Постанова № 74869363, 21.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційне провадження № 22-ц/796/4781/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Київ

Унікальний номер справи 758/12929/17

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Шахової О.В.( суддя-доповідач), Білич І.М., Вербової І.М., а участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4,

на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухваленого 29 січня 2018 року під головуванням судді Ларіонової Н.М. в приміщенні Подільського районного суду м. Києва (час проголошення рішення не встановлено), -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним правочину.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що укладена додаткова угода № 2 від 09.07.2010 до договору про надання споживчого кредиту від 22.12.2006,укладеного між ним та банком суперечить нормам чинного законодавства, оскільки відповідно до п.1.3 вказаної угоди розмір ануїтетного платежу визначений не у гривнях, а в іноземній валюті та становить 2 707,0 швейцарських франків.

Вказував, що відповідно до норм цивільного законодавства та ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що гривня, як єдина грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичним та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Вважав, що грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України.

Просив суд визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 9.07.2010 до договору про надання споживчого кредиту від 22.12.2006, укладеного між ним та банком.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу та, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд першої інстанції

прийняв рішення про відмову у задоволенні позову не надавши належної оцінки вимогам ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», за положеннями якого гривня, як грошова одиниця є єдиним законним належним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичним та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Також судом не враховано того, що договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з обов'язковим урахуванням вимог діючого законодавства України, проте всупереч цьому відповідно до п. 1.3. спірної угоди, розмір ануїтетного платежу за угодою складає 2 707,00 швейцарських франків.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про місце та час розгляду справи повідомлені за законом належно.

Неявка позивача та відповідача, а також їх представників в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи і відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.12.2006 між позивачем, як позичальником, та АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Укрсиббанк», укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11103405000 терміном з 22.12.2006 по 20.12.2013.

Відповідно до п.1.1 Договору банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 212 590, 00 швейцарських франків.

9 липня 2010 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 була укладена Додаткова угода № 2 до Договору про надання споживчого кредиту № 11103405000, відповідно до п.1.3 якої розмір ануїтетного платежу (платежу на погашення кредиту) становить 2 707,0 швейцарських франків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, зокрема, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.ч.1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом частини 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позову та вважав, що укладена додаткова угода між сторонами 9.07.2010 відповідає вимогам ЦК України, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, та вважає його правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з обов'язковим урахуванням вимог діючого законодавства України, проте всупереч цьому відповідно до п. 1.3. спірної угоди, розмір ануїтетного платежу за угодою складає 2 707,00 швейцарських франків спростовуються матеріалами справи, а висновок суду про те, що оспорювана додаткова угода відповідає вимогам закону є правильним, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ч.2 ст.92 Конституції України, зазначено, що статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.

Статтею 99 Конституції визначено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Цією нормою визначено правовий статус грошової одиниці України, але не встановлено сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно з ч.1 ст. 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти також обумовлений чинним законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.198 ЦК України виконання зобов'язань, виражених у національній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Положеннями ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р &q?їн;Про систему валютного регулювання і валютного контролю&qu-w; визначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Таким чином, чинні законодавчі акти передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони встановлення грошових зобов'язань у іноземній валюті.

З вищевикладеного випливає, що у випадках, прямо передбачених законом, резиденти мають право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються Національним Банком України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету.

ПАТ „УкрСиббанк" 19.11.2002 року отримав дозвіл № 75-2 Національного банку України на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.5-11 ч.2 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (ас.47).

Відповідно до пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів- нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Отже, відповідно п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів в кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку України для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.

Таким чином, можна дійти до висновку, що ПАТ «УкрСиббанк» мав право здійснювати торгівлю іноземною валютою та надавати кредити резидентам в іноземній валюті за генеральною банківською ліцензією Національного банку України, оскільки це передбачено п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України &q? в;Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Крім того, згідно пункту 16 Постанови Пленуму ВССУ від ЗО березня 2012 року № 5 визначено, що обставина зростання/коливання курсу іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони прийняли на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення кредитного договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане.

Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Зазначенні висновки відображені також у рішенні Верховного Суду України від 22.09.2012 року по справі №6-11116св10.

Ініціатором укладення кредитного договору виступав ОСОБА_4., який звернувся до банку і мав на то власний інтерес. Валюта кредиту - швейцарські франки була обрана ним самостійно.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень ст. 1054, ст. 1048 ЦК України істотними умовами кредитного договору є умови про предмет, ціну та строк його дії, порядок одержання і розмір процентів, який визначається договором.

Підписавши договір, ОСОБА_4 підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України (ас.ас. 5-8).

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України &quпі;Про захист прав споживачів&quза; та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 за № 168.

Взаємні права та обов'язки сторін детально визначені у підписаному сторонами кредитному договорі. Вибір умов кредитування з боку позичальника був добровільним.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» валютні курси встановлюються Національним банком за погодженням з Кабінетом Міністрів.

Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене Постановою правління НБУ від 12.11.2003 № 496, визначає, що офіційний курс гривні до іноземних валют, в тому числі до швейцарських франків, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про користування іноземних валют за станом на останню дату.

ОСОБА_4, підписуючи кредитний договір та додаткову угоду № 2 підтвердив, що усвідомлює можливість коливання курсових різниць валюти кредиту при отриманні коштів кредиту в іноземній валюті.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду Украйни з цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України &q?но;Про захист прав споживачів&q?ці;. Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постановіПленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 &qura;Про судову практику розглядуцивільних справ про визнання правочинів недійсними&q?т ;.

ПAT «УкрСиббанк» дотримано вимоги чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно відсутні підстави для задоволення позову про визнання правочину недійсним.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом 30 днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 21.06.2018 року.

Суддя-доповідач

Судді: