Постанова № 74641980, 12.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2392/18 Справа № 205/6780/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 5

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу Територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, треті особи: Новокодацька районна у місті Дніпрі рада, Комітет по управлінню майном колишнього селища Таромське Дніпровської міської ради, Дніпропетровська обласна рада, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, –

В С Т А Н О В И Л А:

В порядку пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті “Голос України” повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п.6 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, треті особи: Новокодацька районна у місті Дніпрі рада, Комітет по управлінню майном колишнього селища Таромське Дніпровської міської ради, Дніпропетровська обласна рада, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Таромської селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 160 ОСОБА_2 (на той час – ОСОБА_3) Г.М. та її сім’ї виділено в користування житловий будинок, розташований за адресою: м. Дніпро (колишня назва – Дніпропетровськ), м/р Таромське, вул. Старий шлях (колишня назва – Кірова), 15.

На теперішній час позивачка користується і проживає в будинку більше десяти років, але не має на нього права власності.

Ураховуючи викладене, позивачка просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок літ. А-1, загальною площею 52,6 кв.м., житловою площею 36,7 кв.м., розташований за адресою: м. Дніпро, м/р Таромське, вул. Старий шлях, буд.15.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на житловий будинок літ. А-1, загальною площею 52,6 кв.м., житловою площею 36,7 кв.м., розташований за адресою: м. Дніпро, м/р Таромське, вул. Старий шлях, буд.15.

В апеляційній скарзі Територіальна громада міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи.

Також скаржник зазначає, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи знаступного.

Згідно з статтями 4, 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 ЦК України, за положеннями якої під способами захисту суб’єктивних цивільних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, право якої порушено, може скористатися відповідно до статті 16 ЦК України, не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду першої інстанції не відповідає указаним вимогам закону.

Судом першої інстанції установлено, що рішенням виконавчого комітету Таромської селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 160 виділено в користування житловий будинок по вул. Кірова під житло вчительці ОСОБА_3 та її сім’ї, яка складається з чотирьох чоловік (а.с.7).

Згідно технічного паспорта, виготовленого станом на 17 серпня 2016 року, загальна площа вказаного житлового будинку, побудованого у 1938 році, становить 52,6 кв.м., житлова площа – 36,7 кв.м. (а.с.8-10).

Відповідно до інформації, наданої КП “ДМБТІ” ДОР листом від 26 травня 2016 року, станом на 31 грудня 2012 року право власності на спірний будинок зареєстровано за Фабрикою по ремонту та пошиву взуття на підставі договору купівлі-продажу від 7 вересня 1962 року, посвідченого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, реєстр № 2-4949, записаного в реєстрову книгу І за реєстровим № 35а (а.с.78).

Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про існування зареєстрованих речових прав на об’єкти нерухомості за адресою: м. Дніпро, м/р Таромське, вул. Старий шлях (колишня назва Кірова), буд.15 (а.с.79).

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 3 березня 1986 року № 115 на базі Дніпропетровської фабрики індпошиву та ремонту взуття з 1 березня 1986 року було створено два спеціалізованих підприємства: фабрику з індпошиву взуття та фабрику з ремонту взуття.

Відповідно до листа від 6 квітня 2017 року за № 03.4-49/1150 Головного управління статистики у Дніпропетровської області станом на 6 квітня 2017 року в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Дніпропетровській області суб’єкт під назвою «Фабрика по ремонту та пошиву взуття» не значиться (а.с.80).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25 травня 2017 року № 22882261 у вказаному реєстрі відсутні записи про юридичну особу «Орендне підприємство фабрика по ремонту та пошиву взуття» (а.с.89).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності, та прийшов до висновку, що позивач протягом 21 року добросовісно, відкрито, безперервно володіє спірним майном як своїм власним, власник такого майна є невідомим.

Однак, колегія суддів погодитися з такими висновками суду не може, оскільки суд дійшов них через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що відповідно до статі 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною 4 статті 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав” № 5 від 7 лютого 2014 року при вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Отже, задоволення вимог про визнання права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. За набувальною давністю може бути отримано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З посилань позивачки не вбачається підстав для задоволення її позову.

Як установлено на підставі матеріалів справи та оглянутої в суді апеляційної інстанції інвентаризаційної справи житлового будинку № 15 по вул. Кірова в м. Дніпропетровську, копія якої належним чином завірена, прошита та пронумерована та долучена до матеріалів справи, спірний житловий будинок перебуває у комунальній власності. Його цільове призначення не було змінено.

Крім того, саме рішення виконавчого комітету Таромської селищної ради народних депутатів №160 від 12 грудня 1996 року позивачці виділено житловий будинок по вул. Кірова під житло (а.с.7).

Згідно з статтею 345 ЦК України, фізична особа або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

На зазначене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини у справі не встановив та не перевірив, що призвело до ухвалення неправильного рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачка не позбавлена права звернутися у встановленому законом порядку щодо оформлення права власності на спірний житловий будинок.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь Територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених при подачі апеляційної скарги у розмірі 826,80 грн.

Керуючись ст. 147, п.3 розділом XII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради– задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 грудня 2017 року– скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, треті особи: Новокодацька районна у місті Дніпрі рада, Комітет по управлінню майном колишнього селища Таромське Дніпровської міської ради, Дніпропетровська обласна рада, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю– відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2на користь Територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської радисудові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 826,80 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А. Єлізаренко

ОСОБА_4