ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ОКРЕМА ДУМКА
"30" травня 2018 р. Справа № 922/4400/17
судді Харківського апеляційного господарського суду Медуниці О.Є.
на постанову від 30 травня 2018 у справі № 922/4400/17 колегії суддів у складі: головуючий Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н.В.
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Впроваджувальне підприємство Мост-1» на рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2018р.
за позовом Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія « Автомобільні дороги України», м. Покровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Впроваджувальне підприємство Мост-1», м.Харків
про стягнення 1 420384,31 грн.,
Позивач і відповідач 27.01.2014 року уклали договір про зворотну фінансову допомогу № 01-26/06/14.
Строк дії договору закінчився 31.12.2014.
В п.5.1. договору сторони передбачили, що позичальник (відповідач) зобов’язується протягом 5-ти банківських днів, тобто до 13.01.2015 повернути суму допомоги.
За прострочення повернення фінансової допомоги сторони передбачили сплату боржником штрафу в розмірі 1% та 3% річних від неповерненої суми (пункти 7.2; 7.3 договору).
В січні 2016 ДП «Донецький облавтодор» звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення 2000000 грн. боргу; 79052492 інфляційних втрат; 20000 штрафу; 54410,96 3% річних, у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань. Позивач також просив покласти на відповідача судові витрати.
Суд відкрив провадження у справі №922/59/16.
Під час розгляду справи № 922/59/16 в суді першої інстанції сторони подали на затвердження суду мирову угоду.
Суд її розглянув і затвердив ухвалою від 22.03.2016 у справі № 922/59/16.
За умовами мирової угоди відповідач гарантував сплату загальної суми в розмірі 2042974,05грн. (тобто 2000000 грн. боргу і 42974,05 грн. судового збору) не пізніше 24 липня 2016.
Таким чином, в мировій угоді не відбулося врегулювання позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань і штрафу.
Відповідач не виконав в строк свої зобов’язання за мировою угодою.
В пункті шостому мирової угоди сторони передбачили, що у випадку несплати відповідачем суми заборгованості він зобов’язаний сплатити позивачу 1% штрафу від суми, що не була сплачена в строк до 24.07.2016 за кожен місяць прострочення, а також 3% річних та інфляційні нарахування.
Відповідач неналежним чином виконав умови мирової угоди, із прострочкою сплатив борг: 28.10.2016 – 42974,05 грн.; 30.112016 – 500000 грн.; 06.01.2017 – 500000 грн.; 08.06.2017 – 1000000 грн.
Позивач звернувся із позовом до суду у справі № 922/4400/17 та просив суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 1164742,09 грн, 3% річних в розмірі 109353,00 грн, 1% штрафу в розмірі 146289,22 грн.
Суд першої інстанції в рішенні від 14.03.2018 у справі 922/4400/17 позов задовольнив повністю.
Вважаю рішення господарського суду правильним, прийнятими при повному з’ясуванні всіх обставин справи (за виключенням неточностей розрахунку, про що буде вказано нижче), із належним застосування норм матеріального і процесуального права.
Вказаною вище постановою апеляційного господарського суду змінено рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2018 у справі №922/4400/17, зменшено період нарахування 3% річних, інфляційних нарахувань.
Розбіжності у позиціях суддів полягають у наступному.
Позивачем заявлено наступні періоди нарахування інфляційних і 3% річних: з 14.01.2015 (часу прострочення відповідачем виконання зобов’язання) по 21.03.2016 (останній день перед укладенням мирової угоди); далі з 25.07.2016 (перший день прострочення виконання мирової угоди) по 07.06.2017.
Отже, позивачем виключено із розрахунку період існування мирової угоди.
Розбіжності щодо терміну і розміру нарахування штрафу у учасників справи відсутні.
Апеляційний суд базував своє рішення на тому, що мирова угода, укладена сторонами, за своєю правовою природою є новацією, в розумінні ст.604 ЦКУкраїни.
Відповідно до цієї норми зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами. Новація припиняє додаткові зобов’язання, якщо інше не встановлено договором.
На підставі цього апеляційною інстанцією було відмовлено у позовних вимогах про стягнення інфляційних і 3% річних за період з 14.01.2015 по 21.03.2016, тобто з часу прострочення зобов’язання і до укладення мирової угоди.
Задоволено позовні вимоги у стягненні інфляційних і 3% річних за період з 25.06.2016 по 07.06.2017 (після сплинення строку розрахунків за мировою угодою).
Згодна з рішеннія колегії суддів апеляційного суду про задоволення позовних вимог у стягненні інфляційних і 3% річних за період з 25.06.2016 по 07.06.2017.
Не погоджуюсь із відмовою у стягненні вказаних нарахувань за період з 14.01.2015 по 21.03.2016 та з позицією, що у зв’язку із укладенням мирової угоди відбулася новація зобов’язання.
Вважаю, що мирова угода, укладена сторонами, не може вважатися правочином у цивільно-правовому розумінні, а є процесуальним актом, в якому встановлюється порядок виконання боржником зобов’язання, що ним прострочено.
Отже, укладена між сторонами у справі та затверджена судом мирова угода не є новацією в розумінні ст.604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди зобов’язання відповідача не було замінене на будь-яке інше зобов’язання.
Умов про припинення первісного зобов’язання, що виникло за договором про надання зворотної фінансової допомоги від 27.01.2014 мирова угода не містить, а зміна строку виконання такого зобов’язання не може вважатися новацією в розумінні ст. 604 ЦК України.
Аналогічна правова думка викладена Верховним судом в постанові від 15.05.2018р. у справі №921/412/17-г/7, а також в постанові від 24.04.2018р. у справі №904/8731/17.
Таким чином, погоджуюся із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення інфляційних нарахувань і 3% річних за період до укладення мирової угоди, оскільки зобов’язання за договором у цей період мировою угодою не змінювалися.
Крім того, мирова угода взагалі не містить суми з оплати 3% та інфляційних нарахувань, а тому зауваження про повторне звернення з такими ж вимогами є необгрунтованими.
Позивач також вказує, що ним у цій справі заявлено інші вимоги, ніж у справі №922/59/16. Ці доводи підтверджуються порівнянням сум заявлених 3% річних та інфляційних нарахувань по двох вказаних справах (а.с. 7; 14).
Разом із тим, в розрахунку наведеному позивачем в позовній заяві містяться помилки у визначенні періодів обчислення інфляційних нарахувань.
Так, період 28.10.2016 – 29.11.2016 визначений неправильно, оскільки перебіг строку нарахувань починається в другій половині жовтня 2016 року, жовтень має бути виключений із розрахунку інфляційних (вказана думка міститься в листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). Відповідні результати обрахунку дає Система комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE.
На підставі зазначеного вище вважаю, що з відповідача має бути стягнено: інфляційних нарахувань - 1107734,09 грн.; 3% річних – 109353,00 грн.
Суддя Медуниця О.Є.
Судове рішення № 74478739, Харківський апеляційний господарський суд було прийнято 30.05.2018. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Окрема думка судді. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 922/4400/17. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: