Постанова № 74459687, 04.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/5303/16-ц 04.06.2018

Провадження №22-ц/784/876/18

Справа № 487/5303/16-ц Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції – ОСОБА_1

Провадження №22-ц/784/876/18

Категорія 57

П О С Т А Н О В А

іменемУкраїни

04 червня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання – Гавор В.Б.,

з участю:

представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - ОСОБА_2, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене під головуванням судді Агєєвої Л.І. 25 вересня 2017 року в приміщенні Заводського районного суду м. Миколаєва у цивільній по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») про захист прав споживача, шляхом визнання дій неправомірними та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и л а:

25 жовтня 2016 року ОСОБА_3 пред’явила до ПАТ «Альфа-Банк» (далі Банк) зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

11 листопада 2015 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якої, вона отримала платіжну картку MC Gold з лімітом 75 000 гривень.

15 липня 2016 року за період з 16-54 до 17-24 годин з названої картки, в м. Москві без її розпорядження, неправомірно було здійснено зняття грошових коштів у сумі в сумі 65 000,00 російських рублів, що еквівалентно 25 806,88 грн., у зв’язку з чим, в цей же день вона звернулася до відповідача про блокування платіжної картки.

Посилаючись на те, що всі правила користування картковим рахунком належним чином нею виконані, однак на її прохання Банк не повернув кошти на рахунок платіжної картки та нараховує проценти, позивачка, після декількох уточнень, просила суд, визнати такі дії ПАТ «Альфа-Банк» неправомірними та стягнути вказану суму грошових коштів на її користь.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із цим рішенням, ПАТ «Альфа-Банк» 11 листопада 2017 року подало апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга була прийнята до провадження Апеляційного суду Миколаївської області і по ній відкрито провадження.

Проте наступною ухвалою від 06 грудня 2017 року назване провадження було закрите з підстав порушення відповідачем порядку оскарження заочного рішення.

09 січня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до Заводського районного суду м. Миколаєва з заявою про перегляд заочного рішення, яка не була задоволена, про що 29 січня 2018 року названим судом постановлено відповідну ухвалу.

05 травня 2018 року відповідач оскаржив заочне рішення в загальному порядку та просив його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові, за його недоведеністю.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки суд 1 інстанції повно і всебічно з’ясувавши обставини, підтверджені доказами, що були досліджені в судовому засіданні і відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, і на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та виконавши всі інші вимоги цивільного судочинства щодо процедури та порядку розгляду цивільних справ; правильно витлумачивши матеріальні норми, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшовши вичерпних висновків по усіх заявлених вимогах та запереченнях, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Так, задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням положень пункту 37.2. статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивача про те, що банківську картку позивач не втрачала, іншим особам не передавала, ПІН-коду нікому не повідомляла, а тому банк зобов’язаний сплатити позивачу втрачені нею кошти.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними.

За Конституцією України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 – 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов’язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач – для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пункту 8. Розділу УІ Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого Постановою Правління НБУ 05.11.2014 року № 705, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Дійшовши висновку про те, що відповідач не довів наявності обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відсутність вини ОСОБА_3 у несанкціонованому зняті коштів, а, відповідно, і наявності підстав цивільно-правової відповідальності відповідача.

Більше того, суд зробив вірний висновок і про помилковість твердження представника Банку про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_3 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а це, як на його думку, виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, оскільки лише здогадками і не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

За такого колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Банку та скасування оскарженого ним рішення суду.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення, а заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_4

_______________

Повний текст постанови складено 05 червня 2018 року