Постанова № 74847960, 21.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/794/18 Справа № 201/349/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця “Спицька Надія Стефанівна”, треті особи Головне управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області і Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» про визнання недійсними договору, стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат, -

В С Т А Н О В И Л А:

06 січня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача ФОП “Спицька Надія Стефанівна”, треті особи Головне управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області і ПАТ «Акцент-Банк» про визнання недійсними договору, стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Просила визнати договір від 20.10.2016 за номером індивідуального замовлення GI 00705, укладений між ОСОБА_4 та ФОП «Спицька Надія Стефанівна» недійсним. Стягнути з ФОП «Спицька Надія Стефанівна» моральну шкоду у розмірі 3000 грн. Стягнути з ФОП «Спицька Надія Стефанівна» сплачену нею за договором суму у розмірі 6250 грн. (а.с.2-8)

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2017 року ОСОБА_4 в задоволенні позову до Фізичної особи-підприємця “Спицька Надія Стефанівна” про визнання недійсними договору, стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат відмовлено (а.с.100-104).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі (а.с.106-111).

В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтвердження матеріалами справи, що 20 жовтня 2016 року ОСОБА_4 уклала з ФОП “Спицька Надія Стефанівна” договір підряду на організацію вироблення і поставки вікон на її балконі; позивачка погодилася зі всіма умовами договорів і в цей день уклала з відповідачем договір побутового підряду з метою встановлення ПВХ конструкції (встановлення вікон на балконі її квартири мешкання) (а.с.9,10), а також кредитний договір з ПАТ «Акцент-Банк»на оплату послуг по цьому договору, до цього кредитного договору була укладена додаткова угода про те, що позивач все розуміє, їй все роз’яснено, надано всю необхідну для укладання договору інформацію, з якою вона ознайомилася і поставила свій підпис(а.с.11).

Договори, почали виконуватися, позивачка оплатила вартість вказаних конструкцій, які були виготовлені і відповідачем доставлені до помешкання позивача з метою їх установки на балконі, але позивачка відмовилася допустити їх до своєї квартири, вказавши на те, що потім через декілька днів зрозуміла, що умови цих договорів її не влаштовують і вона не бажає їх виконувати.

10 листопада 2016 року позивачка звернулася до відповідача з питанням розірвання договору, отримала відмову. Вона звернулася до правоохоронних органів та управління в справах захисту споживачів, але підтримки не отримала.

ОСОБА_5 зареєстрована як фізична особа підприємець та займається діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (а.с.20-25, 76, 77). В рамках цієї діяльності між нею та ТОВ “Престиж Групп” укладено договір про надання товару - металопластикових конструкцій на території Дніпропетровської області. Згідно договору строк постачання товару складає 14 робочих днів з дня надходження на рахунок ТОВ “Престиж Групп” грошових коштів від цього підприємця, як ФОП в рахунок сплати товару. 20 жовтня 2016 року між відповідачем та позивачем був складений договір № 01-00705 про організації робіт по виготовленню і передачі у власність ПВХ конструкцій за розцінками виконавця (а.с.72-76).

Згідно п. 1.2 договору замовник зобов'язується сплатити і прийняти готові вироби і роботу, узгоджено умовам цього договору. Згідно п. 3.1.1. - борг до передачі у власність має бути погашений замовником не пізніше 20 днів з дня внесення завдатку.

Згідно з договором, підписаним позивачем, замовник підтвердив, що йому в повному обсязі надана інформація про товар, умови оплати та доставки. Замовником уважно прочитаний договір і додаток до нього, без будь-якого примусу, з повним розумінням його змісту Волевиявлення учасників угоди було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах закону, а том не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема відповідно до частин 1, 3, 5 зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як вбачається з договору № GI00705 від 20.10.2016 року з позивачем було узгоджено колір виробу, заповнення, профіль: ПВХ, вартість виробу та йому була надана інформація щодо властивостей товару.

Крім того, укладаючи додаток № 1 до договору, ОСОБА_4 підтвердила отримання інформації щодо товару, умов його оплати та доставки (а.с. 9-10).

На підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої особи в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Ознакою омани є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов’язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Доводи позивача в частині несправедливості та суперечливості положень оспорюваних договорів суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з його особистих суб’єктивних оцінок як боржника, зацікавленого у мінімізації своїх грошових зобов’язань. При цьому на час укладання договору позивач був згодний з його умовами та взяв на себе відповідні зобов’язання добровільно.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку відмовляючи у задоволені позову, оскільки факт підписання позивачем договору на виготовлення ПВХ-конструкцій свідчить про вільне волевиявлення та ознайомлення з умовами договору на виготовлення вікон в тому числі про укладення договорів щодо отримання кредитних коштів для оплати товару.

З'ясувавши в повному об’ємі права та обов’язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: