Рішення № 74519844, 08.06.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4374/17 Справа № 205/8679/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Бараннік О.П.

Категорія 53

08 червня 2017 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2017 рік червень 08 дня Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - Бараннік О.П.,

суддів - Пономаарь З.М., Посунся Н.Є.,

при секретарі - Бондаренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, витребування трудової книжки та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, витребування трудової книжки та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що наказом від 18.07.2016 року, про існування якого йому стало відомо від співробітників Правобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України, куди він звертався за довідкою про заробітну плату, його було звільнено з посади менеджера з продажу за прогул без поважних причин за пунктом 4 статті 40 К ЗпП України, з чим він не погоджується і у зв’язку з чим вимушений був звернутись з даним позовом до суду, оскільки 04.07.2016 року він звертався до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням, в прийнятті якої комерційним директором товариства йому було відмовлено і з причин чого вказану заяву ним було направлено поштою, яку Товариство з обмеженою відповідальністю «Маядо» отримало, що підтверджено наявним у нього про те рекомендованим повідомленням.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано формулювання причини звільнення ОСОБА_2 за прогул без поважних причин відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України не вірним та змінено формулювання звільнення ОСОБА_2 на звільнення за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України. Цим же рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Маядо» зобов’язано змінити дату звільнення позивача з 18 липня 2016 року на 04 липня 2016 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2017 року у резолютивну частину рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року внесено виправлення шляхом виключення з резолютивної частини рішення абзацу п’ятого стосовно компенсації судових витрат за рахунок держави.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Маядо», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просило його в частині задоволених вимог ОСОБА_2 скасувати і у скасованій частині постановити нове рішення, яким повністю відмовити в позовних вимогах ОСОБА_2.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» підлягає задоволенню, а рішення суду в оскаржуваній частині – скасуванню, з ухваленням у скасованій частині нового рішення, виходячи з наступного.

Змінюючи формулювання причини звільнення ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення його за прогул є неправильним.

З таким висновком суду погодитись не можливо, оскільки він зроблений в порушення норм матеріального права, виходячи з того, що за положеннями частини 3 статті 235 КЗпП України, пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року з послідуючими змінами, рішення про зміну формулювання звільнення орган по розгляду трудових спорів приймає в тому випадку, якщо формулювання причин звільнення є неправильним (тобто таким, що не відповідає фактичним обставинам), або таким що не відповідає чинному законодавству при відсутності підстав для поновлення на роботі. При цьому суд змінює формулювання і вказує у рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю ( її частину, пункт) закону.

Таким чином, з огляду на викладене, а також на те, що змінюючи формулювання причини звільнення позивача ОСОБА_2, суд першої інстанції не вірно зрозумів вимоги трудового законодавства щодо порядку зміни формулювання причини звільнення робітників, судова колегія вважає, що за таких обставин рішення суду в оскаржуваній чистині не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо зміни причин та дати його звільнення з займаної посади.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, п.п.1,4 ст. 309, 313 – 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2017 року в оскаржуваній частині – скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» про зміну формулювання причини звільнення та дати звільнення – відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але на нього може бути принесена касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :