Постанова № 7493280, 19.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2010                                                                                           № 30/223-2/82

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явився, про час і місце розгляду апеляційного подання повідомлений належним чином

від відповідача - не з’явився, про час і місце розгляду апеляційного подання повідомлений належним чином

від прокуратури -Казак О.А.- старший помічник прокурора (посвідчення № 198 від 25.09.2008 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради

на рішення Господарського суду м.Києва від 19.11.2009

у справі № 30/223-2/82 (суддя

за позовом                               Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" Лтд

про                                                   стягнення 32870,95 грн.

за зустрічним позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД

до          Голосіївської районної у місті Києві ради

про          визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у м. Києві ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 32870,95 грн., в т.ч. заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції в розмірі 26675,82 грн. без ПДВ та пені - 859,97 грн. без ПДВ, та 20 % ПДВ в розмірі 5335,16 грн.

До прийняття рішення по даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД подало зустрічну позовну заяву до Голосіївської районної у м. Києві ради про визнання недійсним типового договору оренди нежитлового приміщення від 25.10.2005 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2009 р. у справі № 30/223-2/82 первісний позов Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у м. Києві ради задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД на користь Голосіївської районної у м. Києві ради 26775,82 грн. заборгованості та 859,97 грн. пені, а також в доход Державного бюджету України 275,36 грн. державного мита та 98,85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Прокурор Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2009 р. у справі № 30/223-2/82 та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради задовольнити повністю.

Апеляційне подання обґрунтоване тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до невідповідності висновків, які викладені у рішенні суду, фактичним обставинам справи. Зокрема, Прокурор Голосіївського району м. Києва вказує на те, що обов’язок відповідача сплачувати податок на додану вартість встановлений п. 3.13 договору оренди та пп. 7.3.1, 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2009 р. апеляційне подання Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.01.2010 р.

Представник Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційне подання в повному обсязі, просив оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2009 р. у справі № 30/223-2/82 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю.

Представники сторін в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційного подання, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Після розгляду апеляційного подання та прийняття постанови по даній справі, відповідач о 12-40 через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Зазначене клопотання не прийнято судом до уваги та не було розглянуто, оскільки подане відповідачем після закінчення судового засідання.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційного подання, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Судове рішення частково цим вимогам не відповідає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 25.10.2005 р. між Голосіївською районною у місті Києві радою –орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" - орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві ради від 19.09.2005 р. № 80/1 п. 1.4 та ордеру № 215-05 від 25.10.2005 р. передав орендареві в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, котре є комунальною власністю Голосіївського району м. Києва та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Заболотного, 40.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору по даній справі є стягнення 32870,95 грн., в т.ч. заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції в розмірі 26675,82 грн. без ПДВ та пені - 859,97 грн. без ПДВ, та 20 % ПДВ в розмірі 5335,16 грн. за договором оренди нежитлового приміщення від 25.10.2005 р., а також визнання договору оренди недійсним з підстав порушення орендодавцем вимог статей 10, 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 767 Цивільного кодексу України, а також на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Даний договір за своєю правовою природою відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 283 Господарського кодексу, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. У відповідності статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Стаття 793 Цивільного кодексу України встановлює, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

У відповідності із статтею 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 п. 5.1 договору оренди сторони визначили, що обчислення строку договору починається з моменту передачі об’єкта оренди за актом.

На підтвердження факту передачі майна орендодавцем орендарю прокурором наданий акт від 25.10.2005 року, який підписаний відповідачем та працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-108" (в складі якого є тех. дільниця № 2).

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили

Вищевказаний акт від 25.10.2005 року в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінений судом та не може бути прийнятий, як належний доказ, оскільки від імені позивача за первісним позовом акт підписаний неуповноваженою особою. ТОВ "ЖЕК-108" є самостійною юридичною особою, установчі документи даної юридичної особи не містять положень, про те, що працівники ТОВ "ЖЕК-108" мають право підписувати від імені Голосіївської районної у місті Києві ради акти приймання-передачі орендованого комунального майна. Договір № 40 на утримання та обслуговування житлового і нежитлового фонду, що перебуває у комунальній власності Голосіївського району міста Києва, який укладений між позивачем за первісним позовом та ТОВ "ЖЕК-108", не підтверджує повноваження працівників ТОВ "ЖЕК-108" на підписання акту від 25.10.2005 р. від імені орендодавця, оскільки даний договір № 40 укладений та підписаний 05.01.2009 р., тобто майже через 4 роки після підписання акту приймання-передачі від 25.10.2005 р.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що за даним договором відповідний акт прийому-передачі не був підписаний сторонами, при цьому орендар посилається на те, що приміщення в оренду не передавалось.

Місцевий господарський суд відхилив зазначені доводи відповідача за первісним позовом, зазначивши, що факт передачі орендованого майна може бути підтверджений не лише актом приймання-передачі, але іншими доказами, зокрема, орендоване приміщення може передаватись на підставі укладеного договору. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

При цьому норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" спеціальними щодо регулювання правовідносин, пов’язаних з орендою комунального майна.

Відповідно до статей 10, 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" початок перебігу строку дії договору і його закінчення є істотними умовами договору оренди.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно ч. 2 п. 5.1 договору оренди сторони визначили, що термін дії договору встановлюється з 25.10.2005 р. до 25.09.2006 р.

Відповідно до п. 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 р. № 02-5/237 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна", із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/609 порядок і строки передачі орендованого майна орендареві повинні визначатись у договорі. Закон України "Про оренду державного та комунального майна, зокрема стаття 13, не містить вказівок щодо документального оформлення факту передачі. Тому передача орендованого майна може бути оформлена відповідним актом приймання-передачі, передаточним балансом і т. ін. З моменту, коли орендодавець повинен був передати об'єкт оренди орендареві, у останнього виникає право вимагати примусової передачі йому орендованого майна та відшкодування збитків, завданих порушенням строку передачі, або відмовитись від договору оренди і вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням договору оренди.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД не зверталося до Голосіївської районної у місті Києві ради з вимогою про передання майна в користування за договором оренди від 25.10.2005 р. та не відмовлялось від договору оренди.

В свою чергу, як вірно встановив суд першої інстанції, факт передачі позивачем за первісним позовом відповідачу орендованого нежитлового приміщення підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва № 36/337 від 08.10.2007 р. Зазначений факт в силу вимог частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доведенню при вирішенні спору по даній справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що часткова оплата відповідачем орендної плати свідчать про користування відповідачем за первісним позовом спірним орендованим приміщенням.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що матеріалами справи підтверджується факт передачі в оренду відповідачу за первісним позовом спірне нежитлове приміщення з дня укладення договору, тобто з 25.10.2005 р.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2007 р. № 36/337. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2009 р. було зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД надати докази виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2007 р. № 36/337 та акт передачі орендованого приміщення орендодавцеві (п. 2.21 договору). Відповідач за первісним позовом вказані докази не надав, як і не зазначив поважні причини неподання витребуваних судом доказів.

Твердження орендаря, що ним був переданий дублікат ключів від орендованого приміщення, також не підтверджується жодними доказами. В будь-якому випадку факт передачі дублікатів ключів не свідчить про виконання рішення щодо виселення з орендованого приміщення та передачу об’єкта оренди орендодавцю.

Довідка Голови будинкового комітету № 40 по вул. Заболотного, 40 в м. Києві правомірно не прийнята судом першої інстанції в якості належного доказу, що підтверджує факт відсутності відповідача за первісним позовом в орендовано приміщенні, оскільки, як вбачається зі змісту даної довідки, вона стосується здійснення відповідачем його підприємницької діяльності і проведення ремонтних робіт та не стосується факту передачі чи не передачі відповідачу майна в оренду та користування.

Виходячи з приписів частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2007 р. № 36/337 встановлено, що договір припинив свою дію 25.09.2006 р., проте орендодавець безпідставно займає спірне нежитлове приміщення після закінчення строку дії договору.

Відповідно до п. 2.21 договору оренди сторони встановили, що підставою для припинення нарахування орендних платежів по цьому договору є акт передачі орендованого приміщення орендодавцеві. Орендна плата сплачується орендарем по день фактичної передачі приміщення по акту.

Тобто, враховуючи те, що відсутність підписаного акту приймання-передачі є наслідком невиконання відповідачем за первісним позовом умов п. 2.21 договору оренди, п. 2 ст. 17 Закону, ст. 764 Цивільного кодексу України, орендна плата здійснюється не у зв'язку із договірними орендними відносинами, а у зв'язку з неповерненням орендованого майна.

Згідно із статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно п. 3.6 договору оренди сторони визначили, що по закінченні терміну дії цього договору орендна плата та інші платежі (комунальні послуги, експлуатаційні витрати, відшкодування витрат, пов’язаних з утриманням земельної ділянки) сплачуються орендарем по день фактичного звільнення приміщення включно.

Відповідно до додатку № 1 та додатку № 2 до договору сторони встановили, що до складу щомісячної орендної плати включаються витрати, пов’язані зі сплатою податку на землю (52,40 грн.), витрати, пов’язані з утриманням будинку (91,67 грн.) та витрати, пов’язані зі страхуванням майна (163,77 грн.), при цьому розмір витрат, пов’язаних з утриманням будинку визначається щокварталу та коригується за фактичними даними бухгалтерського звіту. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування на індекс інфляції.

У порушення умов договору, відповідач за первісним позовом сплачував орендні платежі несвоєчасно та у неповному обсязі, у зв'язку з чим за період з жовтня 2005 року по березень 2008 року утворилася заборгованість у розмірі 26675,82 грн. без ПДВ. Колегією суддів оцінено розрахунок суми заборгованості, який наданий позивачем та встановлено, що позивач правильно визначав розмір орендної плати у відповідності до Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786. За заявлений позивачем період відповідач зобов'язаний був перерахувати оренду плату в розмірі 38607,51 грн. без ПДВ, відповідачем сплачено 11931,68 грн. в рахунок погашення заборгованості по орендній платі, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 26675,82 грн. без ПДВ.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те що, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, проте відповідач, в порушення умов договору не сплатив орендну плату, а тому місцевий господарський суд правильно постановив рішення про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 26675,82 грн. без ПДВ заборгованості з орендної плати.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.7 договору сторони погодили, що за несвоєчасне внесення орендних платежів орендар повинен сплатити орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня, за кожний день затримки платежу (включаючи день оплати).

В зв'язку з простроченням виконання грошового зобов’язання відповідачем за первісним позовом, прокурором заявлені вимоги про стягнення пені в розмірі 859,97 грн. без ПДВ, яка нарахована останнім за період прострочення з 01.09.2007 року по 01.03.2008 року.

Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, за умови встановлення факту прострочення з боку орендаря зобов’язання щодо сплати орендних платежів, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 859,97 грн. без ПДВ є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегією суддів встановлено, що крім суми основного боргу та пені, прокурором заявлені також вимоги про стягнення ПДВ в розмірі 5335,16 грн.

Суд першої інстанції відмовив в стягненні орендної плати та пені з урахуванням ПДВ, зазначивши, що умовами договору та Законом України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачено обов’язку орендаря сплачувати орендну плату з урахуванням ПДВ.

Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.13 договору сторони визначили, що не включається до орендної плати і сплачується окремо : витрати на транспортування теплової енергії від джерел теплопостачання, відшкодування витрат по використанню води, комунальні послуги, податок на додану вартість в розмірі та порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок обчислення і сплати податку визначено ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до цієї норми поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість (п. 7.1 Закону України "Про податок на додану вартість").

При цьому, відповідно до ст. 1 п. 1.4 абз. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" поставка послуг визначена як будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Таким чином, колегія суддів відзначає, що вартість орендних послуг, за змістом норм вказаного Закону входить до бази оподаткування податком на додану вартість, в силу статей 3, 6, 7 Закону України "Про податок на додану вартість" продаж таких послуг повинна здійснюватись з нарахуванням 20 % податку на додану вартість. У зв'язку з зазначеним, нарахування податку на додану вартість на ці суми є правомірним та юридично обґрунтованим.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційного подання має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до п. 2 ст. 103, ч. 1 п.п. 1, 4 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2009 року у справі № 30/223-2/82, яким суд першої інстанції відмовив в задоволенні первісного позову щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД на користь Голосіївської районної у місті Києві податку на додану вартість (20 %) у розмірі 5335,16 грн., прийнято при неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права, а також неповному з'ясуванню обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про задоволення первісного позову.

Щодо зустрічних позовних вимог колегія суддів встановила наступне.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовувались тим, що укладаючи спірний договір відповідачем за зустрічним позовом порушені вимоги статей. 10, 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 767 Цивільного кодексу України щодо обов’язку передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна. Крім того, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що укладаючи договір оренди орендодавець ввів позивача в оману щодо розміру та технічного стану об’єкта оренди, що, за переконанням позивача за первісним позовом, відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Колегією суддів встановлено, що договір може бути визнано недійсним на підставах, передбачених ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частин 1, 3, 4 і 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегією суддів встановлено, що договір оренди містить всі обов'язкові умови, передбачені для договорів оренди, а відсутність підписаного сторонами акту прийому-передачі приміщення не є підставою для визнання договору недійсним. В свою чергу, посилання позивача за зустрічним позовом на порушення умов договору відповідачем щодо виконання обов’язку передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним в розумінні статті 203 Цивільного кодексу України.

Наслідки ненадання майна наймачеві та неможливості користуватися найнятим майном встановлені ст. ст. 762, 766 Цивільного кодексу України. Серед прав, які мав у такому разі наймач (серед можливих способів захисту порушеного права), передбачено: витребування майна від наймодавця і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання; відмова наймача від договору і стягнення збитків, завданих його невиконанням; право вимагати відповідного зменшення найомної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість передбаченого договором користування найнятим майном істотно зменшилась.

З подібними позовними вимогами орендар не звертався, не дивлячись на те, що за його твердженням він не користувався нежитловим приміщенням з моменту укладення договору оренди.

Згідно частини 3 статті 767 Цивільного кодексу України, наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані. Відповідач за первісним позовом не надав суду належних доказів того, що в установленому порядку було встановлено факт перебування приміщення в незадовільному стані, і що приміщення потребує ремонту.

Колегія суддів відзначає, що з підстав, які встановлені в статті 230 Цивільного кодексу України, оспорюваний договір оренди також не може бути визнаний недійсним з огляду наступне.

Згідно статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна сторона навмисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, тобто в даному випадку тягар доказування покладений на позивача за зустрічним позовом.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Докази, у відповідності зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог орендар посилається на наступні докази : довідка Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 07.12.2006 року № 282 про балансову вартість приміщення, ордер № 81-07 від 15.05.2007 року на оренду приміщень та Технічний паспорт.

Посилання позивача за первісним позовом, що площа орендованого приміщення відповідно до довідки Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 07.12.2006року № 282 становить 82,20 м2, а не 103 м2, як зазначено в договорі, колегією суддів відхиляються, оскільки як вірно відзначив суд першої інстанції, зі змісту даної довідки не вбачається, що вона видана щодо площі всіх приміщень, які орендує відповідач, а також дана довідка не містить жодних посилань на договір оренди, який є предметом спору по даній справі. Ордер № 81-07 від 15.05.2007 року на оренду приміщень, на який посилається позивач за зустрічним позовом, виданий на укладання нового договору оренди, в ньому відсутні посилання на договір оренди від 25.10.2005 року, тобто даний доказ також не може бути прийнятий судом до уваги. Крім того, в матеріалах справи наявний ордер № 215-05 від 25.10.2005 року на право зайняття нежитлового приміщення площею 103,00 м2, який виданий на виконання рішення Голосіївської районної в м. Києві ради від 19.09.2005 року № 80/1 (а.с. 9, т.1), на підставі якого укладений оспорюваний договір оренди від 25.10.2005 року. Технічний паспорт та обміри приміщень за адресою : м. Київ, вул. Заболотного, 40 (другий поверх) не прийняті в якості належних доказів орендаря, що йому в оренду надано приміщення меншою площею, ніж зазначено в договорі, оскільки як вбачається з паспорту сумарна площа приміщення на другому поверсі в будинку за адресою : м. Київ, вул. Заболотного, 40, є більшою ніж та, що передана в оренду.

З огляду на те, що позивачем за зустрічним позовом було подано позов про визнання спірного договору недійсним з моменту його укладання з підстав того, що відповідач за зустрічним позовом умисно ввів позивача в оману шляхом замовчування інформації щодо розміру та технічного стану об’єкта оренди, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що позивачем за зустрічним позовом не було надано ані господарському суду міста Києва, ані Київському апеляційному господарському суду належних доказів введення його відповідачем за зустрічним позовом в оману, а тому вимога про визнання договору недійсним з цієї підстави задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відсутністю підстав для визнання договору недійсним, Київський апеляційний господарський суд вважає, що правових підстав для застосування наслідків недійсності правочину, які встановлені ст. ст. 216, 230 Цивільного кодексу України, не вбачається.

Таким чином, висновок суду першої інстанцій про безпідставність зустрічного позову є юридично обґрунтованим, в цій частині оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 25.10.2005 р.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються колегією суддів на відповідача, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційне подання Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2009 р. у справі № 30/223-2/82 задовольнити.

2.          Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2009 р. у справі № 30/223-2/82 в частині відмови в задоволенні первісного позову щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД на користь Голосіївської районної у місті Києві податку на додану вартість (20 %) у розмірі 5335,16 грн. та розподілу судових витрат, з прийняттям в цій частині нового рішення.

3.          Первісний позов Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у місті Києві ради в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД на користь Голосіївської районної у місті Києві податку на додану вартість (20 %) у розмірі 5335,16 грн. задовольнити.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,46, ідентиф. код 19124615) на користь Голосіївської районної у місті Києві ради (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 98, код 26077543, розрахунковий рахунок 260023012663 в АБ "Старокиївсьй банк" м. Києва, МФО 321477, ЗКПО 32535507) ПДВ (20 %) у розмірі 5335,16 грн.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,46, ідентиф. код 19124615) в Доход державного бюджету України (р/р 31110095700011 Банк: ГУДКУ м. Києва, Одержувач: УДКУ у Шевченківському районі, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968, код бюджетної класифікації: 22090200, символ звітності: 095) витрати по сплаті державного мита в сумі 328,71 грн.

6.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,46, ідентиф. код 19124615) в Доход державного бюджету України (р/р 31213259700011, Одержувач: УДКУ у Шевченківському районі, Банк одержувача: ГУДКУ у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 26077968, код економічної класифікації доходів: 22050000) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7.          В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва у справі № 30/223-2/82 від 19.11.2009 р. залишити без змін.

8.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційний центр "Ліна" ЛТД (01033, м. Київ, вул. Саксаганського,46, ідентиф. код 19124615) в Доход державного бюджету України 51,00 грн. державного мита за розгляд апеляційного подання.

9.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання п. 4, 5, 6, 8 зазначеної постанови суду.

10.          Матеріали справи № 30/223-2/82 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

21.01.10 (відправлено)