Рішення № 74555662, 08.06.2018, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/76/16-ц Провадження № 2/613/4/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року

Богодухівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Харченка С.М., за участю секретаря Мізяк М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товарної біржі «Слобожанщина», ОСОБА_3 про визнання недійсними біржового договору купівлі – продажу автомобіля; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; про поновлення права спільної сумісної власності подружжя; відшкодування збитків, визначення часток у праві спільної власності, присудження грошової компенсації за частку автомобіля,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому після остаточного уточнення позовних вимог просила:

-визнати недійсним біржовий договір купівлі-продажу автомобіля ГАЗ 3302 – 414 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, складений 16.06.2009 року за номером 80133 Товарною біржею « Слобожанщина»;

-визнати недійсним свідоцтво серії АХС № 183836 від 17.06.2009 року про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля ГАЗ 3302 - 414, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, видане ВРЕР № 6 ГУМВС України в Харківській області по облуговуванню Богодухівського та Краснокутського районів на прізвище ОСОБА_2;

-поновити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на автомобіль ГАЗ 3302 - 414, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1;

-визначити частки у спільній частковій власності на автомобіль ГАЗ 3302 - 414, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1: ОСОБА_3 - 1/3 частину та ОСОБА_1 - 2/3 частини;

-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування збитків (упущену вигоду) за період з 16.06.2009 року по 15.06.2018 року в сумі 108.000 грн;

-постановити окрему ухвалу про зобов’язання директора Товарної біржі «Слобожанщина» - ОСОБА_4 усім підлеглим, які мають право оформляти біржові договтри купівлі-продажу, заборонити складати договори, які потребують державної реєстрації, якщо продавець є фізичною особою та придбав майно під час шлюбу і в нього відсутня нотаріально-засвідчена згода другого з подружжя;

- судові витрати на користь держави, позивача, представника позивача стягнути пропорційно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3

В обґрунтування вимог посилалась на те, що з відповідачем ОСОБА_3 з серпня 2006 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах, а з 10.11.2007 року по 20.11.2009 року перебувала з ним в шлюбі, в якому народилась донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час шлюбу, а саме 11.03.2008 року подружжям був придбаний автомобіль ГАЗ 3302-414, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який було зареєстровано на ім’я чоловіка – ОСОБА_3 Вартість нового автомобіля складала 70 170 грн. Зазначений автомобіль був об’єктом спільної сумісної власності подружжя, що встановлено рішенням Богодухівського районного суду від 10.04.2014 року та ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12.11.2014 року по справі № 2004/1939/12).

Автомобіль був придбаний з метою його використання для підприємницької діяльності з надання вантажно-транспортних послуг та отримання доходу, однак чоловік ніде не працював, підприємництвом не займався і автомобіль використовувався виключно для особистих потреб родини.

23.02.2009 року батько чоловіка – відповідач ОСОБА_2 запропонував обміняти автомобіль на двокімнатну квартиру, яку вони з дружиною пообіцяли придбати, і позивачем була надала письмова згода на міну, а не на продаж автомобіля.

З 08 травня 2009 року року позивач та відповідач ОСОБА_3 фактично припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства і позивач з донькою повернулася проживати до будинку своїх батьків по вул. Третяківській,12 і з тих пір та до теперішнього часу перебуває з відповідачем ОСОБА_3 в неприязних стосунках.

Автомобіль залишився в користуванні ОСОБА_6, він приїздив на автомобілі до доньки, катав її, возив до своїх батьків, тому позивач не мала підстав вважати, що автомобіль вибув зі спільної сумісної власності. Крім того, ОСОБА_6 продовжував перебувати у доброзичливих стосунках з батьком позивача, якому він повідомив, що має намір добровільно сплатити позивачці вартість частини автомобіля.

20.11.2012 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя та під час розгляду справи дізналась, що автомобіль ГАЗ на підставі договору № 80133 від 16.06.2009 року, посвідченого Товарною біржею «Слобожанщина», відчужений батькові ОСОБА_3 – ОСОБА_2

Вважає, що відповідач ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем автомобіля, адже він є батьком відповідача ОСОБА_3, тобто на момент відчуження автомобіля був свекром позивача і йому було відомо, що автомобіль був придбаний під час шлюбу, тобто на його відчуження потрібна згода другого з подружжя.

На укладення такого договору позивач згоди не надавала, тому вважає його таким, що суперечить вимогам ст.ст. 65, 67 СК України у зв’язку з чим просила визнати його недійсним та поновити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на автомобіль.

Вважала, що безоплатне відчуження автомобіля завдало шкоди інтересам сім’ї, що згідно з ч.2 ст. 70 СК України є обставиною, яка має істотне значення для відступу від засади рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності. При цьому просила врахувати, що під час шлюбу відповідач ОСОБА_3 не дбав про матеріальне забезпечення родини, після розірвання шлюбу спільна донька ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка хворіє на епілепсію, залишилась проживати з позивачкою, аліментів, які сплачуються – недостатньо для її лікування і розвитку, тому з урахуванням ст.70 ч.3 СК України просила визначити, що її частка в спільному майні складає 2/3 частини, а частка відповідача ОСОБА_3 – 1/3 частина.

Також позивач зазначає, що наприкінці травня 2009 року на ім’я ОСОБА_1 та на ОСОБА_3 надійшла пропозиція від СФГ «Дон» про передачу автомобіля в оренду з щомісячною оплатою 1500 грн., тому позивач, як співвласник спільної сумісної власності намагалася ознайомити чоловіка з пропозицією СФГ «Дон», але він її не сприйняв та вчинив сварку. Отже позивач вважає, що за період з 16.06.2009 року по 15.06.2018 року вони з відповідачем ОСОБА_3 реально могли б отримати щомісячну орендну плату від СФГ «Дон» в сумі 162000.00 грн./108 місяців * на 1500.00 грн./, з яких їй, як співвласниці спільної сумісної власності – автомобіля, а саме 2/3 його частин /з врахуванням відступу від рівності часток подружжя/, належало б 108000.00 грн., які вона відповідно до ст.22, 1214 ЦК України просить стягнути на її користь з відповідача ОСОБА_2, як з особи, що набула право на автомобіль без достатньої правової підстави - як збитки (упущену вигоду).

В судове засідання позивач не з’явилась, надала суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3І подав відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому зазначає, що заява ОСОБА_1 оформлена не належним чином, вимоги – не обґрунтовані.

Крім того, в рішенні Богодухівського районного суду Харківської області від 10.04.2014 року вказано про те, що позивач зверталася з позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та від позовної вимоги відмовилася. Рішення набрало законної сили.

Що стосується стягнення упущеної вигоди, вважав, що в позовній заяві не конкретизовано, про яку саме вигоду йде мова.

Крім того зазначив, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Крім того, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_7 – ОСОБА_8 проти задоволення позову заперечував, позовні вимоги вважав необґрунтованими.

Відповідач ОСОБА_2 просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача - Товарної біржі «Слобожанщина» в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин, про дату і час судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 19 лютого 2016 року було вирішено питання про відстрочення сплати судового збору /Т.2, а.с.65/.

Ухвалою суду від 24 лютого 2016 року вжито заходи забезпечення позову, відповідачеві ОСОБА_2 заборонено відчужувати належний йому спірний автомобіль НОМЕР_2. /Т.2, а.с.77/.

Провадження у справі було зупинено ухвалою Богодухівського районного суду від 08 вересня 2016 року до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №2004/1939/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3

Ухвалою Богодухівського районного суду від 09 січня 2018 року провадження у справі відновлено та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Суд, вислухавши думку учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, приходить до такого.

З 10.11.2007 року до 20.11.2009 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у шлюбі.

Під час шлюбу ОСОБА_3 був придбаний автомобіль ГАЗ 3302 - 414, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 /Т.2, а.с.16/, який був спільною сумісною власністю подружжя.

16.06.2009 року, тобто до розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, Товарною біржею «Слобожанщина» посвідчено біржовий договір купівлі-продажу за номером 80133, відповідно до якого автомобіль ГАЗ 3302 – 414 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 був відчужений ОСОБА_3 його батькові – ОСОБА_2

Примірник договору чи його копія в матеріалах справи відсутні, однак факт його укладення підтверджується відповіддю ВРЕР ГУМВС України /Т.2, а.с.25/ та не заперечувався сторонами договору.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 10.04.2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - придбаного в період шлюбу автомобіля ГАЗ-3302-414, державний номер:АХ 1628 ВН та стягнення на її користь вартості ? частини цього автомобіля – з тих підстав, що невідома вартість спірного майна, у зв’язку з чим неможливо визначити суму, яка б мала бути стягнута /Т.2, а.с.28/. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12.11.2014 року зазначене рішення залишено без змін /Т.2, а.с.29-30/.

Посилання відповідача ОСОБА_3 на те, що позивач вже зверталася з позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі продажу автомобіля та від позовної вимоги відмовилася, про що зазначено в рішенні Богодухівського районного суду про поділ майна подружжя від 10.04.2014 року, суд не бере до уваги, так як ця вимога судом по суті не розглядалась, ухвала про закриття провадження і цій частині у зв’язку з відмовою позивача від позову – не постановлювалась. Водночас, суд вважає, що підстави для визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним - відсутні, виходячи з такого.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, дійсно, набувачем автомобіля за оспорюваним договором є відповідач ОСОБА_2, який є батьком відповідача ОСОБА_3 та свекром позивача ОСОБА_1, та за обставинами справи він не міг не знати, що автомобіль придбаний під час шлюбу між його сином та позивачем ОСОБА_1 В той же час позивачем всупереч вимогам ст.ст. 12, 77-81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 було відомо про те, що згоди на відчуження автомобіля позивач не надавала, тобто не знайшов свого підтвердження факт недобросовісної поведінки ОСОБА_2 при укладенні договору, у зв’язку з чим суд вважає, що підстави для визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним – відсутні.

Письмова згода позивача ОСОБА_1 на обмін автомобіля, що знаходиться в матеріалах справи /Т.2, а.с.102/ не є ані належним, ані допустимим, ані достовірним доказом по справі, оскільки сама по собі згода на обмін автомобіля, датована 23.02.2009 року, не спростовує можливості надання позивачем в подальшому згоди на його продаж і жодним чином не доводить факт необізнаності ОСОБА_2 про відсутність згоди позивача на продаж автомобіля. Сам документ є копією неналежної якості, яка жодним чином не завірена, що викликає сумнів у достовірності такого доказу.

З наведених вище підстав не підлягають задоволенню і вимоги про поновлення спільної сумісної власності подружжя на автомобіль та про визначення часток подружжя в цій власності, так як вирішення зазначених вимог прямо залежать від вирішення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Вимога про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за відповідачем ОСОБА_2 також нерозривно пов’язана з вимогою про визнання недійсним правочину, так як видача оспорюваного свідоцтва була наслідком укладеного договору купівлі-продажу. Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11 березня 2008 року, свідоцтво серії АХС № 183836 від 17.06.2009 про реєстрацію автомобіля ГАЗ 3302-414 за ОСОБА_2 також не може бути визнано недійсним.

Щодо вимоги про стягнення упущеної вигоди, то слід зазначити, що відповідно до п.2 ч.2 ст.22 ЦК України, упущена вигода – це доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Згідно з ч.1 ст.1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Саме на такі норми права посилалась позивач, обґрунтовуючи свою вимогу про стягнення упущеної вигоди.

Аналіз наведених вище норм цивільного кодексу дає підстави вважати, що умовами їх застосування є факт порушення прав особи /ст.22 ЦК/ та відсутність достатньої правової підстави для набуття особою певного майна /ст.1214 ЦК/. Враховуючи, що позивачем не доведено факт порушення її прав при укладенні оспорюваної угоди, а також не доведено безпідставність (відсутність достатньої правової підстави) набуття відповідачем ОСОБА_2 права на автомобіль, зазначені норми права не підлягають застосуванню, а вимога про стягнення упущеної вигоди – не підлягає задоволенню.

Також слід зазначити, що оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, підстав для постановлення окремої ухвали на адресу товарної біржі, – також не вбачається. и

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність – це строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Таким чином, позовна давність застосовується у разі, коли цивільне право чи інтерес підлягає захисту. Однак, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилання відповідача ОСОБА_3 у своєму відзиві на позов на пропуск позивачем строку позовної давності – не мають правового значення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, враховує ухвалу суду від 19.02.2016 року та вважає за необхідне судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, справа розглянута в межах заявлених вимог.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 76, 81,133,136,141, 244-245 , 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товарної біржі «Слобожанщина», ОСОБА_3 про визнання недійсними біржового договору купівлі – продажу автомобіля; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; про поновлення права спільної сумісної власності подружжя; відшкодування збитків, визначення часток у праві спільної власності, присудження грошової компенсації за частку автомобіля - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії МН 961258, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, судовий збір в дохід держави в сумі 1780 (одна тисяча сімсот вісімдесят) гривень 61 копійку.

Повний текст рішення суду складено 08.06.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Харківської області через Богодухівський районний суд Харківської області.

Суддя