст. 712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.          

          Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.          

          Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

          Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не заперечуючи по суті і обсягу отриманого від позивача устаткування не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв’язку з чим борг відповідача перед позивачем в сумі 84090 грн. 16 коп. слід визнати таким, що підлягає стягненню.

          За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач на підставі п. 6.2 договору поставки нарахував відповідачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми простроченого платежу, за шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано відповідачем, сума якої складає 8335 грн. 80 коп., а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України втрати від знецінення грошових коштів за весь час прострочення в сумі 21468 грн. 20 коп. та три проценти річних від простроченої суми –3716 грн. 64 коп. згідно з наданими розрахунками.          

          Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

          Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

          Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

          Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

          Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обов’язковим до виконання.

          Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Дослідивши обчислені позивачем розрахунки пені, втрат від інфляції та процентів річних колегія суддів вважає, що вони відповідають умовам договору поставки та чинному законодавству, є правильними і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими. А тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

          Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про те, що директор регіональної філії „Бізнес Нетворк Солюшн - Захід”, яка знаходиться у м. Рівне, повинен був отримати від юридичної особи –ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” відповідну довіреність і тільки після цього укладати від імені юридичної особи договір поставки № 191-ВТ/2007 від 23.07.2007р., а також, що відповідальність за виконання або неналежне виконання договірних зобов’язань за вказаним договором зобов’язана нести юридична особа „Бізнес Нетворк Солюшн” у м. Рівне, філією якої є „Бізнес Нетворк Солюшн - Захід”, є неспроможними.

          Наявні у справі протокол зборів засновників ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” від 31.05.2005 року, наказ ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” № 6/ок-р від 31.05.2005р. „Про створення філії ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” у м. Рівне і затвердження Положення про філію”, Положення про регіональну філію ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” у м. Рівне, Україна, довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 17.12.2008р., від 29.04.2009р., від 01.10.2009р., від 22.10.2009р. та витяг із протоколу № 15 зборів учасників ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” від 09.06.2009р. беззаперечно свідчать про те, що регіональна філія „Бізнес Нетворк Солюшн - Захід” Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Нетворк Солюшн”, яка знаходиться у м. Рівне, є відокремленим структурним підрозділом, саме - Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Нетворк Солюшн”, яке знаходиться у м. Одесі та яке є відповідачем в даній справі.

          Затвердженим відповідачем Положенням про регіональну філію „Бізнес Нетворк Солюшн – Захід” визначено, що філія має право самостійно від імені Підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі –продажу, доручення, схову, позики, лізингу, спільної діяльності, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством України, а також представляти інтереси Підприємства у взаємовідносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами. Майно придбане філією є власністю Підприємства.

          Наведеним спростовується твердження скаржника про те, що директор регіональної філії повинен був отримати від Підприємства відповідну довіреність і лише тоді укладати договір поставки.

          Окрім того, статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

          Наявний у справі витяг з протоколу № 15 зборів учасників ТОВ „Бізнес Нетворк Солюшн” від 09.06.2009р., а також лист останнього № 04 від 30.01.2009р. свідчать про наступне схвалення цією юридичною особою договору поставки, укладеного її філією. Схваливши вказаний договір відповідач набув право власності на поставлене позивачем устаткування в кількості, яка зазначена у видаткових накладних № ВТ-0000578 від 24.07.2007р. та № ВТ-0001253 від 28.12.2007р., а відтак, зобов’язаний здійснити оплату цього устаткування у повному обсязі з урахуванням штрафних санкцій, а також втрат від знецінення грошових коштів та процентів річних, встановлених за порушення грошового зобов’язання.

          Викладене в апеляційній скарзі твердження скаржника про те, що договір, виконання зобов’язань за яким є предметом спору у справі, може бути визнаний нікчемним повністю або у певній частині, позбавлене правового обґрунтування.

          Водночас, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір поставки недійсним у встановленому законом порядку судом не визнавався і такі вимоги відповідачем до господарського суду не пред’являлися.

          Чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої процесуальної дії, як виклик в судове засідання свідка. Разом з тим, наявні у справі матеріали свідчать про те, що протягом майже трьох місяців, коли тривав розгляд даної справи господарським судом першої інстанції, відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позовну заяву, а також доказів в обґрунтування заперечень проти позову.

          З цих же підстав не приймаються до уваги і посилання скаржника на незастосування судом скорочених строків позовної давності при стягненні з нього процентів річних та пені. Частиною 3 ст. 267 ЦК України імперативно встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. З матеріалів справи вбачається, що такої заяви від відповідача в процесі розгляду даної справи до господарського суду не надходило.

          Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом апеляційної інстанції, вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.          

          З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

          Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України щодо змісту рішення, а також постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 „Про судове рішення”.

          Так, в порушення ст. 84 ГПК України в оскаржуваному рішенні не викладено суті спору, вимог позивача; обставин справи, встановлених господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; резолютивна частина не містить висновків суду про задоволення позову повністю чи частково по кожній з заявлених вимог; розміри сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, неустойки, втрат від інфляції та процентів річних тощо).

          А тому з процесуальних мотивів оскаржуване рішення суду слід змінити, оскільки таке порушення норм процесуального права є істотним.          

Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Нетворк Солюшн” залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Одеської області від 16.11.2009 року у справі № 13/188-09-4504 змінити, стягнення за ним припинити, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

          Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Нетворк Солюшн” (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, буд. 20А, кв. 47, р/р 26001238571, МФО: 328168, ЄДРПОУ: 32509443) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ватсон - Телеком” (03103, м. Київ, вул. Драгомирова, буд. 6Б, кв. 169, р/р 2600206962 в „СЕБ Банк” м. Київа, МФО: 300175, ЄДРПОУ: 31304435, індивідуальний податковий номер: 313044326102) 84090 грн. 16 коп. основного боргу, 8335 грн. 80 коп. пені, 21468 гр. 21 коп. втрат від інфляції, 3716 грн. 64 коп. процентів річних, 1178 грн. 62 коп. витрат зі сплати державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

          Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.