Рішення № 74441858, 21.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2018Справа № 910/3088/18

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Поліський природний заповідник

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любо-Плюс"

про стягнення 13 086, 33 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Бондарчук М.М. (директор).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Поліський природний заповідник (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любо-Плюс" (далі - відповідач) про стягнення 13 086, 33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 09.07.2010 року в частині здійснення повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2018 року постановлено здійснювати розгляд справи № 910/3088/18 у порядку спрощеного позовного провадження з викликом представників сторін, судове засідання призначено на 25.04.2018 року.

Позивач ухвалу суду від 26.03.2018 року про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом представників сторін отримав 06.04.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.

23.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

25.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Розгляд поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 року розгляд справи відкладено на 21.05.2018 року.

В судовому засіданні 21.05.2018 року відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача в судове засідання 21.05.2018 року не з'явився.

Позивач ухвалу суду від 26.04.2018 року отримав 11.05.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначати, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті Господарського суду міста Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність в учасників справи можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у даній справі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами

Згідно ч.1,5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні 21.05.2018 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 09.07.2010 року між Поліським природним заповідником (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Любо-Плюс" (продавець) укладено договір купівлі-продажу (далі - договір), відповідно до умов якого продавець продає а покупець купує лісопродукцію за цінами згідно прейскуранта. Товар відпускається по товарно-транспортних накладних і є невід'ємною частиною договору (п. 1.1. договору).

Покупець зобов'язується прийняти й розрахуватися за товар згідно рахунка (накладної) (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору доставка товару здійснюється транспортом як покупця, так і продавця і супроводжується всіма необхідними документами, що підтверджують кількість, асортимент і ціну товару та транспортних послуг.

Згідно п.п. 3.3. та 3.4. договору за наданий товар обов'язкова попередня оплата вартості товару. При несплаті вартості товару в термін 10-и банківських днів, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 6.1. договору договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2010 року.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов вказаного договору позивачем поставлено та передано у власність покупця, а останнім прийнято товар на загальну суму 73 083,33 грн., на підтвердження чого позивачем надані копії товарно-транспортних накладних

Як стверджує позивач в позовній заяві, останнім належним чином виконано зобов'язання за договором в частині поставки передбаченого договором товару, який прийнятий покупцем, факт поставки підтверджується документами (товарно-транспортними накладними), проте за отриманий товар покупець розрахувався частково в сумі 63 000,00 грн., отже борг з оплати поставленого товару на час звернення з позовними вимогами до суду становив 10 083,33 грн.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого покупцем товару відповідно до умов договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 10 083,33 грн., строк оплати якої настав, та яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Суд зазначає, що спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу від 09.07.2010 року, зокрема, в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

У відзиві відповідач вказує, що за договором купівлі-продажу від 09.07.2010 року відповідач повністю розрахувався з відповідачем, сплативши 09.07.2010 року 50 000,00 грн. в якості передоплати, та 15.12.2010 року - 10 000,00 грн. Сплату 3 000,00 грн. в грудні 2015 року відповідач заперечує.

У зв'язку із викладеним, відповідач, посилаючись на те, що позивачем не надані належні та допустимі докази отримання останнім товару за вказаним договором на суму більшу, ніж сплачено, позов не визнає та стверджує про відсутність заборгованості за поставлений товар згідно договору купівлі-продажу від 09.07.2010 року.

Суд зазначає, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, обов'язок покупця прийняти поставлений йому товар обумовлено як нормами статей 655, 689, 712 Цивільного кодексу України, так і умовами укладеного між сторонами Договору.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Зокрема, обов'язок з оплати поставленого товару передбачений умовами розділу 6 Договору.

Суд зазначає, відповідно до ч.1 ст.9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є, в даному випадку, товарно-транспортні накладні, про що зазначено в п. 1.1. договору, які мають бути належним чином оформлені сторонами та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками сторін.

Отже, підписання покупцем (відповідачем) товарно-транспортних накладних є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

В свою чергу відповідачем заперечується факт отримання товару за наданими позивачем товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, з посиланням на відсутність підпису та печатки відповідача.

При цьому суд зазначає, що згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором в частині поставки товару позивачем надані копії товарно-транспортних накладних.

Проте, як встановлено судом за результатами вивчення матеріалів справи, надані товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам до первинних документів, оскільки не підписані відповідачем та не скріплені його печаткою.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що позивачем не надано суду будь яких інших документів, які б підтверджували фактичну поставку товару за договором, окрім товарно-транспортних накладних, що, в сукупності з іншими обставинами справи, встановленими судом вище, позбавляє суд можливості розцінювати вказані товарно-транспортних накладних, на які позивач посилається як на підставу позовних вимог, в якості належного та допустимого доказу на підтвердження підстав та розміру (вартості) здійсненої позивачем поставки товару за спірний період, та, відповідно, свідчить про недоведеність позивачем факту поставки товару за договором належними та допустимими доказами.

Окрім цього судом критично оцінюються посилання позивача як на підставу позовних вимог на наявні в матеріалах справи акти звірки взаємних розрахунків, оскільки вони також не підписані з боку відповідача, та не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт господарської операції.

Отже за відсутності інших належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної передачі постачальником товару покупцю за видатковими накладними та прийняття товару покупцем за Договором вказаний акт звірки не може бути покладений судом в основу висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 09.07.2010 року та, відповідно, виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту поставки товару за договором та прийняття його покупцем, враховуючи те, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та не надав суду достатні докази виконання позивачем зобов'язань за договором, внаслідок чого суд позбавлений можливості дослідження обставин дотримання сторонами умов спірного договору під час реалізації господарських відносин, і, як наслідок, встановити наявність або відсутність правових підстав для сплати грошової суми за умови їх фактичного виконання, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення 10 086,33 грн. основного боргу з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 2.2. постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Враховуючи викладене, оскільки, розглянувши позов по суті, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем підстав, зазначених у позовній заяві, а відтак у задоволенні позову відмовлено по суті, вимога відповідача про застосування строків позовної давності не приймається судом до розгляду.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 01.06.2018 року.

СуддяМ.Є. Літвінова