Рішення № 74716143, 14.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/325/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.05.2017 року №0008661303, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.05.2017 року №0008661303.

В обґрунтування позову зазначено, що контролюючим органом було протиправно обчислено у спірному ППР розмір зобов'язань зі ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р., оскільки внесення змін до елементу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у вигляді нової методики розрахунку податку на 2016 рік відбулося пізніше ніж за 6 місяців до нового бюджетного періоду, що суперечить принципу стабільності податкового законодавства України, а тому держава порушила власні гарантії, які надавала всім платникам податків, декларуючи принципи, згідно ст.4.1.9 ПКУ. Так, рішенням ОМР від 16.03.2016 року №428-VІІ «додаткові 25000 грн.» як елемент податку взагалі встановлені не були. Отже, оскільки ППР не відповідає вимогам ПКУ, позивач просить суд його скасувати.

Представник позивача просив суд розглянути справу за його відсутності (а.с.30-32), відповідно до якого (а.с.47 з/б).

Представником відповідача надано до суду відзив на адміністративний позов (а.с.30-32), згідно якого останній зазначив, що у відповідності до п.п. "ґ" п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ визначено, що за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, в тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 кв. м (для квартири) та/або 500 кв. м (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку). Так, принцип стабільності податкового законодавства, визначені п. 4.1 ст. 4 Кодексу, регламентує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Норма щодо прийняття до початку наступного бюджетного періоду рішень про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг передбачена також пп.12.4.3 п. 12.4 ст. 12 Кодексу. Таке рішення набирає чинності з початку бюджетного періоду. Крім цього, Кодексом передбачено, що інформація про прийняті рішення надається органами місцевого самоврядування контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки до 25 грудня року, що передує звітному (п. 284.1 ст. 284 Кодексу). Нові зміни щодо ставок земельного податку та наданих пільг надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни. Отже, розмір ставки податку на нерухоме майно на 2016 рік визначається згідно з рішенням органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятого на 2016 рік, у відповідності до вимог ПКУ та Закону N 909, але не більше трьох відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідач зазначає, що суму податку на нерухоме майно фізичній особі ОСОБА_1 було визначено на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до якої позивачу належить на підставі: - права власності від 11.04.2014 на квартиру площею 634,2 кв.м, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3; - житловий будинок згідно свідоцтва про право власності від 07.11.2008 загальною площею 46,3 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_4; - частка власності на квартиру 391/1000 (45,98 кв.м.), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 згідно договору про купівлю продаж від 12.01.2012 року. Згідно рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 №6258, оприлюднене в газеті «Одеський весник» №3 від 31.01.2015, з урахуванням змін внесених рішенням Одеської місткої ради від 16.03.2016 №428-VІІ, відповідно до якого встановлена ставка податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування, що складає 1,378, а тому відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Справу розглянуто в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що позивачу на праві власності належить квартира, об'єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_3, площею 634,2 кв.м, будинок житловий, розташований за адресою: АДРЕСА_4, площею 46,3 кв.м та квартира, об'єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2, площею 117,6 кв.м (а.с.33-34).

Так, контролюючим органом відносно позивача прийнято податкове повідомлення - рішення № 0008661303 від 24.05.2017 року про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 25928,91 грн.(а.с.11).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Суд, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі таких висновків податкового повідомлення-рішення на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАСУ, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, вважає податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що не відповідають суті виявлених порушень з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01.01.2015 р. набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 р. "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 266 Податкового кодексу України введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка ( пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України) .

Згідно пп. 266.3.1 п.266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

З огляду на приписи пп. 266.3.1 п.266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості (пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

За приписами ст.10 та 265 ПК України, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є складовою податку на майно та відноситься до місцевих податків.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад ( п.8.3 ст. 8 ПК України).

Відповідно до п. 4 розділу ІІ Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII , було рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до розподілу повноважень, Верховна рада України згідно з п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України встановлює перелік місцевих податків і зборів, а орган місцевого самоврядування згідно з п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України приймає рішення про встановлення місцевого податку чи збору.

При цьому, за правилом п.п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Розглядаючи вказану справу, суд відхиляє позицію відповідача, з огляду на той факт, що ним, в силу ч.2 ст.77 КАС України, не було спростовано наявність помилки у розрахунку податку, а саме суд виходить з наступного.

Відповідно до положень п.п. 10.1, 10.2, 10.3 ст. 10 ПКУ, до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з приписами п. 12.3 ст. 12 ПКУ, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Приписами пп. 12.3.1, 12.3.2, 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ встановлено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до положень п.12.5 ст. 12 ПКУ, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Судом встановлено, що на підставі ст. 266 ПКУ відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 ст.266 ПКУ, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПКУ встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 №6258, оприлюднене в газеті «Одеський весник» №3 від 31.01.2015, з урахуванням змін внесених рішенням Одеської місткої ради від 16.03.2016 №428-VІІ, відповідно до якого встановлена ставка податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування, що складає 1,378.

Згідно рішення Іванівської селищної ради Одеської області від 25.06.2016 року встановлена ставка податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування, що складає 1,378.

При цьому, вирішуючи спір, суд виходить з визнаних позивачем обставин належності на праві приватної власності у 2016 р. нерухомого майна, яке за приписами ст. 266 Податкового кодексу України є об'єктом справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивач не спростовує наявність у 2016 році майна, яке належало на праві власності, що свідчить про обставини наявності відповідного обов'язку сплати податку.

Посилання відповідача на той факт, що рішення міської та селищної ради не може бути взято до уваги, з огляду на приписи п.п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України, в контексті того, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись не пізніше як за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові ставки, суд відхиляє, оскільки вказані зміни не є за своєю правовою природою змінами до елементу вказаного податку.

У відповідності до п.п. "ґ" пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ визначено, що за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, в тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 кв. м (для квартири) та/або 500 кв. м (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення в частині, за виключенням розрахованої суми, що складає : 726,48 (загальна площа майна) - 180 (площа неоподаткованого майна) = 546,48 кв. м * 1,378= 753,05 грн. +25000 (за площу, яка перевищує 300 кв. м (для квартири)= 25753,05 грн., а отже, помилково розрахована сума складає 25984,27 грн. - 25753,05 грн.= 231,22 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.05.2017 року №0008661303 - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 24.05.2017 року №0008661303 в частині визначення суми грошового зобов'язання у розмірі 231,22 грн.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6,34 /шість/ грн. 34 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІК НОМЕР_2, АДРЕСА_5.

Відповідач: Головне управління ДФС в Одеській області, код ЄДРПОУ 39398646, 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5.

Суддя П.П.Марин

.