Рішення № 74669474, 08.06.2018, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/923/18

Провадження № 2/345/675/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.06.2018 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючої судді Кардаш О.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та штрафних санкцій за невиконання зобов’язань, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. Свої вимоги мотивує наступним. 16.10.2016 року позивач передав, а відповідач отримав у строкове користування (позику) кошти в сумі 6000 доларів США з терміном повернення – 01.01.2017 року. Станом на час звернення з позовом до суду відповідач добровільно взяті на себе зобов’язання не виконав. Вжиті заходи досудового врегулювання жодного результату не дали, оскільки відповідач уникає будь-якого спілкування з позивачем.

Станом на час звернення до суду відповідач суму позики не повернув, взяті на себе зобов’язання не виконав, чим порушив права та інтереси позивача, що стало підставою для звернення з позовом до суду. Позивач зазначає, що відповідач, який прострочив виконання грошового зобов’язання в розмірі 6000,00 доларів США, що станом на день звернення до суду відповідно до курсу іноземних валют НБУ становить: 159180,00 грн. Крім основного боргу, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу додатково пеню в розмірі 43 255,35 грн.; 3% річних – 5593,93 грн.; відсотки за користування грошима в сумі 25251,66 грн. за період з 01.01.2017 року по дату фактичного виконання позичальником взятих на себе зобов’язань, в даному випадку станом на час звернення з позовом до суду – 05.03.2018 року.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 233280,94 грн., з яких сума основного боргу: 159 180,00 грн.; 25251,66 грн. – відсотки за користування коштами; 43255,35 грн. – пеня; 5593,93 грн. – 3% річних за період нарахування з часу прострочення зобов’язання, а також судові витрати.

Відповідач подав до суду відзив на позов, згідно якого вважає позов частково безпідставним. Вказує, що визнає суму основного боргу, з врахуванням курсу НБУ станом на день підготовки даного позову, у розмірі 156 973,80 грн. Щодо суми пені у розмір 43255,35 грн., то вказує, що дана вимога взагалі не підлягає задоволенню, оскільки є безпідставною, необґрунтованою, такою, що суперечить вимогам закону.

Щодо заявленої до стягнення суми 25251,66 грн., як нарахованих відсотків за користування чужими коштами, то з цього приводу відповідач вказує, що відсотки були нараховані ОСОБА_3 за період з 01.05.2017 року по 05.03.2018 року. проте позивач помилково визначив період нарахування таких відсотків. Позивач вправі був нараховувати відсотки за користування чужими грошовими коштами лише в межах періоду, в який ОСОБА_2 користувався ними правомірно, тобто з 17.10.2016 року по 01.01.2017 року за 73 дні. Починаючи з 02.01.2017 року, позивач повинен був нараховувати лише штрафні санкції. Таким чином, відповідач визнає суму відсотків за користування чужими коштами в розмірі 4636,10 грн. щодо розрахунку 3% річних, то зауважень щодо такого розрахунку у відповідача немає. Тому відповідає визнає позов частково на суму 167 204,82 грн., а саме: 156 973,80 грн. – основного боргу; 4636,10 грн. – сума відсотків за користування чужими грошовими коштами; 5593,93 грн. - 3% річних. В решті позову просить відмовити.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позов підставним та таким, що підлягає до часткового задоволення із наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 16.10.2016 року відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 позику в сумі 6000,00 доларів США, про що свідчить розписка, яка міститься в матеріалах справи (а.с.5, 40).

В постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (справа № 6-63 цс 13), зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Як вбачається зі змісту розписки, ОСОБА_2 зобов’язався повернути борг до 01.01.2017 року.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Оригінал розписки, яка міститься в матеріалах справи (а.с.40), свідчить про те, відповідач борг згідно розписки не повернув. Крім того, даний факт визнається відповідачем.

Стаття 1049 ЦК України встановлює обов'язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками,у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості,що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" згідно з частиною першою статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

Виходячи з офіційного курсу гривні до іноземної валюти, станом на день подання позову (а.с.10), та в межах заявлених позовних вимог, сума основного боргу в гривневому еквіваленті становить 159 180,00 грн. (6000,00 доларів США * 26,53 грн.).

Щодо вимог про стягнення процентів.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у ч. 1 ст. 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, встановлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Вказане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики не визначений розмір процентів.

За положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно ст. 625 ЦК України.

Крім того позикодавець має право отримати проценти від суми позики, згідно зі ст. 1048 ЦК України, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-37цс15.

Суд не приймає до уваги покликання представника відповідача на постанову ОСОБА_4 Верховного Суду від 10.04.2018 року (справа № 910/10156/17). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Проте вказана постанова ОСОБА_4 Верховного Суду стосується можливості застосування за аналогією закону приписів статті 1048 ЦК України до правовідносин, які виникають у випадку безпідставного збагачення (ст.1212 ЦК України). Висновків щодо порядку нарахування відсотків за користування коштами, одержаними на підставі договору позики, вказана постанова ОСОБА_4 Верховного Суду не містить.

Враховуючи те, що у змісті розписки від 16.10.2016року розмір плати за користування позикою не встановлено, а обставин, передбачених ч. 2 ст. 1048 ЦК України, не вбачається, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення процентів від суми позики, розрахованих на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, в межах заявлених позовних вимог, за період з 05.01.2017 року по 05.03.2018 року розмір процентів за користування коштами, виходячи з облікової ставки НБУ, становить 25251,66 грн. (а.с.7).

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, незалежно від сплати процентів, належних йому згідно з вимогами ст. 1048 ЦК України, на користь позивача слід стягнути 3% річних. За період з 05.01.2017 року по 05.03.2018 року, в межах заявлених позовних вимог, 3% річних становлять 5593,93 грн. (а.с.6). До того ж відповідач не заперечує проти стягнення 3% річних у вказаному розмірі.

Щодо вимог про стягнення пені.

Неустойка (штраф, пеня) є правовим наслідком порушення виконання зобовязання та одним із видів цивільно-правової відповідальності у відповідності до частини 1 статті 546 та пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України та встановлюється договором або законом.

Питання стягнення неустойки також регулюється Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Відповідно до статті 1 зазначеного Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, можливість нарахування та стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором позики, укладеним між сторонами, повинно бути погоджена сторонами в тексті розписки. В даному випадку зі змісту розписки від 16.10.2016 року вбачається, що сторонами не було погоджено стягнення пені у випадку прострочення зобов`язання, тому вимога про її стягнення є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Отже, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 159 180,00 грн. основного боргу, 25 251,66 грн. процентів за користування коштами та 5 593,93 грн. 3% річних, а в цілому 190 025,59 грн. боргу за договором позики.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1900,00 грн. сплаченого судового збору.

З огляду на положення ст.158 ЦПК України слід скасувати захід забезпечення позову - накладення арешту в межах суми позову в розмірі 233 280 грн. 94 коп. на нерухоме майно – гараж №1А-1а, розташований за адресою м.Калуш по вул. Біласа і Данилишина Івано-Франківської області, реєстраційний номер майна 24791043, що належить ОСОБА_2.

На підставі викладеного, ст.ст.536, 1046,1047,1049, 1051 ЦК України, керуючись ст.ст. 158, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 190 025 (сто дев’яносто тисяч двадцять п’ять) гривень 59 копійок боргу за договором позики від 16.10.2016 року.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1900,00 грн. сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Скасувати захід забезпечення позову - накладення арешту в межах суми позову в розмірі 233 280 грн. 94 коп. на нерухоме майно – гараж №1А-1а, розташований за адресою м.Калуш по вул. Біласа і Данилишина Івано-Франківської області, реєстраційний номер майна 24791043, що належить ОСОБА_2.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області, шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

СУДДЯ: