Постанова № 7484935, 14.12.2009, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.ПолтаваСправа № 2-а7471/09 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Удовіченка С.О.,

при секретарі Саченко Н.С.,

за участю:

представника позивача -Фищука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідівдо Сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу "Україна"про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідівзвернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу "Україна"про стягнення адміністративно-господарської санкції в розмірі 27686 грн. 94 коп. та пені в сумі 1771 грн. 20 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” , а саме в 2007 році підприємство не виконало нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 6 робочих місць, що має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 27686 грн. 94 коп. та пені в сумі 1771 грн. 20 коп. у звязку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судові засідання не зявлявся, хоча в справі наявні докази, що він був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань. До суду від Сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу "Україна" було надано відзив на позов від 23 квітня 2009 року, в якому зазначено, що відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі з наступних підстав посилаючись на те, що у 2007 році на підприємстві працювало 16 інвалідів, у той час, як норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів складає 13,8 чоловіків, але в силу свого стану здоров'я, сезонної специфіки роботи сільськогосподарського підприємства, а також видів робіт до виконання яких можуть бути допущені інваліди, деякі з них не працювали повних 12 місяців впродовж 2007 року. Фактично робочі місця для інвалідів були створені і відповідна кількість інвалідів була забезпечена працевлаштуванням, а тому було виконано норматив робочих місць для інвалідів.

До відзиву були надані копії трудових книжок інвалідів, пенсійних посвідчень, довідки та висновки медико соціальних комісій про умови і характер праці інвалідів.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, обєктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1, 2 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ , передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця /частина 1/; підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї ж статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів /частина 2/.

Відповідно до наявного в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік (форма № 10-ПІ), наданого відповідачем Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників особового складу на підприємстві за цей період становила 345 осіб. На виконання припису статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідачем самостійно обраховано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 14 робочих місць таких робочих місць. Разом з тим, згідно списку інвалідів, які працювали в 2007 році на Сільськогосподарському багатофункціональному кооперативі "Україна" лише 5 інвалідів із 14 працювали 12 місяців на даному підприємстві (ОСОБА_1.,ОСОБА_2.,ОСОБА_3.,ОСОБА_4,ОСОБА_5.), а інщі 9 інвалідів працювали від 1 до 10 місяців, тобто неповний рік.

Тому, відповідно до розрахунку суми позову, пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів, кількість незайнятих робочих місць на даному підприємстві, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів складає 6 чоловік. Тобто, підприємством не була створена відповідна кількість робочих місць для інвалідів в межах нормативу.

Частиною 3 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею ж 18 встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, нормами цієї статті встановлені конкретні обовязки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю /далі по тексту - роботодавців/ стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, виконання яких роботодавцями презумує виконання їх обовязку щодо самостійного працевлаштування інвалідів, встановленого частиною 3 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420 “Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення ” формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій ”, яка відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.

У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

З огляду на викладене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Цей звіт є водночас і запитом про направлення до роботодавця інвалідів для працевлаштування, оскільки центр зайнятості, отримавши інформацію від інвалідів насамперед про їх бажання працювати, а від роботодавця про намір та можливості працевлаштувати інвалідів, не тільки має змогу, а й зобовязаний відреагувати на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів певною працею та бажання конкретних інвалідів реалізувати своє право на працевлаштування з врахуванням індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, наявних у них кваліфікації та знань. До такого висновку можна дійти, виходячи зі змісту норм статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” та пункту 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення ”.

Так, відповідно до статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення ” Державна служба зайнятості має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Відповідно до наданого Полтавським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів листа від 21.05.2008 року № /03-11/302 , у 2007 році до Зіньківського районного центру зайнятості Сільськогосподарський багатофункціональний кооператив "Україна" не звертався, та не подавав звітність про наявність вільних робочих місць ( за формою 3-ПН), створених для працевлаштування інвалідів.

Відповідачем же доказів щодо створення робочих місць для інвалідів та повідомлення органів працевлаштування інвалідів про потребу в працевлаштуванні інвалідів на виконання нормативу, встановленого Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, до суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату цих санкцій відповідно до статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідно до статті 20 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до розрахунку суми, пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця про працевлаштування інвалідів, наданого позивачем, кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів складає 6 чоловіків.

У відповідача в 2007 році працювало 345 працівників, фонд оплати праці у вказаному році складав 1592,1 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає: 1592000 :345=4614 грн. 49 коп.

За 6 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 16.04.2008 року (термін сплати встановлено частиною 4 статті 20 вказаного Закону до 15 квітня року, наступним за роком, у якому відбулося порушення нормативу) повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 4614,49*6-0=2768 грн. 94 коп.

В зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну позивачем було нараховано пеню у розмірі 1771 грн. 20 коп. (27686,94 грн.*0,04%) *160 дн=1771,2 грн. Загальна сума, що підлягає до сплати становить 29458,14 грн (27686,94+1771,2 грн).

Доводи Сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу "Україна", які викладені у відзиві на позов суд не бере до уваги з наступних підстав.

Дослідивши матеріали, які надав відповідач разом із відзивом на позов, вбачається, що до деяких інвалідів відсутні докази встановлення інвалідності ( зокрема, ОСОБА_6.,ОСОБА_7,ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10.), а саме, відсутні довідки медико соціальних (експертних) комісій; на деяких довідках МСЕ не можна розібрати дані, які в них зазначені; відсутні копії трудових книжок по деяким інвалідам ( зокрема, ОСОБА_6.), також не можна визначити з якого часу встановлено інвалідність (зокрема, ОСОБА_11.). А тому посилання відповідача на вказані документи не обґрунтовані з точки зору допустимості таких доказів, тобто вони не відповідають положенням статті 70 КАС України.

Дані про кількість повних робочих місяців, за період впродовж якого в 2007 році інваліди були забезпечені робочими місцями не співпадають з даними, що були надані Сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом "Україна" Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів. Взаємозвірка між даними , що були надані у відзиві на позов відповідачем, та даними, що були надані позивачу не проводилася.

Отже, оскільки адміністративно-господарська санкція у розмірі 29458,14 грн. відповідачем так і не була сплачена , то відповідно до частини 5 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” ця сума можуть бути стягнута в примусовому порядку за відповідним рішенням суду.

У відповідності до частини 4 статті 94 КАС України у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71,160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу "Україна" про стягнення адміністративно-господарської санкції задовольнити.

Стягнути з Сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу "Україна" (с. Тарасівка, Зіньківський район, Полтавська область, розрахунковий рахунок 2600110079 АБ "Полтава-Банк", код ЄДРПОУ 03772097, МФО 331360) на корить Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36014, отримувач: УДК в Зіньківському районі, банк отримувача: ГУДКУ в Полтавській області , р/р 31218230700121, код ЄДРПОУ 34698427, МФО 831019) адміністративно-господарські санкції у розмірі 27686 (двадцять сім тисяч шістсот вісімдесят шість) грн. 94 коп. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарський санкцій в сумі 1771 ( одна тисяча сімсот сімдесят одна) грн. 20 коп.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана у 20-денний строк після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2009 року.

СуддяС.О. Удовіченко