Постанова № 74506159, 21.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року

м. Київ

справа № 761/12063/17

провадження № 22-ц/796/2608/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.Суддів при секретарі учасники справи:Кравець В.А., Кулікова С.В., Потапьонок К.В., представник позивача - ОСОБА_5,

представники відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року /Головуючий у суді першої інстанції: ПіхурО.В./

у справі за позовом ОСОБА_9 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко Віталій Володимирович про визнання договору іпотеки недійсним, зняття заборони з квартири, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним договору іпотеки №2005-141/3 двох квартир: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_6 та ВАТ «РОДОВІД БАНК» (правонаступник - ПАТ «РОДОВІД БАНК») 06.10.2005 року, за кредитним договором № 2005-141 від 05.07.2005 року (зі змінами та доповненнями), посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В.В. 06.10.2005 року зареєстрованого в реєстрі за №4061, разом з договором про внесення змін та доповнень до вищезазначеного договору іпотеки №2005-141/3, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В.В. 30.11. 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за №1544та зняття заборони відчуження та інших заборон з квартир: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, накладених нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В.В., зареєстрованих в реєстрі за №4869 від 06.10.2005 року. /а.с. 21-23/

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. /а.с. 68-73/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2017 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що на час реєстрації та розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України, отже правовий статус спільної власності подружжя регулюється відповідним кодексом. Після розірвання шлюбу колишнє подружжя проживало окремо, мали намір продати квартири, гроші поділити з урахуванням інтересів спільного неповнолітнього сина, однак майно не поділили та будь-якими правами відносно одноособового користування чи розпорядження спільним майном ОСОБА_9 ОСОБА_6 не наділяла. Крім того, вказує, що суд першої інстанції безпідставно обґрунтовує своє рішення нормами ЦК України 01.01.2004 року, оскільки шлюб розірваний у 1999 році. Також зауважив щодо відсутності у апелянта іншого житла, окрім придбаного спільно із ОСОБА_6, оскільки остання зареєстрована у м. Донецьк, однак проживати там не може, у зв'язку із загальновідомими обставинами.

ОСОБА_6, згідно відзиву на апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позов задовольнити. Зазначив, що дійсно не отримав згоди дружини ОСОБА_9 на укладення договору іпотеки № 2005-141/3 від 06.10.2005 року, оскільки остання проживала за межами України, могла згоди не надати, так як при розірванні шлюбу квартири планувалося продати, а гроші поділити з урахуванням інтересів спільного сина. Також зауважив, що не приховував від нотаріуса та співробітників банку інформацію про придбання квартир у шлюбі з позивачем, оскільки відповідна відмітка містилася у паспорті ОСОБА_6, про що вказано в тексті договору. Зазначене спростовує висновки суду в частині не доведення вказаних даних до відома працівників банку та нотаріуса.

ПАТ «Родовід Банк» своїм правом, відповідно до ст. 360 ЦПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, ч. 6 ст. 147 ЗУ &q?К ;Про судоустрій і статус суддів&quсу;, п. 3 Розділу XII Перехідних положень ЗУ &quXI;Про судоустрій і статус суддів&quсу; до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі наступного.

Судом встановлено, що 07.05.1995 року Донецьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, актовий запис № 250. /а.с. 8/

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 19.09.1997 року, ОСОБА_6 було придбано квартиру АДРЕСА_1, що складається з п'яти жилих кімнат, загальною площею 131,08 кв. м., в тому числі жилою - 88,80 кв.м., який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піщенко Т. Г., зареєстровано в реєстрі за №3-3418. /а.с. 6/

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 05.11.1997 року, ОСОБА_6 було придбано квартиру АДРЕСА_2, що складається з чотирьох жилих кімнат, загальною площею 112,00 кв. м., в тому числі жилою - 71,90 кв.м., який посвідчений державним нотаріусом Першої київського державної нотаріальної контори Румянцевою І.А., зареєстровано в реєстрі за №24-2857. /а.с. 7/

21.07.1999 року шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 розірвано. /а.с. 9/

У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 2005-141 від 05.07.2005 року, згідно з яким, ОСОБА_6 отримав невідновлювальну траншову кредитну лінію в сумі 1 000 000 доларів США на строк до 03.07.2015 року, 06.10.2005 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_6 було укладено Договір іпотеки №2005-141/3, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В.В., зареєстрований в реєстрі за №4061 /зі змінами та доповненнями, згідно Договору про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки № 2005-141/3 від 06.10.2005 року/. /а.с. 10-13, 15-16/

Відповідно до вказаного Договору, ОСОБА_6 передав в іпотеку нерухомість - дві житлові квартири: АДРЕСА_1, що складається з п'яти жилих кімнат, загальною площею 131,08 кв. м., в тому числі жилою - 88,80 кв.м., квартиру АДРЕСА_2, що складається з чотирьох жилих кімнат, загальною площею 112,00 кв. м., в тому числі жилою - 71,90 кв.м.

06.10.2005 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В.В. було накладено заборону відчуження зазначених в договорі іпотеки квартир. /а.с. 14/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції керувався нормами ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу; ст. 60 СК України, згідно якої, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності; ст. 61 СК України, яка визначає, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; ст. 63 СК України, якою передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними; ст. 68 СК України, відповідно до якої, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України; ст. 65 СК України, яка визначає, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена; ст.ст. 572, 575 ЦК України, відповідно до яких, іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки; ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку», якою визначено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості; ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Встановивши недобросовісність дій ОСОБА_6 під час укладення з ПАТ «Родовід Банк» Договору іпотеки № 2005-141 від 05.07.2005 року /зі змінами та доповненнями/, внаслідок чого Іпотекодержатель не знав і не міг знати про те, що квартири, які є предметом іпотеки, придбано у шлюбі зі ОСОБА_9, останні є спільною сумісною власністю подружжя, та того, що на укладення зазначеного договору потрібна згода ОСОБА_9, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ПАТ «Родовід Банк» прав позивача порушено не було, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

За змістом ст. 58 Конституції України, з урахування рішення Конституційного Суду України у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, до правовідносин, що виникли з моменту розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у 1999 році, мають застосовуватися положення Кодексу про шлюб та сім'ю України та Цивільного кодексу Української РСР у відповідній редакції.

Так, відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, у ред. від 01.01.1999 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України, у ред. від 01.01.1999 року, майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги в частині ухвалення оскаржуваного рішення судом з помилковим застосуванням норм матеріального права, а саме норм СК України та ЦК України в ред. 2004 року, у той час як правовідносини регулюються нормами КпШСУ та ЦК Української РСР, що були чинними до 2004 року, однак не може погодитися з рештою доводів апеляційної скарги, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України, у ред. на дату розірвання шлюбу між ОСОБА_6 і ОСОБА_9, для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності, який, у відповідності до ст. 75 ЦК УРСР, у ред. від 27.12.1996 року, застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Відтак, згідно положень Кодексу про шлюб та сім'ю України, правовий режим спільної сумісної власності подружжя діяв визначений період час, а саме не довше, ніж три роки з моменту розірвання шлюбу, тому саме у вказаний термін ОСОБА_9 мала право звернутися з позовом до ОСОБА_6 з позовом про поділ спільного сумісного майна або сторони мали укласти угоду про поділ такого майна., якщо вони не дійшли угоди про позасудовий порядок поідлу майна, що було набуте ту шлюбі.

З огляду на викладене, висновки суд про те, що станом на дату укладення Договору Іпотеки № 2005-141 від 05.07.2005 року, квартири передані ОСОБА_6 в іпотеку належали на праві спільної сумісної власності йому та ОСОБА_9 є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах закону чинного на час розірвання шлюбу між сторонами.

Крім того, як вбачається зі змісту відзиву представника ОСОБА_6 - ОСОБА_14 на дату укладення оспорюваного договору, ОСОБА_6 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі, що також спростовує необхідність отримання згоди ОСОБА_9 на укладення оспорюваного договору іпотеки.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги відсутність у ОСОБА_9 іншого житла, крім того, що було придбано у шлюб з ОСОБА_6, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки правового значення для вирішення справи, предметом якої є визнання недійсним Договору іпотеки № 2005-141/3 від 05.07.2005 року /зі змінами та доповненнями/, а також застосування наслідків недійсності такого правочину, не мають.

Зважаючи на викладене, обставини, викладені позивачем, як підстава для визнання недійсним оспорюваного договору, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції,тому не можуть бути задоволені і похідні від цього вимоги про зняття заборони відчуження та інших заборон з квартир № 3 та № 4 по АДРЕСА_1, накладених нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ляшенко В.В., зареєстрованих в реєстрі № 4869 від 06.10.2005 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції перевіряючи доводи позовної заяви неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому дане рішення у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі з наведених судом апеляційної інстанції підстав.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року -скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_9 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ляшенко Віталій Володимирович про визнання договору іпотеки недійсним, зняття заборони з квартири - відмовити.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: