Ухвала суду № 7477034, 14.01.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 22-а-42869/08 Головуючий у 1-й інстанції: Суддя-доповідач: Бєлова Л.В. У Х В А Л А Іменем України

"14" січня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого – Бєлової Л.В.,

суддів: Бараненко І.І.

Бистрик Г.М.

при секретарі –Міщенко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача –Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 23.01.2006 року по справі за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до Приватного підприємства «Проммонтажсервіс»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Прилад»про визнання правочину недійсним , -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2005 року позивач – Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Проммонтажсервіс»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Прилад», в якому просив:

- визнати правочин, укладений між Приватним підприємством «Проммонтажсервіс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз Прилад»шляхом обміну документами у вигляді складання Видаткової накладної від 01.06.2004 року на виконання якого було відчужено майно вартістю 121227,60 грн. недійсним;

- зобовязати ТОВ «Союз Прилад»повернути ПП «Проммонтажсервіс»сигналізатор обледеніння СО-1 вартістю 121227,60 грн., а за його відсутності –відшкодувати його вартість.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний правочин, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 порушує вимоги законодавства, а саме: пункт 8.5, підпункти 8.6.1, 8.6.2, 8.6.3 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами». Зокрема, позивач зазначає, що в даному випадку порушено право Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на майно ПП «Проммонтажсервіс», яке знаходилося в податковій заставі позивача на день укладання спірного правочину. Позивач також зазначає, що спірний правочин, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 має бути визнаний недійсним на підставі ч. 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Постановою господарського суду м. Києва від 23.01.2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду першої інстанції –скасувати, а провадження по справі –закрити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження по справі.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов висновку про те, що позовні вимоги ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання правочину СПО-011 від 29.04.2004 року недійсним є необґрунтованими і не доведеними відповідними доказами, а позовна заява не підлягає задоволенню.

Як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Проммонтажсервіс»було зареєстроване Голосіївською районною у м. Києві державно адміністрацією 18.02.2002 р. (рішення № 02922) за адресою: 03127, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 120, корп. 1, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 31862868.

Між відповідачами був укладений договір за № СП-011. Істотними умовами договору є перехід права власності в момент укладення договору, що відповідає ст. 697 Цивільного кодексу України та ціна домовленості в сумі 121 227,60 грн. За умовами договору оплата проводилася наступним чином: 50% - в день укладання договору, решта 50% - на протязі 60 днів. У договорі сторони обумовили, що товар, який має бути передано протягом травня 2004 року залишиться на складі продавця, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення.

Продавець в день укладання угоди та досягнення згоди з усіх істотних умов надав покупцю рахунок-фактуру № 286 від 29.04.2004 р., а покупець згідно платіжного доручення № 132 від 29.04.2004 р. перерахував 50 % вартості товару в сумі 60 613,80 грн. Також, про виконання договору № СП-011 від 29.04.04 р. сторонами свідчить податкова накладна № 256 від 01.06.2004 р.

Згідно з витягом з Державного реєстру застав рухомого майна, що ведеться Інформаційним центром Міністерства Юстиції м. Києва датою виникнення податкової застави на майно відповідача-1 є 18.05.2004 р. Відповідно до п. 2.1 Договору право власності на товар переходить до покупця в момент здійснення 50% оплати його вартості. Відповідно до п. 3.2.1 Договору 50 % загальної вартості-товару сплачується в день укладення угоди, тобто 29.04.2004 р. як вбачається з платіжного доручення № 132 від 29.04.2004 р. покупець перерахував продавцю 50% вартості товару, а саме 60 613,80 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Питання недійсності господарських зобов’язань та застосування відповідних санкцій врегульовані Цивільним законодавством України.

Так, відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку має місце визнання правочину недійсним через невідповідність його вимог закону заінтересованою особою, а саме ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, так як позивач вважає, що порушені його права на майно ПП «Проммонтажсервіс», яке знаходилось в податковій заставі на день укладення спірного правочину.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9, відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач окрім вимоги про визнання правочину недійсним на підставі ч. 3 статті 215 ЦК України, ставить позовну вимогу про застосування наслідків визнання такого правочину недійсним на підставі статті 216 ЦК України, а саме: зобовязати ТОВ «Союз Прилад»повернути ПП «Проммонтажсервіс»сигналізатор обледеніння СО-1 вартістю 121227, 60 грн., а за його відсутності –відшкодувати його вартість.

Пунктом 6 Постанови Пленуму ВСУ № 9 встановлено також, що вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

За цими ж правилами розглядаються зазначені вимоги і в разі, якщо стороною правочину є суб'єкт владних повноважень, крім вимог про визнання недійсним адміністративного договору.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи та зважаючи на характер спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний спір не підсудний адміністративним судам, у зв’язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження по справі підлягає закриттю.

Відповідно до статті 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишаються без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього кодексу.

Статтею 157 КАС України передбачено, що суд закриває провадження по справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

У зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було порушено норми процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, у зв’язку з чим вбачаються підстави для скасування господарського суду м. Києва від 23.01.2006 року та закриттю провадження по даній справі.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 198, 203, 205, 206 КАС України, суд , -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача –Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 23.01.2006 року –задовольнити частково.

Постанову господарського суду м. Києва від 23.01.2006 року –скасувати.

Провадження по справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвала складена в повному обсязі 15.01.2010 року.

Головуючий суддя                                                                       Л.В.Бєлова           

Судді