Рішення № 74507567, 07.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.06.2018

Справа № 910/2854/18

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"

вул. Лисенка, буд. 6, м. Київ, 01601

до публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Експрес-Банк"

про стягнення 22 773,32 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Експрес-Банк" про стягнення 22 773,32 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №38-13 від 20.03.2013 року належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання по сплаті орендної плати за березень 2017 року у розмірі 18 003,92 грн.

У зв’язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 22 773,32 грн., з яких: 18 003,92 грн. - основний борг, 3 091,74 грн. пеня, 363,00 грн. 3% річних, 1 314,66 грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою господарського суду від 14.03.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

28.03.2018 року до канцелярії суду позивач подав клопотання з доданими документами.

Позовна заява, після усунення позивачем недоліків, встановлених ухвалою від 14.03.2018 року, відповідає вимогам ст. 162 ГПК України, та підстави для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, судом на даний час не встановлені.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/3775/18. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв’язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.03.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: пр-т Повітрофлотський, буд. 25, м. Київ, 03049.

Станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103045737644, згідно якого ухвала суду від 30.03.2018 була вручена представнику відповідача за довіреністю 06.04.2018.

20.04.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

02.05.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив.

11.05.2018 від відповідача до суду надійшли заперечення по справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

20 березня 2013р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (далі - Позивач, Орендодавець) та АБ «ЕКСПРЕС-БАНК» (далі - Відповідач, Орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №38-13 (далі – Договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - нежитлові приміщення 1-го поверху будівлі залізничного вокзалу станції Чернігів (далі - Майно) площею 79,8 кв.м., що знаходиться на балансі Відокремленого підрозділу Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» станція Чернігів (далі - Балансоутримувач) та розташоване за адресою: м. Чернігів, пр-т. Перемоги, буд. 1.

Із пункту 1.2. Договору оренди вбачається, що майно передається в оренду для розміщення відділення банку та банкомату.

Пунктом 10.1 Договору оренди передбачено, що договір оренди укладено строком на 9 місяців 12 днів, що діє з 20 березня 2013 року до 31 грудня 2013 р. включно. Акт приймання - передавання був підписано 20 березня 2013 року.

Відповідно до п.3.6 Договору оренди, орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п.3.10 Договору оренди, зобов’язання Орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди.

12 квітня 2013 року Орендарем (АБ «ЕКСПРЕС-БАНК») було перераховано завдаток у співвідношенні: 70% до державного бюджету у сумі 10 502,29 грн., згідно платіжного доручення №115, 30% на рахунок станції Чернігів ДТГО “ПЗЗ” у сумі 5 401,18 грн., згідно платіжного доручення №116 та у сумі 2 100,46 грн., згідно платіжного доручення №117.

Як встановлено судом, всього перерахована сума завдатку складає 18 003,93 грн.

Відповідно до п.5.2 Договору оренди, після закінчення основного строку Договору оренди здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць (останні місяці) з урахуванням внесеного Орендарем завдатку. Якщо в разі дострокового припинення Договору за згодою Сторін сума сплачених орендних платежів і завдатку перевищить передбачені Договором платежі за період фактичної оренди, то це перевищення розглядається як зайва сума орендної плати.

Відповідно до п. 3.9 Договору оренди, надмірно сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету та Балансоутримувачу, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок штрафних санкцій та майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв’язку з припиненням орендних відносин - поверненню Орендарю (в редакції Угоди від 16 жовтня 2014 року до Договору оренди).

Угодою від 30 грудня 2013 року до Договору оренди продовжено Договір оренди терміном на 1 рік - до 31.12.2014 року включно.

Угодою від 16 жовтня 2014 року до Договору оренди продовжено Договір оренди до 01.04.2015 року.

Угодою від 01 квітня 2015 року до Договору оренди, продовжено Договір оренди до 01.08.2015 року.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов’язань за Договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №38-13 від 20.03.2013 р.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №38-13 від 20.03.2013 р. як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

07.02.2017 року Відповідачем було отримано лист від Позивача за №НЗ-1-4/68 від 27.01.2017, відповідно до якого Позивач повідомив, що подальше продовження договірних відносин за договором оренди нерухомого майна від 20.03.2013 №38-13 буде відбуватись за умови збільшення орендної плати не менше ніж на 50% з 01.11.2016 року. та у разі незгоди договір буде припинено після закінчення терміну дії (31.03.2017) та вжито заходи повернення об’єкту оренди ПАТ «Укрзалізниця».

Відповідачем було направлено відповідь (лист від 01.03.2017 р. №40.41-8/121) на адресу Позивача з проханням зменшити площу орендованого приміщення на 65,8 кв.м. та залишити 2 кв.м. для розміщення банкомату (у вестибюлі вокзалу) та погодити за взаємною згодою внесення змін до умов договору оренди №38-13 від 20.03.2013 р. з 01 квітня 2017 року щодо зменшення площі, яка надається в оренду на 65,8 кв.м. та залишити її в розмірі 2 кв.м. - площа для розміщення та обслуговування банкомату у вестибюлі вокзалу станції Чернігів.

Умовами Договору оренди, зокрема, відповідно до п.5.2 Договору оренди, передбачено, що після закінчення основного строку Договору оренди здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць (останні місяці) з урахуванням внесеного Орендарем завдатку. Якщо в разі дострокового припинення Договору оренди за згодою Сторін сума сплачених орендних платежів і завдатку перевищить передбачені Договором платежі за період фактичної оренди, то це перевищення розглядається як зайва сума орендної плати (див. п.3.9 Договору оренди).

Відповідно до п. 3.9 Договору оренди, надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету та Балансоутримувачу. підлягає в установленому порядку заліку в рахунок штрафних санкцій та майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв’язку з припиненням орендних відносин - поверненню Орендарю (в редакції Угоди від 16 жовтня 2014 року до Договору оренди), яка додана Позивачем до позовної заяви.

Пунктом 3.10 Договору оренди унормовано, що зобов’язання Орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди. Таким чином, суд приходить до висновку , що у зв’язку із вищевикладеним, сплачена сума завдатку в розмірі 18 003,93 грн., в розумінні умов Договору оренди є надмірно сплачена сума орендної плати та підлягає заліку в рахунок майбутніх платежів (п.3.9 в редакції Угоди від 16 жовтня 2014 року до Договору оренди).

Судом встановлено, що 10 квітня 2017 року згідно платіжного доручення № 8521 Орендарем (АБ «ЕКСПРЕС-БАНК») було перераховано орендну плату за березень 2017 рік в сумі 10 719,28 грн. з урахуванням внесеного Орендарем (АБ «ЕКСПРЕС-БАНК») завдатку в сумі 18 003,93 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у Орендаря відсутня заборгованість по сплаті за оренду за березень 2017 року.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином відповідачем надано до суду належні та допустимі докази на спростування обставин, заявлених позивачем.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

Судовий збір в розмірі 1 762,00 грн., у зв’язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 74, 129, 232-233, 236-238, 240-241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий