Рішення № 74571492, 11.06.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року м. Житомир справа № 806/1246/18

категорія 9.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.02.2018 №000491304,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС у Житомирській області із позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 22.02.2018 №000491304.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення за порушення позивачем ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР.

Вказує, що відповідачем при застосуванні штрафних (фінансових) санкцій (пені) у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності не було враховано строки застосування адміністративно-господарських санкцій.

За твердженнями позивача, застосована до нього оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням пеня за своєю суттю є адміністративно-господарською санкцією, а тому є необхідним застосування положень ч.1 ст. 250 Господарського кодексу України в частині строків застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 відкрито провадження у справ за правилами спрощеного позовного провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ч.5 ст.162, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надіслав до відділу документального забезпечення суду відзив на позовну заяву вих. №302/06-30-10-03 від 10.04.2018, відповідно до змісту якого зазначає, що до спірних правовідносин положення частини першої статті 250 Господарського кодексу України не застосовуються, оскільки пеня за порушення строків розрахунків за експортно-імпортними операціями є податковим зобов'язанням, а не адміністративно-господарською санкцією, та, відповідно, строк давності їх застосування визначається Податковим кодексом України. (а.с. 60-61)

В судове засідання, призначене на 24.04.2018 о 10:00 прибули представник позивача та представник відповідача. Протокольною ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 в судовому засіданні оголошено перерву до 21 травня 2018 року о 14:00, що зафіксовано секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 24.04.2018 о 14:00.

Судовий розгляд справи призначений на 21.05.2018 о 14:00 було відкладено на 04.06.2018 о 12:00 у зв'язку із неявкою позивача, його представника, належним чином повідомленого про дату, час та місце проведення судового слухання.

В судове засідання призначене на 04.06.2018 о 12:00 прибув представник відповідача, перед початком судового засідання подав до відділу документального забезпечення суду клопотання про розгляд справи за наявними у суду матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Позивач в судове засідання не прибув, представником позивача до відділу документального забезпечення суду клопотання відповідно до змісту якого повторно зазначає, що на пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності поширюється дія ч.1 ст. 250 Господарського кодексу України, а також просить провести розгляд справи за відсутності позивача та його уповноваженого представника. (а.с. 75-76)

Керуючись приписами ч.3 ст.194, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 КАС України суд вважає за можливе провести розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Встановлено, що на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст.75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, ст. 82 глави 8 розд. ІІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), наказу Головного правління ДФС у Житомирській області від 30.01.2018 №221 (а.с.13), посадовими особами контролюючого органу було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного контракту від 24.11.2015 №1, укладеного з "VW TRANSPORTER PIOTR WASILEW1CZ" за період з 24.11.2015 по 25.01.2018.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки №209/06-30-13-24/304411877 від 13.02.2018. Як встановлено із наявної у матеріалах справи копії акту перевірки, акт перевірки №209/06-30-13-24/304411877 від 13.02.2018 було підписано ОСОБА_1 без заперечень та зауважень. (а.с. 15-19)

Відповідно до розд. IV акту перевірки №209/06-30-13-24/304411877 від 13.02.2018, перевіркою встановлено наступні порушення:

- статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР, а саме: при виконанні експортного контракту від 24.11.2015 № 1, укладеного ФОП ОСОБА_1 з нерезидентом "VW TRANSPORTER PIOTR WASILEWICZ". 3a перевіряємий період (з 24.11.2015 по 25.01.2018) валютні кошти в сумі 19 289,03 надійшли з порушенням термінів розрахунків, валютні кошти в сумі 100 доларів США на кінець перевіряємого періоду (станом на 25.01.2018) не надійшли;

- статті 9 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 №15-93, п.3 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами" від 25.12.1995 №207, а саме: неподання декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, станом на 01.04.2016, станом на 01.07.2016, станом на 01.10.2016, станом на 01.01.2017, станом на 01.04.2017, станом на 01.07.2017, станом на 01.10.2017. (а.с. 19)

За результатами виявлених порушень Головним управлінням ДФС у Житомирській області винесено податкове повідомлення-рішення від 22.02.2018 №000491304, яким за порушення ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР та на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, ст.4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 314 625,87 грн за платежем "пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства" (а.с. 23)

Відповідно до листа вих. №886/06-30-13-0409 від 22.02.2018 на адресу Головним управлінням ДФС у Житомирській області на адресу позивача (АДРЕСА_1 11101) направлені податкові повідомлення-рішення №0004911304 від 22.02.2018, №0004921302 від 22.02.2018 з додатками на 4-ох арк. (а.с. 22)

Не погоджуючись із діями відповідача, вважаючи, що застосована спірним податковим повідомленням-рішенням пеня за своєю суттю є адміністративно-господарською санкцією, а тому, із врахуванням положень ч.1 ст.250 Господарського кодексу України в частині строків застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, податкове повідомлення-рішення від 22.02.2018 №000491304 є протиправним та підлягає скасуванню, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 22.02.2018 №000491304 на відповідність ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України проголошено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Положеннями статті 19 Основного Закону визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями, далі - Податковий кодекс України).

У відповідності до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За змістом статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 № 959-XII та підпункту 1.1 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", затвердженої постановою Національного банку України від 24.03.1999 №136, експорт - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Статтею 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 №185/94-ВР (далі - Закон №185/94-В) встановлено, що виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

Частиною першою статті 4 Закону №185/94-ВР визначено, що порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Положеннями частини шостої статті 4 Закону №185/94-ВР врегульовано, що органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Обґрунтовуючи протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, позивач в якості єдиної підстави його протиправності посилається на порушення відповідачем строків нарахування пені, установлених частиною першою статті 250 Господарського кодексу України.

Суд вважає помилковою правову позицію позивача з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 250 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною другою статті 250 Господарського кодексу України встановлено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

При цьому, частина друга статті 250 зазначеного Кодексу набрала чинності з 01.01.2011 згідно з доповненнями, внесеними Законом України від 02.12.2010 №2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України". Це зумовлено тим, що Податковий кодекс України містить спеціальні норми, які встановлюють строки для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, до 01.01.2011 - часу набрання чинності Податковим кодексом України, санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій, застосування яких було можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

Водночас, відповідно до матеріалів справи, порушення виявлені актом перевірки №209/06-30-13-24/304411877 від 13.02.2018 мали місце у період з 24.11.2015 по 25.01.2018.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Аналізуючи наведені норми Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що вживаний у частині 2 статті 250 цього Кодексу термін "штрафні санкції" є узагальнюючим, та охоплює санкції у вигляді як штрафу, так і пені.

Враховуючи, що відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган є відповідальною особою за нарахування пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності; частиною першою статті 4 Закону №185/94-ВР встановлений розмір пені, як штрафної санкції та частиною шостою статті 4 цього Закону контролюючий орган наділяється правом стягнення пені, до спірних правовідносини сторін має застосуватися положення частини другої статті 250 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Житомирським окружним адміністративним судом у постанові від 22 серпня 2017 року (справа №806/2175/17), Житомирським апеляційним адміністративним судом у постанові від 04 вересня 2017 року (справа №806/2450/16), а також узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 лютого 2018 року у справі №808/2535/17 та постанові від 03 квітня 2018 року у справі №808/2561/17, які, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно підпункту 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів.

Відповідно до підпункту 19-1.1.34 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, контролюючі органи забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Положеннями пункту 58.2 ст.58 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Здійснивши системний аналіз наведених норм законодавства суд зазначає, що з 01.01.2011 штрафні санкції (пеня) за порушення законодавства, яке не є законодавством з питань оподаткування, належать до грошових зобов'язань, застосування яких є можливим лише в межах строків, встановлених Податковим кодексом України.

Так, згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.

В свою чергу, пункт 114.1 статті 114 Податкового кодексу України встановлює, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу, тобто не пізніше 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Таким чином, суд вважає безпідставними доводи позивача про сплив строку на застосування пені за порушення термінів здійснення зовнішньоекономічних операцій, оскільки передбачений пунктом 114.1 статті 114 Податкового кодексу України граничний строк застосування вказаної пені ще не закінчився.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Житомирським окружним адміністративним судом у постанові від 22 серпня 2017 року (справа №806/2175/17), Житомирським апеляційним адміністративним судом у постанові від 04 вересня 2017 року (справа №806/2450/16), а також узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 лютого 2018 року у справі №808/2535/17 та постанові від 03 квітня 2018 року у справі №808/2561/17, які, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що винесення спірного податкового повідомлення-рішення поза межами строків застосування штрафних (фінансових) санкцій (пені) за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а також застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 250 Господарського кодексу України не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд звертає увагу, що порушення позивачем вимог статті 1 Закону №185/94-ВР та статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 №15-93, встановлені контролюючим органом, а також розмір встановленої пені позивачем не заперечувалися. Акт перевірки №209/06-30-13-24/304411877 від 13.02.2018, яким встановлено вказані порушення, було підписано позивачем без заперечень та зауважень.

Інших підстав для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, окрім необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 250 Господарського кодексу України, позивачем у позовній заяві також зазначено не було.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваного рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 22.02.2018 №000491304 відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання ч.2 ст.77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано, а позивачем не доведено протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 22.02.2018 №000491304, а тому позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258, 261-262 КАС України,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Житомирська область, 12342. РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, Житомир, 10003. Код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.02.2018 №000491304 - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Повний текст рішення виготовлено: 07 червня 2018 року.