Постанова № 74819431, 20.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/435/2018(м)

266/3063/17

Головуючий у 1 інстанції Дзюба М.В.

Суддя-доповідач Попова С.А.

Категорія 46

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Зайцевої С.А., Ткаченко Т.Б.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2017 року, ухваленого у складі судді Дзюба М.В.,

по цивільній справі

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3,

про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

за зустрічним позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_2

про розподіл майна подружжя та визначення частки у спільній сумісній власності,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання його колишньої дружини - ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в буд АДРЕСА_1

ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати ? частку житлового будинку АДРЕСА_1 з усіма господарськими будівлями та спорудами спільною сумісною власністю подружжя; розділити будинок, визнавши за нею та колишнім чоловіком - ОСОБА_2 право власності по ? частці за кожним, у зв'язку з цим припинити право спільної сумісної власності подружжя на ? частину будинку.

Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду з підстав повторної неявки у судове засідання позивача та його представника, повідомлених належним чином.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Зокрема, вказував, що він ніколи не відмовлявся від свого позову, а не з'являвся в судове засідання з наявних в нього поважних причин: зайнятість на роботі і хворобу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, який підтримав доводи скарги, заперечення представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 (а.с. 157), відповідача ОСОБА_3, від якої надійшла заява про вирішення справи у її відсутність, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду, як така, що перешкоджає подальшому провадженню - скасуванню, за таких підстав.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 3 ст. 169, п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України і виходив з того, що позивач ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленими про дату і час розгляду справи, тричі не з'явились в судові засідання, що призначались на 05.10.2017р., 26.10.2017р., 06.11.2017р.

Такі висновки в повній мірі не відповідають нормам чинного процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 169, п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України (в редакції на момент постановлення ухвали) суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

В сенсі вищенаведених процесуальних норм можна вважати, що повторною вважається друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, про дату і час судового засідання на 26.10.2017р. були повідомлені позивач і його представник ОСОБА_5 (а.с. 73-74). В призначений день судове засідання було відкладено на підставі заяви позивача від 19.10.2017р. про неможливість прибути до судового засідання через хворобу; додано листок непрацездатності з відомостями про його лікування впродовж 06-09.10.2017р. В цій заяві позивач вказує на своє бажання взяти участь в судовому засіданні і особисто надати пояснення (а.с. 75-76).

В судове засідання на 06.11.2017р., коли було постановлено оскаржену ухвалу, повідомлені належним позивач і його представник - ОСОБА_5 (а.с. 79-81) знову не з'явились досудового засідання. 06.11.2017р. на адресу суду від позивача надійшла заява про відкладення судового засідання через зайнятість на роботі на (вахті судна). Одначасно з цим позивач просив не проводити без нього судові засідання і висловив аналогічне попередньому бажання взяти участь в розгляді справи і надати особисті пояснення (а.с. 82).

Суд проаналізував причини, з яких позивач ОСОБА_2 не з'явився до суду 26.10.2017р. Зокрема, вірно встановлено, що підтверджуючих поважні причини неявки документів на 26.10.2017р. позивач не має (лікарняний лист закритий 10 жовтня 2017р.). Вказана в наступній заяві причина як зайнятість на роботі також не підтверджена будь-якими документами і в розумінні ч. 3 ст. 169 ЦПК України не має вирішального значення для прийняття процесуального рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

З цим колегія суддів погоджується.

Разом з тим, як з'ясовано, дана справа, що процедурно обтяжена зустрічним позовом, тривалий час, а саме з серпня 2017 року, не знаходить свого вирішення. Строки передбачені національним законом (ст. 157 ЦПК України) вже спливли.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський Суд з прав людини виробив у своїй практиці кілька взаємопов'язаних критеріїв для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи у національних судових органах, серед яких, окрім іншого (складність справи тощо), враховується і поведінка заявника з дослідженням питання, чи не вчиняв заявник дій, спрямованих на затягування процесу. Яскравим прикладом, коли поведінка заявників стала однією з причин тривалого розгляду спору, є справа Чірікоста і Віола проти Італії, де 15-річний строк розгляду було визнано виправданим, оскільки самі заявники сімнадцять разів зверталися з проханням про відстрочення процесу і не заперечували проти шістьох перенесень розгляду, здійснених на підставі заяви іншої сторони у справі.

Щодо процесуальної поведінки сторін у даній справі, судом апеляційної інстанції встановлено, що поважних причин неявки позивача в останні судові засідання на 26.10.2017р. і 06.11.2017р. не доведено; невідомі і причини неявки представника позивача - адвоката ОСОБА_5, з яким тривають договірні відносини з надання правової допомоги (а.с. 47-48), але який взагалі не з'явився в призначені дні засідань.

Така процесуальна поведінка з боку представника позивача ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 подовжена і в суді апеляційної інстанції. Так, за інформацією судового розпорядника адвокат ОСОБА_5 прибув до приміщення апеляційного суду в призначений день засідання 20.06.2018р. Однак, попри належне під розписку повідомлення про дату і час розгляду справи (а.с. 157), не увійшов до зали судового засідання, залишив приміщення суду, що було підтверджено його довірителем ОСОБА_6 в судовому засіданні. Причина неявки в судове засідання не відома.

Колегія суддів, вважає за необхідне на даному етапі інформаційно попередити позивача і представника про неприпустимість поведінки, яка має ознаки зловживання своїми процесуальними правами, спрямованими на затягування судового процесу і відтермінування прийняття рішення у справі.

В даній частині доречно навести положення ч. 3 ст. 44 ЦПК Украині ст. 44 ЦПК України, що діють з 15 грудня 2017 року, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Разом з тим, перевіряючи законність і обгрнутованість прийняття ухвали судом першої інстанції, враховує положення ч. 3 ст. 169, п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, в яких закладено критерії можливості залишення позову без розгляду: належне повідомлення позивача про дату і час розгляду справи, а також відсутність заяви про розгляд справи без нього.

В поданих заявах про відкладення розгляду справи від 19.10.2017р. і 06.11.2017р. ОСОБА_2 висловлює своє бажання надати особисті пояснення по суті виниклого спору, прагне його розв'язання по суті. Тож, позивач з моменту відкриття провадження у справі в серпні 2017 року не втрачав інтересу до наслідків вирішення його позову.

Як відзначив Європейський Суд з прав людини у рішенні «МПП «Голуб» проти України» від 18.10.2005р. право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6, якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

А в рішенні у справі «Церква села Сосулівка проти України» від 28.02.2008р., де релігійна організація заявника була змушена звернутися за судовим захистом, проте безуспішно, ЄСПЛ в п. 53 вказав, що така ситуація прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яка гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Загалом ЄСПЛ у своїй практиці критично оцінює надмірну формалізованість вимог національного законодавства різних держав-учасниць, що перешкоджають доступу до суду.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_2 не відмовлявся в будь-який опосередкований спосіб від своїх позовних вимог, в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази про втрату його інтересу до власного житлового позову, відсутні заяви про розгляд справи без нього, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції використаний процесуальний засіб у вигляді залишення позовної заяви без розгляду, що не є пропорційним досягнутій цілі обмеження позивача.

Суд першої інстанції в достатньому ступеню не зважив на вимоги процесуального закону, положення ст. 6 Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод на розгляд справи по суті впродовж розумні строки, а також усталену практику ЄСПЛ із застосування вказаної норми Конвенції. Тому висновок суду про залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду є передчасним.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, оскаржувана ухвала, як постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2017 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3,

про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21.06.2018р.

Головуючий С.А.Попова

Судді С.А.Зайцева

Т.Б.Ткаченко