Постанова № 74917910, 19.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/1177/17 Головуючий у І інстанції Провадження № 22-ц/780/2715/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 1 19.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року м. Київ

справа № 355/1177/17

провадження № 22ц/780/2715/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

при секретарі - Тимошевській С.І.

сторони :

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_4

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом –ОСОБА_5

співвідповідач за первісним позовом – Баришівське бюро технічної інвентаризації

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року у складі судді Литвиненко О.Л., повний текст складений 21.03.2018 року,

встановила:

У вересні 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Баришівського бюро технічної інвентаризації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Подільська сільська рада Баришівського району Київської області про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 22.09.1998 року між ним та відповідачкою ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Покровська (Леніна), 15-а в с. Поділля Баришівського району Київської області. 22.09.1998 року право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано за позивачем в Баришівському БТІ за № 1 справа №14. Після укладання вказаного договору між сторонами було досягнуто усної домовленості про можливість тимчасового безоплатного проживання відповідачки у будинку.

Далі позивач зазначив, що 15.06.2017 року з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що вказаний житловий будинок, який належить йому на праві власності, незаконно, шляхом подачі завідомо неправдивих документів, 13.06.2017 року був зареєстрований на праві власності за відповідачкою.

Вважає, що реєстрація права власності за ОСОБА_5 на житловий будинок порушує його права як власника цього будинку, тому просив скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстраційний номер 1275519232202 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Комунальне підприємство «Баришівське бюро технічної інвентаризації», Подільська сільська рада Баришівського району Київської області, приватний нотаріус Баришівського районного нотаріально округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі - продажу удаваним та застосування наслідків удаваності угоди.

Зустрічний позов ОСОБА_5 мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по вул. Покровська (Леніна),15-а в с. Поділля Баришівського району Київської області на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18.09.1998 року Подільською сільською радою та зареєстрованого в Баришівському БТІ 18.09.1998 року за № 14. Згідно запису земельно-шнурової книги Подільської сільської ради даний житловий будинок був побудований батьками позивачки в 1972 році і розташований на земельній ділянці, яка передана їй у приватну власність на підставі рішення виконкому Подільської сільської ради.

Далі позивачка ОСОБА_5 зазначила, що у вересні 1998 року її дочка ОСОБА_7 домовилась із ОСОБА_4 про те, що він позичить їй гроші за умови, що він отримає як забезпечення нерухоме майно до повернення йому дочкою позики у розмірі 3000 доларів США. Позивачка зазначила що, погодившись на вмовляння дочки 22.09.1998 року вона підписала договір купівлі-продажу, хоча підстав для його укладення не було, воля сторін в даному правочині була спрямована на отримання її дочкою безвідсоткової позики та на оформлення забезпечення повернення ОСОБА_4 позиченої у нього суми. При цьому позивачка особисто жодних грошей від відповідача ОСОБА_4 не отримувала. Після підписання вказаного договору майже 20 років доля цього майна не цікавила відповідача. Всі ці роки ОСОБА_5 за власні кошти утримувала будинок та земельну ділянку. 17.05.2017 року дочка повернула відповідачу частину позичених коштів у розмірі 2000 доларів США., залишок позичених грошей у розмірі 1000 дол.США її онуки намагалися повернути відповідачу, але він безпідставно відмовляється від цього, тому вважає, що ОСОБА_4 не має наміру повертати будинок. Тому позивачка просила суд визнати удаваним правочином договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який посвідчений 22.09.1998 року державним нотаріусом Баришівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований за № 2-3271, встановити, що ОСОБА_5 (як позичальник) та ОСОБА_4 (як позикодавець) 22.09.1998 року уклали договір безвідсоткової позики, встановити до відносин між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 правила, що регулюють угоду безвідсоткової позики та стягнути з відповідача сплачений судовий збір.

Представник позивача за первісним позовом адвокат ОСОБА_8 в суді першої інстанції підтримав поданий до суду первісний позов, зустрічний позов не визнав та пояснив суду, що позивач був тривалий час знайомий з сім'єю відповідачки. У вересні 1998 році ОСОБА_5 запропонувала ОСОБА_4 купити в неї спірний будинок, оскільки остання збиралась виїхати на проживання до дочки закордон, в свою чергу він розраховував на майбутнє мати дачу для сімейного відпочинку з дітьми. Тому, 22.09.1998 року вони уклали договір купівлі-продажу житлового будинку та ОСОБА_5 особисто отримала від нього 8980 грн. оговорену суму за будинок. Вказаний договір в той же день він прийняв у власність та зареєстрував у Баришівським БТІ на своє ім’я. На прохання відповідачки дозволив їй залишитися в будинку тимчасово до погодження її переїзду. В подальшому, кожного його приїзду до будинку, ОСОБА_5 знаходила причини для відстрочення виселення, а коли поставив питання про безумовне звільнення домоволодіння, представника відповідачки ОСОБА_7 скористалися відстрочкою у звільненні будинку, надану їм під приводом нібито тимчасових труднощів, щоб провести перереєстрацію права власності на спірне майно, шляхом обману, приховавши від державного реєстратора факт вчиненої купівлі-продажу спірного будинку.

Крім того представник позивача зазначив, що в основу правових підстав зустрічного позову первісний відповідач ОСОБА_5 поклала простий збіг боргових зобов’язань своєї дочки ОСОБА_7 перед позивачем за розміром і в часі, приховуючи істинну «кредитну історію» їх відносин. Зокрема, до укладення спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_7, позичала у сім’ї ОСОБА_4 у строковий борг: 3000 доларів США до 07.01.97, 4000 доларів США до 07.02.97, 4100 доларів США до 25.08.97, а також під заклад особистого майна 12 000 доларів США до 25.05.98, про що наявні її розписки, які він додав до свого відзиву.

Також, 30 вересня 2016 року ОСОБА_7 позичила у позивача на строк до першого грудня 2018 року в борг 12 000 доларів США, про що видала розписку, отже на виконання цих зобов’язань, а не боргів 19 річної давнини, ОСОБА_7 повернула 2000 доларів США, на підтвердження чого він і видав їй розписку, яку ОСОБА_5 додала до зустрічної позовної заяви, і яка не відноситься до події укладення спірного договору і передачі спірного домоволодіння у його власність. Сама ж розписка від 20 вересня 1998 року підтверджує строк виконання основного позикового зобов’язання шість місяців, тобто до 20 березня 1999 року.

Далі зазначив, що виходячи з аргументів ОСОБА_5, навіть не вдаючись в оцінку їх правдивості, виходить що спірні відносини сторін врегульовані ні договором позики під заставу, ні простим договором купівлі-продажу, оскільки мали на увазі договір громадян про позику, повернення якої було забезпечене тимчасовим переходом права власності на цінну річ до кредитора до моменту повернення суми позики та відсотків, тобто за аналогією зі спекуляцією цінними паперами - угоду РЕПО, яка на час її вчинення не була поіменована у ЦК УРСР.

Крім того, в такому випадку, як про це зазначено у позові ОСОБА_5, ніщо не перешкоджало сторонам спору нотаріально посвідчити договір про забезпечення повернення ОСОБА_7 шестимісячної строкової позики за розпискою 1998 року на умовах застави (іпотеки) спірного нерухомого майна, відповідно до ст.181 ЦК УРСР.

Перелічені фактичні дані у своєму тісному зв’язку спростовують наведені правові підстави зустрічного позову про приховане удаваним договором купівлі-продажу забезпечення позики нібито насправді вчиненою шестимісячною заставою нерухомого майна, до яких первісний відповідач помилково застосувала правила ст.ст. 235, 546, 1046, 1047 ЦК України, оскільки за дією в часі такого роду підстави позову мали визначатися з огляду на ст.ст. 58, 181, 374 ЦК УРСР. З цього слідує, що за правилами ст.ст. 59, 71, 76, 80 ЦК УРСР і п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за всяких умов, зустрічному позивачу належить відмовити в позові.

Представник відповідачки по первісному позову ОСОБА_9 в суді першої інстанції заявлений первісний позов не визнала, підтримала поданий зустрічний позов та пояснила суду, що у ОСОБА_5 є правовстановлюючі документи на будинок та землю по вул. Покровська (Леніна),15-а в с. Поділля Баришівського району Київської області. Вказаний будинок в 1972 році побудували її батьки. ОСОБА_5 нікуди не збиралась переїжджати. Вважає, що між сторонами укладено договір позики, а передане майно за договором, як застава для повернення коштів. Домовленості були між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_7 зобов’язувалась повернути кошти, а ОСОБА_4 повернути майно. В договорі купівлі-продажу зазначена ціна будинку 8980 грн., що на той час фактично становило 3000 доларів США. ОСОБА_4 відмовився від отримання залишку коштів від ОСОБА_7, тому просила суд відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Представники відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судовому засіданні заявлений первісний позов не визнали, підтримали поданий зустрічний позов та пояснення надані представником ОСОБА_9 Пояснили суду, що ОСОБА_5 не мала наміру переїжджати з села, оскільки проживала разом зі своєю матір’ю та з ними. Грошові кошти від продажу будинку ОСОБА_5 не отримувала. Заяв про виселення з будинку від ОСОБА_4 з 1998 року не було, останній не приїжджав до будинку, не перевіряв стан майна, не приймав участі в утриманні будинку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Подільська сільська рада Баришівського району Київської області своїм листом позовні вимоги ОСОБА_4 визнали в повному обсязі (т.1 а.с.93, т.2 а.с.118).

В судовому засіданні представник Подільської сільської ради Баришівського району Київської області ОСОБА_12 визнав також зустрічний позов.

Третя особа по зустрічному позову приватний нотаріус Баришівського районного нотаріально округу ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила суду, що вона посвідчувала договір купівлі – продажу від 22.09.1998 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Вона як нотаріус готує договір, а сторони самостійно визначаються з передачею грошових коштів та розраховуються як до так і після укладення договору, не обов’язково у її присутності.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано удаваним правочином договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який посвідчений 22 вересня 1998 року державним нотаріусом Баришівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований за № 2-3271.

Встановлено, що ОСОБА_5 (як позичальник) та ОСОБА_4 (як позикодавець) 22 вересня 1998 року уклали договір безвідсоткової позики.

Встановлено до відносин між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 правила, що регулюють угоду безвідсоткової позики.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_11 О,М. судові витрати в розмірі 640 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу посилаючись на те, що зміст оскарженого повного рішення не відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України, а висновок суду про задоволення зустрічного позову викладено неточно, нечітко та неясно, і ці недоліки ухваленого судом рішення не можуть бути усунуті в порядку його роз’яснення чи ухвалення додаткового рішення.

Зокрема, встановивши під час розгляду справи, що купівлю-продаж вчинено з метою приховати інший правочин, суд керувався висновками Пленуму Верховного Суду України в п.25 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ визнання правочинів недійсними», коли визнавав, що сторонами вчинено позику, але всупереч усталеній судовій практиці із застосуванням норм, що регулюють цей правочин, спір про належність речі з сумнівами в обтяженні власності не вирішив, бо умови угоди, які за висновками суду насправді мали на увазі її сторони, чітко не визначив та наслідки застосованого до цивільних відносин регулювання у висновках по суті позову в резолютивній частині оскарженого рішення не уточнив, внаслідок чого неясно, коли і що передано в позику: спірну садибу чи валютні цінності, адже відповідачка у своїх заявах по суті справи та запереченнях (т. 1 а. с. 128-129, т. 2 а. с. 35-36) послідовно стверджувала, що ні кошти, ні інші валютні цінності від позивача вона не отримувала та вірила обіцянкам позивача про повернення їй будинку.

До того ж, застосовуючи спосіб захисту інтересів відповідачки в точності так, як про це просила відповідачка, суд оминув увагою роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п. 25 зазначеної постанови № 9 від 06 листопада 2009 року про встановлення нікчемності або визнання недійсним того правочину, який насправді вчинено, якщо той суперечить закону.

А саме, на час укладення спірного договору купівлі-продажу іноземна валюта відповідно до ч. 2 ст. 129 ЦК УРСР була обмежена в цивільному обороті, і порушення правил про валютні операції з іноземною валютою утворювали склад злочину за ст. 80 КК 1960 р., внаслідок чого в силу ст.ст. 48, 49 ЦК УРСР встановлювалася недійсність угод між громадянами, предметом яких була валюта за відсутності ліцензії Нацбанку на укладення такої угоди, як таких, що суперечать Декрету Кабміну України № 15-93 від 19.02.93.

Крім того, визнаючи вчиненою позивачем і відповідачкою позику, в мотивувальній частині рішення, суд встановив факт передачі позивачем в позику валютних цінностей у вигляді банкнот іноземної валюти на суму 3000 доларів США не відповідачу, а іншій особі, яка участі у справі не брала. Удаваність договору купівлі-продажу від 22 вересня 1998 року суд мотивував посиланнями на розписку особи, яка не брала участі у справі, тоді як позика на відміну від консенсуального договору купівлі-продажу цивільним законодавством завжди визнавалася реальним договором, а тому за відсутності висновків суду про зворотну дію в часі, і передоручення чи переадресацію виконання зобов'язання, висновки суду про коло учасників спірної угоди і момент її укладення та удаваності з 22 вересня 1998 року, рішення суду ухвалене з неправильним визначенням судом спірних цивільних правовідносин, а отже невірно застосовані норми ЦК України, що потягло за собою грубі порушення норм процесуального законодавства.

Крім того, апелянт зазначив, що суд, явно і грубо порушуючи приписи ч.ч. 3, 4 ст. 265 ЦПК України, упереджено в описовій та мотивувальній частинах оскарженого рішення не зазначив відхилені заяви і клопотання позивача, стислий виклад заперечень позивача проти зустрічного позову, мотиви відхилення судом розписок, поданих в копіях позивачем для спростування версії відповідача про пов'язаність купівлі-продажу з позикою, а також не зазначив мотивованої оцінки наведених позивачем у відзиві на зустрічний позов аргументів про аналогію правил зворотного РЕПО, замість позики чи іпотеки, з набуттям позивачем права власності на домоволодіння відповідно до ст.ст. 4, 128 ЦК УРСР станом на квітень 1999 року, навіть за посилань відповідача на удаваність договору, та про імперативне застосування позовної давності до оспорення договору купівлі - продажу з березня 2002 року, що, як кожен окремо, так і в сукупності виключають підстави для задоволення зустрічного позову, і застережень про явну необґрунтованість цих аргументів або їх неприйнятність з огляду на усталеність судової практики, суд в оскаржене рішення не включив.

Крім того, суд неповно з'ясував обставини надання позивачем та його родичами позик дочці відповідачки, яка не брала участі у справі, що мають значення для правильної оцінки у справі збігу ціни спірного договору від 22.09.98 р.

Подана відповідачкою розписка про повернення позивачу 2 000 доларів США судом першої інстанції, в основу своїх висновків про існування між сторонами процесу відносин позики, прихованих спірною купівлею-продажем, покладена з порушенням ст. 77 ЦПК України без оцінки належності такої розписки, яка видана позивачем 17 травня 2017 року у відповідності до ст. 545 ЦК України на підтвердження часткового виконання ОСОБА_7 свого зобов’язання за розпискою від 30 вересня 2016 року про позику 12 000 доларів США строком до першого грудня 2018 року.

Також судом неправомірно відмовлено у прийнятті до справи довідки про оформлення права власності ОСОБА_4 на спірне домоволодіння, яка видана йому Баришівським БТІ, чим порушено право сторони на змагальність. До того ж удаваність договору купівлі-продажу лише з посиланнями на розписку особи, яка не брала участі у справі не може слугувати мотивом для прийняття такого рішення, яке постановлено судом. Тому просив скасувати рішення суду в частині зустрічних позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити первісний позов повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 зазначила, що після укладення договору купівлі-продажу та реєстрації його у Баришівському БТІ, ОСОБА_4 право власності на будинок і землю належним чином не оформив, до Подільської сільської ради Баришівського району Київської області по видачу йому державних документів не звертався. Натомість 5 листопада 2003 року на її ім’я було виготовлено державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №024195, згідно якого мені, їй, на підставі рішення виконкому Подільської сільської ради №27 від 12.1993р. передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,575 га: 0,339 га - для ведення особистого селянського господарства; 0,250 га - для будівництва та обслуговування спірного будинку і господарських споруд. Зазначені обставини дали правомірні підстави суду першої інстанції вважати, що вона не мала мір укладати договір купівлі-продажу, її волевиявлення при укладенні спірного договору було направлено не на відчуження належного їй єдиного житла, а на забезпечення виконання конкретного боргового зобов’язання її доньки. Тобто, судом справедливо встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо укладення договору позики, отже апелянтом не були доведені обставини та факти порушення його прав, тому вважає, що підстави для задоволення апеляційних вимог відсутні.

В суді апеляційної інстанції представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_8, апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав, просив задовольнити скаргу.

Відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_5 будучи належним чином повідомлена про день та час розгляду апеляційної скарги, до суду апеляційної інстанції не з’явилась, натомність направила клопотання про розгляд апеляційної скарги за її відсутності.

Приватний нотаріус Баришівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 будучи належним чином повідомлена про день та час розгляду апеляційної скарги, звернулась до апеляційного суду з письмовою заявою, де зазначила, що договір, який є предметом спору посвідчувався Баришівською районною державною нотаріальною конторою, а не нею, як приватним нотаріусом, тому оскільки вона залучена до розгляду справи, як третя особа, просила розглядати справу без її участі.

Співвідповідач за первісним позовом Баришівське бюро технічної інвентаризації та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Подільська сільська рада Баришівського району Київської області, будучи належним чином повідомлені про день та час розгляду апеляційної скарги, своїх представників не направили, клопотань не подавали, тому колегія суддів вирішила за можливе провести судове засідання у їх відсутність, згідно ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону, рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, позивач звертаючись до суду з первісним позовом, послався на те, що реєстрація в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_5, порушує його права, як власника цього будинку, відповідно до договору купівлі-продажу цього житлового будинку від 22.09.1998 року, укладеного між ним та відповідачкою ОСОБА_5 та зареєстрованого в установленому законом порядку.

Відповідач у зустрічній позовній заяві визнавала факт прийняття позивачем у власність спірного будинку, зокрема зазначала що підписала договір купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_4 запевнив, що поверне їй будинок, як тільки отримає кошти. При цьому посилаючись, що воля сторін в договорі купівлі-продажу була спрямована на укладення договору безвідсоткової позики її дочці із забезпеченням спірного майна, тому вважала що спірний договір є удаваним (т.1 а.с.128,129).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції визнав встановленою спрямованість волевиявлення сторін на приховання укладеним договором купівлі-продажу, угоди про позику між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду такої ж якості.

Судова колегія не погоджується з таким висновком, оскільки докази про наявність такої угоди про позику між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 матеріали справи не містять та на такі докази і не посилається сама ОСОБА_5, оскільки як вона, так і її представники зазначають, що кошти в борг отримала її дочка ОСОБА_7, яка судом першої інстанції не була притягнута до участі у справі.

За таких обставин у даному випадку відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_5, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів, приходить до наступних висновків.

Так, встановлено, що 22.09.1998 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу серії ААН № 470417, який посвідчений державним нотаріусом Баришівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 , зареєстрований в реєстрі за № 2-3271, згідно якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 купив житловий будинок з господарськими будівлями по вул. Леніна, 15а в с. Поділля Баришівського району Київської області, продаж вчинено 8980 гривень, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. 22.09.1998 року Баришівським БТІ домоволодіння по вул. Леніна, 15-а в с. Поділля Баришівського району Київської області зареєстровано за ОСОБА_4 в реєстрову книгу № 1 справа № 14 (т.1 а.с.7).

Цим договором встановлено, що спірний житловий будинок належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 18.09.1998 р., виданого Подільською сільською радою Баришівського району Київської області (т.1 а.с.7).

Крім того, встановлено що, підставою для державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок 13.06.2017 року за ОСОБА_5 є довідка Подільської сільської ради Баришівського району Київської області № 137 від 30.05.2017 року, яка видана ОСОБА_5 про те, що згідно запису погосподарських книг Подільської сільської ради житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Покровська, 15а належить ОСОБА_5 (т.1 а.с.8).

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, та не заперечуються сторонами.

Таким чином, за наявності свідоцтва про право власності на спірний будинок виданого Подільською сільською радою Баришівського району Київської області на імя ОСОБА_5 ще 18.09.1998 р., виключалась можливість проведення державної реєстрації права власності на підставі довідки про записи по господарських книг, тим паче за наявності зареєстрованого в БТІ договору купівлі-продажу спірного будинку, за яким ОСОБА_5 відчужила будинок у власність ОСОБА_4

Суд першої інстанції не врахував, що чинна впродовж 1998-2012 рр. Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Держбуду України № 121 від 09.06.98 (далі Інструкція), передбачала первинну і поточну реєстрацію права власності, і видача органом місцевого самоврядування свідоцтва за п. 4.1 Інструкції оформлювалася на випадок первинної реєстрації, яку провела відповідач ОСОБА_5 напередодні укладення спірного договору 18 вересня 1998 року, а для поточної реєстрації відповідно до п.п. 2.1, 2.4 цієї Інструкції та затвердженого Переліку правовстановлювальних документів договір купівлі-продажу визнавався самодостатнім без необхідності додатково оформлювати будь-яке свідоцтво, тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд неправильно визначився з характером правовідносин та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, оскільки позивач на підтвердження своїх вимог надав достатні та допустимі докази про укладення договору купівлі - продажу між ним та відповідачкою ОСОБА_5, яка без наявності законних підстав 13.06.2017 року зареєструвала на своє ім’я право власності на спірний житловий будинок в державному реєстрі речових прав, чим порушила право власності на цей будинок позивача ОСОБА_4.

Доводи ОСОБА_5 про те, що додана до матеріалів справи боргова розписка її дочки ОСОБА_7, послугувала підписанню цього договору внаслідок вмовляння дочки, і кошти нею не отримувались, є недоведеними, що є обов’язком позивачки за зустрічним позовом, відповідно до засад змагальності сторін за ст.12 ЦПК України.

Таким чином, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає до задоволення частково в межах позовних вимог, розглянутих судом першої інстанції, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, відповідно до ст.376 ЦПК України.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, колегія судів, -

постановила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісні позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 20923125 про реєстрацію 13.06.2017 року за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою : вул. Покровська (Леніна),15-а в с. Поділля Баришівського району Київської області , реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 1275519232202.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у сумі 2600 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: І.В.Іванова

Судді:

ОСОБА_2

ОСОБА_3