Постанова № 74523589, 18.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1125/18 Справа № 201/5565/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

за участю секретаря - Керімової-Бандюкової Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Істейтглобал» про визнання недійсним кредитного договору і визнання припиненими зобов’язання за договором майнової поруки (іпотеки),-

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ», 20.03.2011 року укладено кредитний договір № КП461-Г. За умовами даного договору ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» отримала від ПАТ КБ «Приватбанк» кредитні кошти у розмірі 32 900 000,00 гривень, з кінцевим терміном повернення 19.03.2041 року. Додатково між позивачем та підповідачем 30.08.2013 року укладено договір іпотеки (майнової поруки) № КП461-Г-ДИ5 квартири АДРЕСА_1 (Комсомольській), у м. Дніпро, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_3 за реєстровим номером №8288 згідно умов якого позивач поручився відповідати за виконання боржником своїх зобов’язань.

Укладений кредитний договір та договір іпотеки (майнової поруки) укладений з порушенням норм діючого законодавства України, порушує законні права та інтереси позивача.

У зв'язку з чим, позивач просила суд визнати недійсним кредитний договір № КП461-Г 20.03.2011 року укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» та визнати припиненим (припинити правовідносини) за договором іпотеки (майнової поруки) № КП46-Г-ДИ5 від 30.08.2013 року укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та позивачем.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги були задоволенні частково.

Визнано припиненим договір іпотеки (майнової поруки) № КП46-Г-ДИ5 від 30.08.2013 року укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та позивачем. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована посиланням на норми матеріального права, які на думку апелянта регулюють спірні правовідносини, та які порушив суд під час розгляду цієї справи.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін, з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ», 20.03.2011 року укладено кредитний договір № КП461-Г. За умовами даного договору ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» отримала від ПАТ «КБ «Приватбанк» кредитні кошти у розмірі 32 900 000,00 гривень, з кінцевим терміном повернення 19.03.2041 року. Окрім цього між позивачем та відповідачем, 30.08.2013 року укладено договір іпотеки (майнової поруки) № КП461-Г-ДИ5 квартири АДРЕСА_1 (Комсомольскій), у м. Дніпро, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_3 за реєстровим номером №8288 згідно умов якого позивач поручилася відповідати за виконання боржником своїх зобов’язань.

Відповідно до доказів, які містяться в матеріалах справи, а саме: згідно розрахунку по кредитному договору КП 461-Г від 20.03.2011 року (а.с.104) вбачається, що боржником свої зобов’язання по погашенню кредиту, які були забезпечені позивачем, виконані належним чином, та заборгованість в розмірі 25 005 327,55 грн. була погашена повністю.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, добровільно сплачених позичальником зобов’язання вважаються припиненими.

Відповідно до положень статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За системним аналізом зазначених норм права порука, в тому числі майнова порука припиняється в разі припинення основного зобов’язання, зокрема, на підставі належного виконання зобов’язання.

При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця (майнового поручителя) будь-яких дій, пов’язаних з припиненням іпотеки (майнова поруки), оскільки іпотека (майнова порука), за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов’язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визначено поняття майновий поручитель, це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника.

Застосування законодавцем у правовідносинах, що виникають із забезпечувальних зобов’язань поруки й іпотеки, понять «поручитель» та «майновий поручитель» призвело до неоднакового застосування судами норм у подібних правовідносинах, зокрема норм, що регламентують підстави припинення майнової поруки, що обумовлює необхідність з’ясування природи походження даних понять. Поняття «порука» розтлумачується як: 1) запевнення, гарантія в чому-небудь; прийнята на себе відповідальність за когось; обітниця; 2) джерело, основа чого-небудь; умова, що забезпечує успіх чогось; запорука, а «заставник» – той хто віддає своє майно в заставу кредиторові . Законодавче визначення поняття «майновий поручитель» трапляється в нормативних актах як окреме визначення поняття сторони у зобов’язанні, що забезпечує виконання зобов’язання іншої особи (боржника). Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV; Стандартами надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів від 13.02.2006 р. № 35 (витяг з протоколу засідання правління Державної іпотечної установи від 04.08.2005р. № 6) майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника. Згідно з п. 2 Інструкції Національного банку України «Про методичні рекомендації по застосуванню банками Закону України «Про заставу» від 08.10.93 р. № 23015/11 – майновий поручитель – особа, яка згідно з договором поручительства зобов’язується перед кредитором (банком) іншої особи відповідати за виконання останнім (боржником за кредитним договором) свого зобов’язання в повному обсязі чи в його частині за рахунок заставленого майна. Трапляється згадування про «майнового поручителя» застави (закладу рухомого майна) як про «боржника» й у ст. 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно з якою боржником є особа, яка має виконати на користь обтяжувача забезпечене обтяженням зобов’язання, або майновий поручитель за таким зобов’язанням; особа, у володінні якої перебуває майно, що належить обтяжувачу; особа, яка має виконати на користь обтяжувача зобов’язання за договором, на підставі якого виникло договірне обтяження; особа, яка відступила право вимоги, що є предметом обтяження.

Забезпечувальний характер поруки полягає у зобов’язанні поручителя відповідати за виконання боржником зобов’язання у повному обсязі, що і боржник, а саме: сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК). Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору (кредитного договору), яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

За своїм змістом правовідносини, що виникають на підставі договору поруки та майнової поруки, відрізняються лише однією істотною умовою, а саме: обсягом відповідальності. Якщо поручитель відповідає всім своїм майном (ч. 2 ст. 554 ЦК), то майновий поручитель відповідає лише в межах заставленого майна.

Відповідно до ст. 598 ЦК зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підставами для припинення поруки згідно зі ст. 559 ЦК України є: 1) припинення забезпеченого порукою зобов’язання, а також припинення у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; 2) якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; 3) у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; 4) після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Вирішення питання про застосування норми ст.559 ЦК до припинення правовідносин, що виникають із зобов’язання припинення іпотеки, залежить, передусім, від того, чи є їй альтернатива в зобов’язаннях, забезпечених іпотекою. Вбачається, що у такому випадку доцільно застосовувати конструкцію змішаного договору. Якщо ж укладений договір опосередковує два чи кілька різнорідних відносин та об’єднує умови, об’єктивно необхідні для формування зобов’язань різних типів, він стає змішаним договором. Суттєвими ознаками, що характеризують змішані договори в такому разі, вважаються поєднання елементів різних договорів і виникнення на цій основі двох і більше зобов’язань, до кожного з яких застосовуються правила про відповідний вид зобов’язань. Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укладати договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). В даному випадку до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. З даного правила можна зробити висновок, що спеціальні норми, які регулюють договори, що ввійшли до змішаного договору, мають пріоритет при колізії з нормами загальної частини зобов’язального права.

Договір іпотеки є змішаним договором, який містить у собі елементи договорів застави і поруки. Елементи договорів поруки і майнової поруки не суперечать один одному, а навпаки, об’єднують умови, які є необхідними для формування забезпечувальних зобов’язань.

Згідно п. 29 Договору, сторони встановили, що термін дії цього Договору – до повного виконання Позичальником та зобов’язань за кредитним договором, та всім договорам про внесення змін до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін – певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК).

Таким чином, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

Отже, зазначення замість строку, обчисленого датою, терміну припинення договору поруки (події, з якою пов’язується таке припинення) не дає підстав не застосовувати ч. 4 ст. 559 ЦК.

Слід мати на увазі, що порука – це строкове зобов’язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Такий висновок зроблений Верховним Судом України у справі № 6-6цс14-1 (постанова від 17 вересня 2014 р.).

Третя особа з 2012 року не виконує свої зобов’язання за кредитним договором, у Відповідач пропустив строк позовної давності для стягнення основного боргу.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Окрім цього відповідачем без згоди позивача до кредитного договору № КП461-Г від 20.03.2011 року після укладення договору іпотеки (майнової поруки) були підписані з позичальником додаткові угоди а саме: додаткова угода № 7 від 01.01.2012р., додаток № 1 від 20.03.2011 року, додаткова угода № 8 від 05.01.2012р., додаткова угода №9 від 19.12.2012 р., додаткова угода № 10 від 10.01.2012 року, додаткова угода №11 від 11.01.2012р., договір від 25.07.2016р. про внесення змін до кредитного договору №КП461-Г від 20.03.2011 р..

Вказані документи, свідчать про укладення між кредитором та боржником додаткових угод без обов’язкової згоди майнового поручителя.

Так, договір про внесення змін до кредитного договору № КП461-Г від 20.03.2011 року, укладений 25.07.2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (кредитор) та ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» (боржник) містить умови про затвердження додаткової комісії, яку повинен сплатити боржник – кредитору та яка не була передбачена кредитним договором за виконання якого поручався позивач, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності.

Згідно умов договору іпотеки № КП461-Г-ДИ5, від 30.08.2013 року позивач поручався за виконання зобов’язання, що були встановленні редакцією кредитного договору від 20.03.2011 року.

Зазначені зміни до кредитного договору вносились без згоди поручителя та без внесення відповідних змін до договору поруки. Крім того, в договорі відсутні будь-які вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя.

Вищезазначені зміни значно збільшують обсяг прав поручителя, що є підставою для припинення договору поруки відповідно до частини першої статті 559 України.

Відповідно до правового висновку зробленого у Постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 р. у справі № 6-160цс-13 підставою для припинення поруки в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України є сукупність двох умов – внесення без згоди поручителя змін до основного зобов’язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Постановою Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-69цс11 зазначено, що збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

Тобто змінами основного зобов’язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов’язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов’язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов’язок за договором поруки повністю припиняється – перестає існувати.

Порука є видом забезпечення виконання зобов’язання, то, як зазначалося вище, істотними умовами договору поруки є обов’язкове посилання на основне зобов’язання, його зміст, розмір, визначення обсягу відповідальності поручителя, зміна зобов’язання, забезпеченого порукою, тягне і зміни у договорі поруки та за своєю правовою природою фактично є і зміною умов договору поруки. Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. А відповідно до ст. 654 ЦК зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Враховуючи зазначене вище, а також вимоги ст. 547 ЦК щодо вчинення правочину про забезпечення виконання зобов’язання у письмовій формі, згода поручителя має надаватись в письмовій формі.

Належною є згода поручителя у формі додаткової угоди до договору поруки. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 5 лютого 2014 р. у справі за № 6-152цс13, згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлене шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить ч. 1 ст. 559 ЦК.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України (постанова від 5 червня 2013 р. у справі № 6-43цс13) згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного суду України від 26.09.2012 року №6-100цс 12.

А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

керуючись ст.ст. 367, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» – залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Е.Л. Демченко

ОСОБА_5