Рішення № 74923026, 20.06.2018, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/3487/15-ц

номер провадження 2/695/102/18

20 червня 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю секретаря Бреуса В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», про захист прав споживача фінансових послуг та визнання недійсним договору споживчого кредитування №500946840 від 13.06.2014 року, –

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із уточненою позовною завою до ОСОБА_1 про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором у сумі 77522,93 грн.

Вимоги вказаної позовної заяви мотивовані тим, що 13.06.2014 року ОСОБА_1 уклала із ПАТ «Альфа-Банк» кредитний договір №500946840, відповідно до умов якого останній надав відповідачу кредит у сумі 50812,80 грн. у строк з 13.06.2014 року по 16.06.2018 року. ПАТ «Альфа-Банк» свої зобов’язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, а ОСОБА_1 свої зобов’язання належним чином не виконує, в результаті чого у неї виникла заборгованість, яку позивач за первісним позовом обраховує у сумі 77522,93 грн., та яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 47962,84 грн., заборгованості за відсотками в сумі 10833,97 грн., заборгованість за комісією в сумі 16326,12 грн., та штрафу за несвоєчасне виконання умов договору у сумі 2400.0 грн.

21.06.2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір факторингу відповідно до умов якого ПАТ «Альфа-Банк» відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку №1 до договору.

Таким чином позивач за первісним позовом наполягав, що внаслідок укладення договору факторингу відбулася заміна кредитора у зобов’язанні, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набули статусу нового кредитора та стягувача за кредитним договором, який був укладений між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1, а оскільки остання належним чином умови договору не виконувала, що стало підставою для звернення ПАТ «Альфа Банк» до суду, то позивач за первісним позовом має право звернутись до суду в якості правонаступника ПАТ «Альфа-Банк» та вимагати від відповідача стягнення заборгованості по кредиту, відсотках та сплати неустойки. За таких обставин позивач за первісним позовом звернувся до суду із вказаною вище позовною заявою.

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання недійсним договору споживчого кредитування №500946840 від 13.06.2014 року.

Вказана заява мотивована тим, що ОСОБА_1 13.06.2014 року уклала із ПАТ «Альфа-Банк» кредитний договір №500946840, відповідно до умов якого останній надав відповідачу кредит у сумі 50812,80 грн.. У подальшому ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом про стягнення із неї суми боргу по вказаному договору, вважаючи свої права порушеними. Однак, на думку позивача за зустрічним позовом, є законні підстави для визнання вказаного кредитного договору недійсним та захисту в судовому порядку прав споживача фінансових послуг (позичальника).

Так в своїх позовних вимогах представник ОСОБА_1 наполягав, що вона не була належним чином ознайомлена із усіма умовами вказаного кредитного договору, а тому невірно трактувала його положення, окрім того примірники договору, які містяться в матеріалах справи містять підписи невідомих їй осіб, серед яких немає особистого підпису позичальника. Більшість із пунктів казаного кредитного договору віддруковані шрифтом який практично робить неможливим нормальне прочитання вказаного правочину та утруднює ознайомлення позивача з істотними умовами обраного способу кредитування, що на думку позивача за зустрічним позовом є також суттєвим порушенням її прав.

За таких обставин представник ОСОБА_1 наполягав, що перед підписанням нею вказаного кредитного договору їй він в письмовій формі наданий не був, до матеріалів справи не додано підтвердження про ознайомлення позивача з умовами кредитного договору , які згідно чинного законодавства мають бути зафіксовані в письмовому вигляді, сама сума нарахування коштів є невірною та включає у себе зокрема ті послуги, оплата яких забороняється згідно чинного законодавства. Таким чином на думку позивача за зустрічним позовом вказане свідчить про недодержання банком вимог чинного законодавства та встановлених правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Вказане є достатньою підставою для визнання незаконними дії банку щодо надання ОСОБА_1 всієї інформації стосовно істотних умов кредитування та визнання договору недійсним з моменту його укладення.

Представник позивача за первісним позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до суду не з’явився, та направив заяву, відповідно до якої просив суд розглянути справу за його відсутності, первісний позов задовольнити у повному обсязі з підстав, які зазначені в ньому, а у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі, з підстав, які зазначених у запереченнях на зустрічну позовну заяву. Відповідно до вказаних заперечень ОСОБА_1. своїм підписом в Анкеті-Заяві підтвердила, що вона письмово ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, її права порушені не були, кошти надані згідно умов договору, а от їх повернення остання здійснює в неналежній формі, що і стало причиною звернення до суду про стягнення їх у примусовому порядку. Представником позивача за зустрічним позовом не наведено жодних обставин, стосовно яких позивача введено оману при укладенні кредитного договору, а також стосовно яких її вибір був несвідомим, а тому вважав зустрічну позовну заяву надуманою, нічим не обґрунтованою та такою, яка задоволенню не підлягає.

Представник відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 до суду не з’явився, однак направив заяву відповідно до якої розгляд справи просив здійснювати за його відсутності та відсутності ОСОБА_1, на задоволенні зустрічної позовної заяви наполягав у повному обсязі, проти задоволення первісного позову заперечував.

Представник ПАТ «Альфа-Банк» в судове засідання не з’явився, розгляд справи просив проводити за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступнне.

13.06.2014 року ОСОБА_1 уклала із ПАТ «Альфа-Банк» кредитний договір №500946840, відповідно до умов якого останній надав відповідачу кредит у сумі 50812,80 грн. у строк з 13.06.2014 року по 16.06.2018 року. ПАТ «Альфа-Банк» свої зобов’язання за вказаним договором виконав у повному обсязі та надав кошти на умовах, що обумовлені вказаним вище кредитним договором, що підтверджується випискою по особовим рахункам відповідача.

У подальшому ПАТ «Альфа-Банк» 12.10.2015 року звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 у якій просив стягнути заборгованість із останньої у розмірі 69805,86 грн., яка виникла в наслідок неналежного виконання останньою умов договору.

ОСОБА_1, вважаючи кредитний договір №500946840 недійсним звернулася до суду із зустрічним позовом про захист прав споживача та визнання недійсним вказаного договору з моменту його укладення.

У ході розгляду вказаної справи ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали 21.06.2016 року договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило право вимоги за кредитними договорами ТОВ «Кредитні ініціативи». Серед вказаних договорів був також кредитний договір №500946840.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, суд, керуючись нормами ст. 512, ст. 515 ЦК України та нормами ст. 55 ЦПК України здійснив заміну позивача за первісним позовом, його належним правонаступником.

Окрім того суд зважає, що вказаний договір факторингу був предметом розгляду апеляційного суду Черкаської області стосовно належної заміни стягувача у вказаних договірних правовідносинах, який дав свою оцінку належності заміни ПАТ «Альфа-Банк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».

Таким чином суд вважає, що ТОВ «Кредитні ініціативи» набули статусу нового кредитора за вказаним вище кредитним договором, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1

Розглядаючи уточнені позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» суд виходить із наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Як вбачається із умов кредитного договору №500946840 від 13.06.2014 року, ПАТ «Альфа-Банк» надав відповідачу кредит у сумі 50812,80 грн.. Сторони погодили, що порядок повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором , сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди здійснюється щомісячно, рівними частинами , у сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідно до графіку платежів, який є додатком №1 до цього договору та є його невід’ємною частиною, про що зазначено в п. 2.6 вказаного договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нормами статей 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 факт укладення вказаного договору та отримання коштів за його умовами не заперечує, про що безпосередньо зазначає в зустрічній позовній заяві.

Отже суд, при розгляді вказаної справи бере до уваги, що відповідач за первісним позовом користувалася вказаними коштами, що стверджується матеріалами справи та самою ОСОБА_1, тобто використовувала їх на власний розсуд, а тому суд вважає, що відповідач знала, що кошти взяті в борг та підлягають поверненню на умовах визначених позивачем.

Як вбачається із матеріалів справи та самою ОСОБА_1 не спростовано, остання належним чином повернення коштів не здійснювала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість по сплаті кредиту, а також відсотків за його користування, яка станом на 16.02.2016 року складає77522,93 грн., та яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 47962,84 грн., заборгованості за відсотками в сумі 10833,97 грн., заборгованість за комісією в сумі 16326,12 грн., та штрафу за несвоєчасне виконання умов договору у розмірі 2400 грн..

Так із розрахунку заборгованості за договором від 13.06.2014 року, судом вбачається, що позивач включив до суми заборгованості нараховану комісію в сумі 16326.12 грн.

Законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Згідно з положеннямичастин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Судом вбачається, що позивач включив до розрахунку заборгованості відповідача комісію за користування вказаним кредитом, яку нарахував у сумі 16326.12 грн., яка по своїй суті є платою за користування вказаним кредитом.

Із матеріалів вказаної справи судом вбачається, що відповідач за первісним позовом отримала саме кредит на споживчі цілі.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Отже, надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, (які діяли на момент укладення кредитного договору) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Однак, як вбачається із п.п. 2.8.1 вказаного кредитного договору, останній містить положення про сплату позичальником комісійної винагороди за управління кредитними грошовими коштами , що, як встановлено вище, є порушенням норм чинного законодавства.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та в постанові №6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року.

Так із вказаних правових позицій вбачається, що нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, є незаконним.

На підставі вказаного вище, задовольняючи позов ТОВ «Кредитні ініціативи» суд, керуючись положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», а також враховуючи висловлену позицію Верховного Суду України, не може погодитися з включенням банком до розрахунку заборгованості коштів, які по своїй суті є платою за користування кредитом та видом цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов’язань по кредитному договору.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача по кредиту перед позивачем становить 61196 грн. 81 коп., з яких: 47962,84 грн. – заборгованість за кредитом; 10833,.97 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 2400.0 грн. – штраф за неналежне виконання умов договору.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 суд вважає зазначити наступне.

Як вбачається із зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 про захист прав споживача фінансових послуг та визнання недійсним договору споживчого кредитування від ь13.06.2014 року, остання вважає вказаний договір недійсним, оскільки його положення порушують її права як споживача фінансових послуг.

Так позивач за зустрічним позовом наполягає, що їй надана була не вся інформація стосовно умов вказаного договору, а окремі умови такого договору, які містять істотні положення, взагалі не містять підпису ОСОБА_1

Однак суд із такими доводами позивача за зустрічним позовом погодитися не може.

Відповідно до п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, (які діяли на момент укладення кредитного договору) банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Пунктом 1 кредитного договору №500946840 від 13.06.2014 року, визначено, що даний договір складається з двох розділі, Розділ 1 «Базові умови» та Розділ 2 « Загальні умови кредитування (рефінансування) фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», які нероздільно пов’язані між собою та складають єдиний документ, включаючи всі додатки до нього, які складають невід’ємну частину договору.

Із змісту пункту 5 вказаного договору вбачається, що ОСОБА_1 отримала свій примірник цього договору, що складається із першого та другого розділів та додатків до нього, в письмовій формі ознайомлена із загальними умовами кредитування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк».

Більше того, пунктом 7 вказаного договору визначено, що даний договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту підписання сторонами Розділу 1 цього договору та скріплення печаткою банку, інші аркуші не потребують додаткового, окремого проставлення підписів сторін.

Враховуючи, що вказані умови містять підписи позивача за зустрічним позовом, суд вважає, що матеріалами справи стверджено, що сторони підписали договір та дійшли згоди щодо усіх його умов, причому позичальник підписанням вказаного договору підтвердив факт ознайомлення в письмовій формі із усіма його умовами.

Згідно з нормами ст. 631 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Таким чином судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом уклала із ПАТ «Альфа-Банк» кредитний договір попередньо визначивши всі його істотні умови, визначивши предмет договору, строки та порядок його виконання, права та обов’язки сторін, які закріплені в Умовах надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, та відповідних додатках, які підписані позивачем, що нею не заперечується.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент чинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.,ч.11-3,5 та 6 ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203,ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умовам.

Так при вирішенні вказаної справи суд керується положеннями ч.1 ст. 638 та ст..1054 ЦК України, згідно з якими істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір і порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

Як вбачається з тексту укладеного сторонами кредитного договору такі умови цим договором передбачені.

У ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилання позивача на несправедливість умов кредитного договору в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу визнання договору недійсним, судом обґрунтовано не взято до уваги, оскільки відповідно до положень ст..6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на це, не можуть бути прийняті до уваги посилання представника позивача за зустрічним позовом, що певні умови кредитного договору носять дискримінаційний характер і порушують права а споживача (позичальника) за цим договором.

Положеннями ЦК України визначено чіткий перелік підстав визнання правочину недійсним, проте, неправильне розуміння позивачем умов договору при його укладенні не є підставою для визнання правочину недійсним у цій частині.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Посилання представника позивача за зустрічним позовом на те, що ОСОБА_1 не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст.,ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови спірного договору, а також відповідні додатки до нього, які надані позивачем до справи містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність, обсяг платежів на весь час дії договору.

Позивач при укладенні спірного договору мала можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитися від укладення договору, проте договір був підписаний. Недбалість же самого позивача при укладенні вказаного договору, не ознайомлення з його умовами, не може розцінюватися судом як достатня підстава для визнання договору недійсним.

Тим більше, що ОСОБА_1 була ознайомлена із з графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, про що свідчить її підпис на вказаному графіку.

Позивач за зустрічним позовом зазначала, що вказані умови договору її підпису не містять, а містять підписи інших сторонніх осіб.

Однак суд зважає, що такі доводи позивача за зустрічним позовом не можуть братися до уваги, оскільки вони не стверджені жодними доказами, є голослівними та фактично нею не доведеними. Із відповідними клопотаннями про проведення відповідної почеркознавчої експертизи позивач за зустрічним позовом та її представник до суду не зверталися.

Також суд бере до уваги, що ОСОБА_1 в своїй позовній заяві визнала, що вона кошти від ПАТ «Альфа-Банк» отримала, фактично ними користувалася, а отже знала, що вони надані їй на певних умовах в тому числі стосовно повернення їх у певний строк.

Окрім того посилання позивача за зустрічним позовом на ті обставини, що відповідач за первісним позовом не підписувала кредитний договір спростовується також заявою від 13.06.2014 року, яка міститься в матеріалах справи, та відповідно до якої ОСОБА_4 звернулася до банку для рефінансування заборгованості по іншому кредитному договору укладеного з ПАТ «Альфа-Банк».

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так з матеріалів справи вбачається, що позивач за зустрічним позовом просила визнати дії банку незаконними та визнати недійним договір саме з моменту його укладення, однак такі вимоги не знайшли свого підтвердженні при розгляді даної справи.

Дійсно згідно з положеннямичастин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Однак наявність такої умови в договорі не може слугувати підставою для його повного скасування та визнання його недійсним.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За вказаних обставин, враховуючи наведена вище, детально проаналізувавши умови кредитного договору, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги представника позивача за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підтверджуються належними, достовірними та достатніми доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку,про наявність відповідних обставин, що могли б дати суду підстави для визнання вказаного вище договору кредиту недійсним, а дії банку незаконними.

За таких обставин, враховуючи зазначене вище суд приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають до часткового задоволення, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», про захист прав споживача фінансових послуг та визнання недійсним договору споживчого кредитування №500946840 від 13.06.2014 року необхідно відмовити повністю.

Оскільки позивача за зустрічним позовом від сплати судового збору, у порядку визначеному ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» звільнено, суд, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по оплаті судового збору залишає за рахунок держави.

Крім того, суд, на підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позовні вимоги позивача за первісним позовом задоволені частково, вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» витрати по сплаті судового збору у сумі 1378.0 грн.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 526,

ст., ст. 611, 625ЦК України ст. 10, 141,

ст., ст. 264, 265, 274 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 500946840 від 13.06.2014 року в сумі 61196 (шістдесят одна тисяча сто дев’яносто шість) гривень 81 коп., у задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», про захист прав споживача фінансових послуг та визнання недійсним договору споживчого кредитування №500946840 від 13.06.2014 року – відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» витрати по сплаті судового збору у сумі 1378.0 грн.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.

Суддя : Середа Л.В.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний головуючим 25.06.2018 року.