Постанова № 74888477, 19.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

19 червня 2018 року

м. Харків

справа № 643/14075/13-ц

провадження № 22-ц-/790/863/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого – Сащенко І.С.

суддів – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря Бойко А. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Московського районного суду міста Харкова від 02 серпня 2016 року (суддя Харченко А.М.)

по цивільній справі № 643/14075/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_5, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

встановив:

У червні 2013 року ПАТ «Укргазбанк» звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1.

В обгрунтування позову посилався на те, що 26.12.2007 року між ПАТ «Укргазбанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2644000 доларів США зі строком повернення до 25.12.2012 року та сплатою відсотків за користування кредитом.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника, 09.06.2008 року між ПАТ «Укргазбанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 16/08-Б, відповідно до якого в іпотеку передано багатоквартирний житловий будинок 31 (літ.В-5) по вулиці Тимурівців у місті Харкові. Відомості про іпотеку внесено до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна.

У звязку з невиконанням умов за кредитним договором від 26.12.2007 року, рішенням Московського районного суду м.Харкова від 13.05.2010 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укргазбанк» було стягнуто заборгованість 166454302 гривень та 2630252,33 долари США.

Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11.09.2009 року договір іпотеки, укладений 09.06.2008 року, визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

04.04.2012 року апеляційний суд Харківської області скасував заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 11.09.2009 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки недійсним було відмовлено.

За цей час квартира № 24 у будинку за вищевказаною адресою, яка є також предметом іпотеки, без дозволу банку була відчужена кілька разів і 28.12.2011 року її придбали ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ПАТ АБ «Укргазбанк» просив суд звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 у розмірі 3 664 801, 99 доларів США та пені у розмірі 23 800 945, 13 гривень.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 25.03.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.05.2014 року рішення районного суду скасовано, позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки – спірну квартиру, що належить відповідачам на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 28.12. 2011 року на прилюдних торгах за початковою ціною продажу предмета іпотеки у розмірі 90 % від його вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №20 від 26.12.2007 року позичальника ОСОБА_3 в розмірі 3664801 долара США 99 центів та 23800945 гривеь 13 копійок.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.10.2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 26.05.2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 10.06.2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.10.2014 року скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.09.2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Московського районного суду міста Харкова від 25.03. 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 26.05.2014 року скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 02.08.2016 року позов задоволено у повному обсязі. В рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 20 від 26.12.2007 року позичальника ОСОБА_3 у розмірі 3664801, 99 доларів США, що складається з простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 2382796,72 доларів США, простроченої заборгованості по процентах в розмірі 1282005, 27 доларів США та 2380045,13 гривень пені, яка складається з пені за прострочку погашення кредиту у сумі 16956872,78 гривень, пені за прострочку погашення процентів у сумі 6884072,35 гривень, звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру №24, що розташована у літ. «В-5», будинку № 31 по вул.Тимурівців у м.Харкові, що є частиною житлового будинку №31 по вул.Тимурівців у м.Харкові та яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 28.12.2011 року за реєстровим № 4131. Реалізацію предмета іпотеки – квартири № 24, що розташована у літ. «В-5», будинку № 31 по вул.Тимурівців у м.Харкові, що є частиною житлового будинку № 31 по вул. Тимурівців у місті Харкові та яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, провести шляхом надання ПАТ АБ « Укргазбанк» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 426400 гривень з наданням АБ «Укргазбанк» всіх повноважень продавця, в тому рахунку права отримання у нотаріуса дубліката Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 28.12.2011 року за реєстровим № 4131, здійснювати будь-які платежі за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 20.12.2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволені позову ПАТ «Укргазбанк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.11.2017 року касаційну скаргу ПАТ «Укргазбанк» задоволено, рішення апеляційного суду Харківської області від 20.12.2016 року скасовно, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду першої інстанції скасувати, як таке що ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм права матеріального, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що 26.12.2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25.12.2012 року.

Пунктом 3.2.8. зазначеного кредитного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених цим договором, відшкодування заборгованості здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки.

09.06.2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26.12.2007 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 16/08-Б, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок №31 (літ. В-5), розташований по вулиці Тимурівців у місті Харкові.

Пунктом 3.1.6. зазначеного договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки.

Позичальник узяті на себе зобов'язання не виконував з грудня 2008 року.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 року договір іпотеки від 09.06.2008 року № 16/08-Б, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

У період чинності вищезазначеного рішення Московського районного суду м. Харкова, 13.10.2009 року між ТОВ «Аліма-Т» та ОСОБА_7, ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04.04.2012 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4В про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 ЦК України).

Суди встановили, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, основне зобов'язання боржник не виконав.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, державна реєстрація іпотек регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (утратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис.

Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим та узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у справі 6-1193цс15.

Установивши факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, суд правильно застосував до спірних правовідносин статтю 23 Закону України «Про іпотеку».

На момент укладання іпотечного договору банк та іпотекодавець не могли визначити окремі квартири як предмет договору, оскільки квартири не були виділені в натурі, не було оформлено майнові права на них. Тому в іпотеку передавався весь житловий будинок (включаючи усі 123 квартири, з яких він складався).

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові ОСОБА_9 Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-11цс18.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлено згідно з вимогами процесуального закону, та узгоджуються із нормами матеріального права, та правильно застосовано судом.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргуОСОБА_1, ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 02 серпня 2016 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 червня 2018 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

ОСОБА_10