Ухвала суду № 74441857, 23.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

У Х В А Л А

про відмову у порушенні провадження у справі про банкрутство

23.05.2018№ 910/4939/18

Суддя Омельченко Л.В., розглянувши матеріали

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" (ідентифікаційний код 30371893)

про банкрутство

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від заявника (боржника) Тополь А.О. - за довіреністю від 12.04.2018; Арбітражний керуючий Паніотов О.К. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" в особі ліквідатора юридичної особи, призначеного загальними зборами учасників товариства, звернулося до суду із заявою № 20/04-1 від 20.04.2018 про порушення справи про своє банкрутство відповідно до рішення загальних зборів учасників від 28.11.2017 у порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закону).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 № 910/4939/18 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" було прийнято до розгляду, підготовче засідання призначено на 10.05.2018, встановлено визначеному автоматизованою системою з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у справах про банкрутство арбітражному керуючому Паніотову Олегу Костянтиновичу строк до 08.05.2018 для подання заяви про участь у справі.

07.05.2018 через відділ діловодства суду арбітражний керуючий Карасюк О.В. подав заяву про участь у справі про банкрутство.

08.05.2018 арбітражний керуючий Паніотов Олег Костянтинович подав заяву про згоду на участь у справі про банкрутство.

08.05.2018 боржником до суду подано письмові пояснення з додатковими доказами щодо заяви про порушення справи про банкрутство.

У судовому засіданні 10.05.2018 заслухавши пояснення представників учасників справи та дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 23.05.2018.

У підготовче засідання, продовжене 23.05.2018 після перерви, з'явилися представник боржника та арбітражний керуючий Паніотов Олег Костянтинович.

Дослідивши фактичні обставини справи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у матеріалах заяви доказів, заслухавши доводи учасників справи, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, суд дійшов висновку про відмову відкритті провадження у справі про банкрутство, виходячи з наступного:

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" зареєстровано як юридична особа за законодавством України у 1999 році.

Як слідує з поданого до суду статуту та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням вказаного товариства станом на грудень 2017 року є: 01133, м. Київ, Печерський район, бульвар Лесі Українки, будинок 26, ідентифікаційний код 30371893, предметом діяльності, серед іншого, будівництво житлових і нежитлових будівель.

Згідно з п. 1.2 статуту (у новій редакції, зареєстрованій 09.06.2016) та відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновниками товариства є: Компанія Лексус Ентерпрайзес ЛТД (Віргінські острови), Компанія Петролінк Холдінгз С.А. (Індія), Компанія Пріор Менеджмент ЛТД (Індія), Компанія Фіос Венчерз ЛТД (Віргінські острови), Волкано Холдінгс ЛТД

(Маршалові острови), Дівелопмент Інвесторс Лімітед (Беліз), Коллінз Іінтернейшнл Лімітед (Беліз), Меінвілле Лімітед (Беліз), Монтеліно Інвестментс Лімітед (Беліз), Ред Ленд Інвесторс Лімітед (Беліз). Кінцевий бенефіціарний власник (контролер) у юридичної особи відсутній.

Як встановлено судом, 28.11.2017 загальними зборами учасників Товариства з обмеженою "Нафтобудсервіс" було прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом її ліквідації за рішенням учасників у зв'язку з недоцільністю продовження господарської діяльності товариства. Також загальними зборами учасників було вирішено призначити ліквідатором товариства ОСОБА_6

Згідно із затвердженим загальними зборами учасників порядком проведення ліквідаційної процедури передбачено вчинення всіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, що передбачені нормами цивільного законодавства (ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України.

Особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником передбачені ст. 95 Закону. Якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи (ч. 1 ст. 95 Закону).

Обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України (ч. 2 ст. 95 Закону).

За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього статусу арбітражного керуючого. Вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом здійснюється в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після відкриття провадження (проваджень) у справі в загальному порядку, визначеному цим Законом (ч. 3 ст. 95 Закону).

У ч. 3 ст. 11 Закону встановлено, що до заяви боржника додаються:

- установчі документи боржника - юридичної особи;

- бухгалтерський баланс боржника на останню звітну дату;

- перелік кредиторів боржника, вимоги яких визнаються боржником, із зазначенням загальної суми грошових вимог усіх кредиторів, а також щодо кожного кредитора - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків (за наявності), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором;

- перелік майна боржника із зазначенням його балансової вартості та місцезнаходження, а також загальна балансова вартість майна;

- перелік майна, що перебуває у заставі або є обтяженим у інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кредиторів, на користь яких вчинено обтяження майна боржника, їх ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційні коди юридичних осіб або реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), суми їх грошових вимог, підстави виникнення зобов'язань, а також строки їх виконання згідно із законом або договором;

- довідка органів приватизації (органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності) стосовно наявності або відсутності на балансі підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, державного майна, що у процесі приватизації (корпоратизації) не увійшло до його статутного капіталу;

- перелік осіб, що мають невиконані зобов'язання перед боржником, із зазначенням вартості таких зобов'язань, терміну виконання та підстав виникнення; відомості про всі рахунки боржника, відкриті у банках та інших фінансово-кредитних установах, їх реквізити;

- відомості про всі рахунки, на яких обліковуються цінні папери, що належать боржнику, їх реквізити;

- протокол загальних зборів (конференції) працівників боржника, відповідне рішення первинної профспілкової організації боржника (за наявності кількох первинних організацій - їхнє спільне рішення), на яких обраний представник працівників боржника для участі у справі про банкрутство, якщо такі збори (конференція) відбулися до подачі заяви боржника до господарського суду; копія спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, а в разі закінчення терміну дії такого дозволу - довідка про наявність у боржника матеріальних носіїв секретної інформації (технічної документації, виробів, їхніх дослідних зразків тощо);

- рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство;

- інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника.

Згідно з приписами ст. 16 Закону перевірка обґрунтованості вимог заяви про ініціювання процедури банкрутства, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться у порядку, передбаченому цим Законом.

З системного аналізу положень Закону слідує, що відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, який ліквідується власником, здійснюються у підготовчому засіданні суду за результатами перевірки судом дотримання заявником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до цивільного та господарського законодавства, а також вимог ч. 4 ст. 11 Закону щодо наявності майна, достатнього для покриття судових витрат.

У заяві про порушення справи про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" вказується, що 03.04.2018 загальні збори учасників затвердили проміжний ліквідаційний баланс, замінили ліквідатора банкрута на Поду Вячеслава Володимировича та вирішили зобов'язати ліквідатора звернутися до господарського суду із заявою про визнання товариства банкрутом.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону у разі звернення до господарського суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності (ст. 1 Закону)

На підтвердження своєї неплатоспроможності боржник вказав, що розмір всіх активів боржника, які складаються з дебіторської заборгованості, становить 44 927,12 грн., а розмір кредиторської заборгованості - 154 005 167,61 грн. До дебіторської заборгованості боржник відносить вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНП-ХХІ століття" у сумі 44 927,12 грн., які виникли на підставі договору поставки товарів № 01/08-1 від 01.08.2017. Втім, претензія № 15/12-1 від 15.12.2017 щодо стягнення заборгованості за договором поставки, яка направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "АНП-ХХІ століття" через чотири місяці після дати, коли за твердженням боржника настав строк оплати за договором, є єдиним доказом у справі на підтвердження проведеної роботи ліквідатором щодо стягнення дебіторської заборгованості, що на думку суду є неприйнятним з точки зору повноти дій ліквідатора щодо повернення активів підприємства зважаючи на його незадовільний майновий стан.

З матеріалів поданої заяви вбачається, що до кредиторської заборгованості боржник відносить заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал" у сумі 153 963 117,85 грн., Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Еволюшн" у сумі 27 000,00 грн., Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві у сумі 5 056,50 грн. та ОСОБА_6 у сумі 9 993,26 грн. Визначальною при встановлені неплатоспроможності боржника є заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал", оскільки заборгованість перед іншими особами у загальній сумі менша суми дебіторської заборгованості.

На підтвердження заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал" у сумі 153 963 117,85 грн. боржник надав із заявою про порушення справи про банкрутство від 20.04.2018 заяву № 28 від 29.01.2018 вказаного товариства до боржника про визнання грошових вимог, серед додатків якої: копія договору 31-Л від 05.09.2013; копія додатку № 1 до договору 31-Л від 05.09.2013; копія акту приймання-передавання в управління непроданих активів від 01.10.2013; копія генерального договору № 220-08 про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій від 27.11.2008; копія кредитного договору № 220-01/К-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії у національній валюті від 27.11.2008; копія кредитного договору № 220-02/К-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії у національній валюті від 27.11.2008; копія кредитного договору № 220-03/К-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії у національній валюті від 27.11.2008; копія акту звірки № 1 від 11.12.2017.

Таким чином, судом встановлено, що матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" про порушення справи про банкрутство не містять доказів (первинних документів) перерахування коштів за кредитними договорами та стану погашення вказаної заборгованості, тому суд у п. 5 ухвали від 26.04.2018 серед іншого зобов'язав боржника надати вказані докази.

08.05.2018 боржник через відділ діловодства суду подав письмові пояснення з додатковими доказами у справі, а саме: довідку №180504SU16365628 від 04.05.2018 про обіг коштів на рахунках боржника за останні півтора року; копію фінансового звіту боржника станом на 30.09.2017; копію генерального договору № 220-08 від 27.11.2018 про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій; копію кредитного договору № 220-01/К-08 від 27.11.2008; копію кредитного договору № 220-01/К-08 від 27.11.2008; копію кредитного договору № 220-02/К-08 від 27.11.2008; копію кредитного договору № 220-03/К-08 від 27.11.2008; роздруківку з офіційного сайту НБУ на підтвердження ліквідації банку ТОВ «Укрпромбанк»; копію договору № 31-Л від 05.09.2013; копію додатку № 1 до договору № 31-Л від 05.09.2013; копію договору поставки товарів № 01/08-1 від 01.08.2017; копію рахунку-фактури № СФ-0000001 від 08.08.2017; копію видаткової накладної № РН 0000001 від 08.08.2017; копію видаткової накладної № РН 0000002 від 08.08.2017. Крім того, представник заявника у судовому засіданні зазначив, що первинні банківські документи у нього відсутні, а підтвердженням наявності заборгованості та її розміру є договір про передавання в управління непроданих активів № 31-Л від 05.09.2013, додаток № 1 до договору № 31-Л від 05.09.2013, акт приймання-передавання в управління непроданих активів від 01.10.2013 та заява з кредиторськими вимогами, які були визнанні боржником.

Однак, дослідивши вказані докази, суд не приймає їх як належні, допустимі та достатні докази перерахування боржнику коштів за кредитними договорами, оскільки вони не містять фактичних даних, характерних для первинних документів, з них неможливо встановити, в який час та в якій сумі перераховувались кошти боржнику, з чого складається сума боргу та чи відбувалось погашення заборгованості боржником, якщо так, то коли та в якому розмірі, а тому вказані докази не є первинними документами, виходячи з наступного.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

У ст. 77 Господарського процесуального кодексу України щодо допустимості доказів зазначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності у банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Відповідно до п. п. 1.10, 4.1 - 4.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України N 254 від 18.06.2003 (далі за текстом - Положення), операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.

Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення у паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. п. 5.1 - 5.5 Положення інформація, що міститься у первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс; інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

Так, зокрема, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня; їх форма затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Згідно з п. п. 5.6, 5.8 Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Як вбачається за матеріалів справи, боржник не підтвердив належними, допустимими та достатніми доказами стан та наявність заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "ІФГ Капітал", не підтвердив неможливості подання таких доказів, з клопотанням про витребування додаткових доказів до суду не звертався.

Крім того, частиною 4 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.

У разі відсутності майна, достатнього для покриття судових витрат, господарський суд повинен повернути заяву боржника про порушення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з тим, що заява не відповідає вимогам, зазначеним у Законі (ст. 15 Закону).

Отже, нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено додаткову вимогу щодо заяви боржника у разі ініціювання ним провадження у справі про власне банкрутство (у т.ч. за ст. 95 Закону) - обов'язкову наявність у такого заявника майна, достатнього для покриття судових витрат, пов'язаних із здійсненням провадження у справі про банкрутство. У визначенні таких витрат слід враховувати, зокрема, оплату винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі, судового збору, сплаченого кредиторами тощо. Так, враховуючи встановлений ст. 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" строк ліквідаційної процедури та розмір оплати послуг ліквідатора відповідно до ст. 115 Закону, мінімальна сума судових витрат на оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) за період ліквідаційної процедури становить 89 352,00 грн.

Як вбачається із поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" заяви та доданих до неї документів, у боржника відсутні майнові активи, за рахунок яких можливо було б покриття судових витрат у майбутній процедурі банкрутства, навіть у мінімальному обсязі, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до ст. 16 Закону за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство або ж про відмову у відкритті провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

Суд відмовляє в відкритті провадження (проваджень) у справі про банкрутство, якщо:

- заявником не доведено наявності підстав для відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство;

- вимоги кредитора є повністю забезпеченими майном боржника;

- вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження;

- вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду;

- відсутня хоча б одна з підстав, передбачених частиною третьою статті 10 цього Закону (справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом);

- за наявності підстав, передбачених ст. 15 цього Закону (у ст. 15 закріплено, що господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство повертає її та додані до неї документи без розгляду, якщо заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посаду якої у заяві не зазначено; заява не відповідає змісту вимог, зазначених у цьому Законі; не подано доказів щодо сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі; заявник-кредитор не подав доказів неспроможності боржника виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами в розмірі, визначеному ч. 3 ст. 10 цього Закону, протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом; заявник-кредитор не надав доказів надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів; з інших підстав, передбачених ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до суду із заявою про порушення справи про банкрутство за наявності підстав, встановлених цим Законом.

Зважаючи на викладене, суд за наслідками підготовчого засідання у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс" дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, оскільки подана заява не відповідає змісту вимог, зазначених у Законі.

Керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 3, 12, 73, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтобудсервіс".

Ухвала набирає законної сили з моменту винесення 23.05.2018 та може бути оскаржена в установленому законодавством порядку.

Повний текст складено: 29.05.2018

Суддя Л.В. Омельченко