Постанова № 74713078, 06.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1021/18 Справа № 202/506/13 Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В.П. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

при секретарі - Лященко С.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про звернення стягнення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 12 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DN0AE00006158, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 24 000 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2011 року, зі сплатою 12 % річних за користування кредитом.

На забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором 12 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави, на підставі якого відповідач передав в заставу банку належний йому на праві власності автомобіль «Volkswagen", д.н.з. НОМЕР_1.

Позивач зазначив, що ОСОБА_2 умов кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 06 січня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 33 062,06 доларів США, що еквівалентно 264 165, 86 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив звернути стягнення на предмет застави автомобіль Volkswagen, модель: LT35, рік випуску: 2001, тип ТЗ: автобус, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, стягнути з відповідачів солідарно 10 000 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року у задоволенні позову, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем всі зобов'язання перед банком виконані, будь якої заборгованості він не має, тоді як позивачем не було надано доказів видачі кредиту, деталізації розрахунку заборгованості, кредитної справи та доказів належного повідомлення боржника про стягнення боргу в примусовому порядку.

В апеляційній скарзі, поданій 18 жовтня 2017 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з'ясував фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідачем не було спростовано, власний розрахунок не надано, судово-економічна експертиза по справі не призначалась.

02 квітня 2018 року від ОСОБА_2 надійшов до суду відгук (відзив) на апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк».

Вищезазначений відзив мотивовано тим, що твердження банку не відповідає дійсності та суперечить обставинам встановленим рішеннями декількох судів стосовно цього ж предмету спору і між тими ж сторонами. Вказував на те, що зобов»язання перед банком виконанні та звертає увагу на те, що позивач в свою чергу не довів факт видачі кредитних коштів відповідачу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що 12 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DN0AE00006158, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 24 000 доларів США, зі сплатою 12 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2011 року.

На забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором 12 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави, на підставі якого відповідач передав в заставу банку належний йому на праві власності автомобіль «Volkswagen", д.н.з. НОМЕР_1.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору, станом на 06 січня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 33 062,06 доларів США.

Згідно ст. 1054 ЦК України, обов'язком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Не погоджуючись з розміром заборгованості, відповідач подав копії квитанцій про часткове виконання зобов'язань за кредитним договором, проте у зв'язку із відсутністю у матеріалах справи деталізації розрахунку заборгованості з урахуванням відповідних сум, та виписки про рух коштів, суд позбавлений можливості перевірити обставини у справі, і як наслідок з'ясувати факт часткового виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором та дійсний розмір заборгованості, оскільки зазначені вище докази підлягають перевірці в сукупності та взаємозв'язку, що є підставою для визнання позовних вимог недоведеними.

Згідно частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржених рішень) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність та необґрунтованість позову, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження або спростування факту часткового виконання зобов'язань відповідачем за кредитним договором, у зв'язку із чим не можливо встановити дійсний розмір заборгованості відповідача, з урахуванням того факту, що застава на спірний транспортний засіб свою дію припинила, отже, на неї не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст.ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Отже, розглядаючи спір, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не спростовано приведений розрахунок заборгованості, а власний не надано, не заслуговують на увагу суду, оскільки є необгрунтованими та надуманними у розумінні вимог ст. 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, ч.ч.3-6 ст.147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Н.М. Деркач

М.О. Макаров