Рішення № 74716139, 14.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2267/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) до Ізмаїльського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області (68609, м. Ізмаїл, вул. Кишинівська, 46) про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років № 124/Х-01 від 06.11.2017 року та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Ізмаїльського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень - Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області № 124/Х-01 від 06.11.2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугою років, відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов'язати Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області призначити ОСОБА_2 пенсію з 24 жовтня 2017 року, відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та заяви ОСОБА_2 від 24 жовтня 2017 року.

Ухвалою від 15.05.2018 р. Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі № 815/2267/18, визначено, що розгляд справи з урахуванням положень ст. 263 КАС України буде здійснюватись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач маючи 32 років стажу в галузі охорони здоров'я та право на пенсію за вислугу років, я звернувся до відповідача з відповідною заявкою за призначенням пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням від 06.11.2017 року № 124/Х-01, відповідач повідомив про відмову у призначенні їй пенсії за вислугою років, оскільки період роботи з 10.06.1999 року по 31.10.2003 року на посаді фармацевта ЧП «Медична для Вас», з 01.11.2003 року по 08.04.2008 року на посаді завідуючої аптечним пунктом ЧП «Медекс», з 09.04.2008 року по 04.04.2011 року на посаді фармацевта за трудовим договором № 15200800102 у приватного підприємця позивачу до вислуги років не зараховано, так як відсутні підстави.

Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням у зв'язку з чим звернувся до суду.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 01.06.2018р. (вх. № ЕП83133/18), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах фармацевтів у аптеках, якій офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації, проте аптечні пункти ПП «Медицина для Вас» та ПП «Медекс», у яких працювала ОСОБА_2 за період роботи з 10.06.1999 року по 31.10.2003 року, з 01.11.2003 року по 08.04.2008 року, з 09.04.2008 року по 04.04.2011 року, не мають офіційного визнання статусу закладу охорони здоров'я, оскільки звертаючись до відповідача та до суду ОСОБА_2 не надала жодного доказу, що ПП «Медицина для Вас» та ПП «Медекс» проходила державну акредитацію.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України гарантоване право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Однак частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.

Так, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Крім того, відповідно до частини третьої цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад, у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; тимчасовою непрацездатністю, що почалася у період роботи; часом догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку тощо.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з Інструкцією про Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять і відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Так, стаття 51 Закону № 1788-XII передбачає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

На підставі Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 року № 909, робота на посадах провізора, фармацевта (незалежно від найменування посад), лаборанта в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях враховується до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років. При цьому, згідно із приміткою 2 Переліку, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я "Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я" від 28.10.2002р. №385(далі - Перелік №385) аптека - це заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення. Таке ж визначення міститься і в Постанові КМ України "Про затвердження Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах" від 17.11.2004р. №1570.

Згідно п. 3 наказу Міністерства охорони здоров'я України № 385 від 28.10.2002 р. "Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських і провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я"до фармацевтичних (аптечних) закладів відносяться: аптека, аптечна база (склад); база (склад) медичної техніки; база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна); контрольно-аналітична лабораторія; лабораторія з аналізу якості лікарських засобів; магазин (медичної техніки, медичної оптики).

Статтею 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 року № 2801-XII, визначено, що заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Аналізуючи наведені законодавчі норми та нормативні акти до закладів охорони здоров'я віднесені аптечні бази (склади), бази (склади) медичної техніки, а до посад, які надають право на пільгову пенсію віднесені посада, зокрема, провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад).

Відтак, підставою для призначення пенсії за вислугою років позивачу є робота серед іншого на посаді фармацевта у закладі, віднесеному до закладів охорони здоров'я, при наявності спеціального стажу в контексті даної спірної ситуації не менше 26 років 6 місяців.

Згідно записів трудової книжки позивача, її робота та стаж наступний:

з 08.08.1985р. по 12.06.1996р. - фармацевт центральної районної аптеки № 65 в м. Рені;

з 17.06.1996р. по 09.06.1999р. - фельдшер - помепідіміолог Ренійської портової санепідемстанції;

з 10.06.1999р. по 31.10.2003р. - фармацевт ЧП «Медицина для ВАС»;

з 01.11.2003р. по 08.04.2008р. - завідуюча аптечним пунктом ЧП «Медекс»;

з 09.04.2008р. по 04.04.2011р. - на посаді фармацевта згідно трудового договору № 15200800102;

з 05.04.2011р. по теперешній час на посаді завідуючої аптечним пунктом ЧП «Медекс».

Згідно до постанови Кабінету Міністрів України №765 від 15.07.1997 року із змінами на 2002 рік було затверджено Порядок державної акредитації закладів охорони здоров'я , відповідно до якого визначена процедура проходження акредитації закладів охорони здоров'я , фармацевтичних (аптечних закладів ) з отриманням акредитаційного сертифікату.

Постановою Кабінету Міністрів України №1216 від 17.12.2012 року про внесення змін постанови Кабінету Міністрів України №765 від 15.07.1997 року визначено, Постанови Кабінету Міністрів України №765 від 15.07.1997 року протягом 2-х років після набрання чинності цієї постанови акредитація фармацевтичних (аптечних ) закладів здійснюється на добровільних засадах за поданою ними заявою.

Таким чином, аптека офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі державно акредитації.

Так, порядок обов'язкової акредитації усіх закладів охорони здоров'я, в тому числі і аптечних , зберігався до 2014 року включно.

Даних щодо акредитації аптечних закладів, в яких позивач працював в період з з 10.06.1999р. по 31.10.2003р. та з з 01.11.2003р. по 08.04.2008р. суду не надано.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Ізмаїльського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області (68609, м. Ізмаїл, вул. Кишинівська, 46; код ЄДРПОУ 37743414) про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років № 124/Х-01 від 06.11.2017 року та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України.

Суддя О.М. Тарасишина

.