ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ОКРЕМА ДУМКА
"30" травня 2018 р. Справа № 922/4400/17
судді Харківського апеляційного господарського суду Медуниці О.Є.
на постанову від 30 травня 2018 у справі № 922/4400/17 колегії суддів у складі: головуючий Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н.В.
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Впроваджувальне підприємство Мост-1» на рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2018р.
за позовом Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія « Автомобільні дороги України», м. Покровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Впроваджувальне підприємство Мост-1», м.Харків
про стягнення 1 420384,31 грн.,
Позивач і відповідач 27.01.2014 року уклали договір про зворотну фінансову допомогу № 01-26/06/14.
Строк дії договору закінчився 31.12.2014.
В п.5.1. договору сторони передбачили, що позичальник (відповідач) зобов’язується протягом 5-ти банківських днів, тобто до 13.01.2015 повернути суму допомоги.
За прострочення повернення фінансової допомоги сторони передбачили сплату боржником штрафу в розмірі 1% та 3% річних від неповерненої суми (пункти 7.2; 7.3 договору).
В січні 2016 ДП «Донецький облавтодор» звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення 2000000 грн. боргу; 79052492 інфляційних втрат; 20000 штрафу; 54410,96 3% річних, у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань. Позивач також просив покласти на відповідача судові витрати.
Суд відкрив провадження у справі №922/59/16.
Під час розгляду справи № 922/59/16 в суді першої інстанції сторони подали на затвердження суду мирову угоду.
Суд її розглянув і затвердив ухвалою від 22.03.2016 у справі № 922/59/16.
За умовами мирової угоди відповідач гарантував сплату загальної суми в розмірі 2042974,05грн. (тобто 2000000 грн. боргу і 42974,05 грн. судового збору) не пізніше 24 липня 2016.
Таким чином, в мировій угоді не відбулося врегулювання позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань і штрафу.
Відповідач не виконав в строк свої зобов’язання за мировою угодою.
В пункті шостому мирової угоди сторони передбачили, що у випадку несплати відповідачем суми заборгованості він зобов’язаний сплатити позивачу 1% штрафу від суми, що не була сплачена в строк до 24.07.2016 за кожен місяць прострочення, а також 3% річних та інфляційні нарахування.
Відповідач неналежним чином виконав умови мирової угоди, із прострочкою сплатив борг: 28.10.2016 – 42974,05 грн.; 30.112016 – 500000 грн.; 06.01.2017 – 500000 грн.; 08.06.2017 – 1000000 грн.
Позивач звернувся із позовом до суду у справі № 922/4400/17 та просив суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 1164742,09 грн, 3% річних в розмірі 109353,00 грн, 1% штрафу в розмірі 146289,22 грн.
Суд першої інстанції в рішенні від 14.03.2018 у справі 922/4400/17 позов задовольнив повністю.
Вважаю рішення господарського суду правильним, прийнятими при повному з’ясуванні всіх обставин справи (за виключенням неточностей розрахунку, про що буде вказано нижче), із належним застосування норм матеріального і процесуального права.
Вказаною вище постановою апеляційного господарського суду змінено рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2018 у справі №922/4400/17, зменшено період нарахування 3% річних, інфляційних нарахувань.
Розбіжності у позиціях суддів полягають у наступному.
Позивачем заявлено наступні періоди нарахування інфляційних і 3% річних: з 14.01.2015 (часу прострочення відповідачем виконання зобов’язання) по 21.03.2016 (останній день перед укладенням мирової угоди); далі з 25.07.2016 (перший день прострочення виконання мирової угоди) по 07.06.2017.
Отже, позивачем виключено із розрахунку період існування мирової угоди.
Розбіжності щодо терміну і розміру нарахування штрафу у учасників справи відсутні.
Апеляційний суд базував своє рішення на тому, що мирова угода, укладена сторонами, за своєю правовою природою є новацією, в розумінні ст.604 ЦКУкраїни.
Відповідно до цієї норми зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами. Новація припиняє додаткові зобов’язання, якщо інше не встановлено договором.
На підставі цього апеляційною інстанцією було відмовлено у позовних вимогах про стягнення інфляційних і 3% річних за період з 14.01.2015 по 21.03.2016, тобто з часу прострочення зобов’язання і до укладення мирової угоди.
Задоволено позовні вимоги у стягненні інфляційних і 3% річних за період з 25.06.2016 по 07.06.2017 (після сплинення строку розрахунків за мировою угодою).
Згодна з рішеннія колегії суддів апеляційного суду про задоволення позовних вимог у стягненні інфляційних і 3% річних за період з 25.06.2016 по 07.06.2017.
Не погоджуюсь із відмовою у стягненні вказаних нарахувань за період з 14.01.2015 по 21.03.2016 та з позицією, що у зв’язку із укладенням мирової угоди відбулася новація зобов’язання.
Вважаю, що мирова угода, укладена сторонами, не може вважатися правочином у цивільно-правовому розумінні, а є процесуальним актом, в якому встановлюється порядок виконання боржником зобов’язання, що ним прострочено.
Отже, укладена між сторонами у справі та затверджена судом мирова угода не є новацією в розумінні ст.604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди зобов’язання відповідача не було замінене на будь-яке інше зобов’язання.
Умов про припинення первісного зобов’язання, що виникло за договором про надання зворотної фінансової допомоги від 27.01.2014 мирова угода не містить, а зміна строку виконання такого зобов’язання не може вважатися новацією в розумінні ст. 604 ЦК України.
Аналогічна правова думка викладена Верховним судом в постанові від 15.05.2018р. у справі №921/412/17-г/7, а також в постанові від 24.04.2018р. у справі №904/8731/17.
Таким чином, погоджуюся із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення інфляційних нарахувань і 3% річних за період до укладення мирової угоди, оскільки зобов’язання за договором у цей період мировою угодою не змінювалися.
Крім того, мирова угода взагалі не містить суми з оплати 3% та інфляційних нарахувань, а тому зауваження про повторне звернення з такими ж вимогами є необгрунтованими.
Позивач також вказує, що ним у цій справі заявлено інші вимоги, ніж у справі №922/59/16. Ці доводи підтверджуються порівнянням сум заявлених 3% річних та інфляційних нарахувань по двох вказаних справах (а.с. 7; 14).
Разом із тим, в розрахунку наведеному позивачем в позовній заяві містяться помилки у визначенні періодів обчислення інфляційних нарахувань.
Так, період 28.10.2016 – 29.11.2016 визначений неправильно, оскільки перебіг строку нарахувань починається в другій половині жовтня 2016 року, жовтень має бути виключений із розрахунку інфляційних (вказана думка міститься в листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). Відповідні результати обрахунку дає Система комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE.
На підставі зазначеного вище вважаю, що з відповідача має бути стягнено: інфляційних нарахувань - 1107734,09 грн.; 3% річних – 109353,00 грн.
Суддя Медуниця О.Є.
The court decision No. 74478739, Kharkiv Commercial Court of Appeal was adopted on 30.05.2018. The procedural form is Economic, and the decision form is Judge's separate opinion. On this page, you will find essential data about this court decision. We provide convenient and quick access to actual court decisions so that you can keep up to date with the most recent court precedents. Our database contains the full range of information you need, allowing you to find key data easily.
This decision relates to case No. 922/4400/17. Legal Entities, which are mentioned in the text of this judgment: