Постанова № 74520286, 07.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2547/18 Справа № 202/6478/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 05

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю, мотивуючи тим, що він на підставі договору найму житлового приміщення є наймачем кімнати №823 в будинку №108 по пр.Слобожанському в м.Дніпрі.

Вказував, що окрім нього на вказаній житловій площі ніхто не зареєстрований.

Посилаючись на те, що спірною кімнатою користується більше 10 років, а отже є добросовісним набувачем, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на кімнату №823 в будинку №108 по пр.Слобожанському в м.Дніпрі в порядку набувальної давності.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 20107 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені у повному обсязі.

В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (особа, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки) просить заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення допустився грубих порушень норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам процесуального права судове не відповідає.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивачу ОСОБА_4 на підставі договору №53 від 19 квітня 2011 року надано Державним підприємством Дніпропетровський домобудівний комбінат ордер №53 на кімнату №823 в будинку №108 по пр.ім.Газети “Правда” (нині Слобожанський) в м.Дніпропетровську (нині м.Дніпро) (а.с.7).

12 липня 2016 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 кімната 823 у м.Дніпро (а.с.3,4).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх повної доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів не може погодить з таким висновком суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ч.4 ст.367 ЦПК України).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном. Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов’язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України у редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення).

За змістом ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Позовні вимоги є цілком необґрунтованими та не доведеними жодними належними та допустимими доказами.

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідач по справі ОСОБА_3 взагалі немає ніякого відношення до спірної кімнати, а отже й до даної цивільної справи.

Спірна кімната, що є кімнатою у гуртожитку, а отже є комунальною власністю та перебуває на балансі КП “Жилсервіс-5”.

Позивачем не доведено добросовісності володіння майном.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках.

Також, стаття 344 ЦК України якою керується позивач передбачає право на звернення до суду із позовом про визнання права власності лише після спливу десяти років володіння нерухомим майном, в той час коли з матеріалів справи вбачається, що ордер на зайняття спірної кімнати було надано в 2011 році, зареєстрований позивач був у 2016 році.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та, як наслідок, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, то сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги, підлягає відшкодуванню прокуратурі Дніпропетровської області за рахунок позивача.

Зважаючи на те, що при подачі позовної заяви позивач не сплачував судовий збір, з позивача на користь держави також слід стягнути судовий збір за подачу позовної заяви.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлене з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задовольнити.

Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн. за подачу позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області витрати по платі судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 960 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_5