Ухвала суду № 74441136, 24.05.2018, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Червонозаводський районний суд м.Харкова

Справа № 646/1545/18

Провадження №1-кс/646/409/2018

У Х В А Л А

іменем України

24.05.2018 м. Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів: головуючого судді Мальцева С.О., суддів: Гребенюка В.В., Сіренко Ю.Ю., секретарі судових засідань ОСОБА_1, за участю: прокурора Соломко Н.А., потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників потерпілих осіб – адвоката ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, представників власників майна ОСОБА_7, захисника – адвоката ОСОБА_8, обвинуваченої ОСОБА_9, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Харкові у кримінальному провадженні № 12013220490001420 від 13.03.2013 щодо обвинуваченої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 190, ч. 2 ст. 192, ч. ч. 3, 4 ст. 358 КК України, клопотання власників майна ОСОБА_10 та ОСОБА_11 В?ячеслававна про скасування арешту на майно, -

у с т а н о в и в:

ОСОБА_10 звернулася з клопотанням, в якому просить суд скасувати арешт на нежитлові будівлі літ "Л-2" та літ. "3-1", що розташовані за адресою: місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок, 6.

В обґрунтування вимог клопотання ОСОБА_10 посилається на те, що вона 16.12.2014 року придбала за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу у ТОВ компанія «Строма» нежитлові будівлі літ «Л-2» та літ. «З-1», що розташовані за адресою місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок 6.

Однак, ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 16.09.2015 р. по справі №640/16094/15-к на вказане нерухоме майно було накладено арешт шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди, стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження. Дана ухвала суду була прийнята за результатами розгляду клопотання слідчого СВ ГУМВС України в Харківській області в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014220010000232 від 23.09.2014 р.

В подальшому кримінальне провадження № 12014220010000232 від 23.09.2014 р. було об’єднано з іншим кримінальним провадженням №12013220490001420 від 13.03.2013 р. та передано для проведення досудового розслідування до СУ ГУ НП в Харківській області.

На час звернення до слідчого судді щодо необхідності накладення арешту на вказане нерухоме майно слідчий обґрунтовував своє клопотання тим, що на підставі зібраних доказів слідчий дійшов висновку про можливість скоєння посадовими(особами ТОВ компанія «Строма» дій, спрямованих на незаконне заволодіння чужим майном шахрайським шляхом на підставі документів, отриманих в результаті подання недостовірних відомостей, оскільки відчуження вищевказаної нерухомості було неможливо без правовстановлюючих документів на нерухомість, які на той час перебували на зберіганні у ПАТ «ОСОБА_12 ОСОБА_7». Тому, на думку слідчого. ТОВ компанія «Строма» для укладення договору купівлі-продажу майна вищевказаної нерухомості були умисно отримані незаконним шляхом.

З тексту ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 16.09.2015 р. вбачається, що слідчий суддя дійшов висновку про задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на нежитлові будівлі літ «Л-2» та літ. «3-1», що розташовані за адресою місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок 6, шляхом заборони його відчуження та укладення будь-яких інших угод №12013220490001420 від 13.03.2013р. закінчено та розпочато стадію судового провадження у Червонозаводському районному суді м. Харкова за обвинувальним актом по обвинуваченню ОСОБА_9.

Закінчення досудового слідства обвинувальним актом та передання його до суду свідчить про те, що під час досудового розслідування зібрані всі необхідні дані та з’ясовані всі обставини кримінального правопорушення, а також винні особи.

Як вже зазначалося вище, кримінальне провадження №12013220490001420 від 13.03.2013 року закінчено та розпочато розгляд кримінальної справи у суді, а отже, всі необхідні експертизи за даним кримінальним провадженням слідчим проведені. Дане нерухоме майно придбавалось та знаходилось у власності ТОВ «Компанія «СТРОМА» ще задовго до отримання кредитних коштів в банківській установі та передачі його в іпотеку банку. Отже вказане нерухоме майно не відповідає критеріям визначеним у ст. 98 КПК України.

Крім цього, відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні №12013220490001420 від 13.03.2013р. обвинуваченою особою визнано ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 3, 4 статті 190, ч. 2 статті 192, ч. ч. 3, 4 статті 358 КК України.

Власник майна у даній справі не є стороною та у неї відсутній будь-який процесуальний статус у справі №646/1545/18, а також, як мені відомо ПАТ «Укрсоцбанк» та ПАТ «Кристалбанк» подали цивільні позови до обвинуваченої ОСОБА_9.

Крім цього, 07.02.2014 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ було підготоване «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження», викладене у формі роз’яснення, у п. п. 2 п. 2.6. якого йдеться про наступне: «щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудною особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна. Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді були достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

Оскільки вона не є підозрюваною, а також цивільним відповідачем, тобто не несе цивільну відповідальність за завдання шкоди, завданої діями підозрюваного, то відповідно дане майно не може бути арештоване з метою забезпечення цивільного позову в даному кримінальному провадженні.

Крім того, такий вид арешту майна негативно впливає на стан нерухомого майна, оскільки будівля потребує постійного підтримання в належному стані, а заборона укладати будь-які угоди щодо вказаного майна лише призведе або до руйнації будівлі або завдання мені додаткових витрат на його відновлення у майбутньому. Тобто у будь-якому випадку даний вид арешту лише завдає їй як власнику збитків.

Разом з тим, заборона власнику розпоряджатись та користуватись вказаним нерухомим майном, з урахуванням дати укладення договору купівлі-продажу та тривалості досудового розслідування, не відповідає принципу розумності та співрозмірності обмеження права володіння.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Крім цього, з приводу арештованого майна були численні спори у судах різних інстанцій та юрисдикції, зокрема, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2017р. у справі №820/6091/15, яка залишена без змін Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017р., відмовлено в задоволені позову ПАТ «ОСОБА_13 ОСОБА_7» про визнання дій держаного реєстратора щодо погашення запису про іпотеку №6965431 неправомірними та зобов’язання його відновити вказаний запис.

Також, Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.11.2017р. у справі №922/6220/15 залишено без змін ухвалу господарського суду Харківської області від 29.08.2017р., якою відмовлено у задоволені заяви ПАТ «ОСОБА_13 ОСОБА_7» про визнання недійсними нікчемних договорів та застосування наслідків недійсності правочинів:

-договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.10.2014р. за р.№ 2589;

-договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.10.2014р. за р.№ 2586;

-договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.10.2014р. за р.№ 2583;

Таким чином, судами визнано, що правомірно припинено іпотеку на нежитлові будівлі літ «Л-2» та літ. «3-1», що розташовані за адресою: місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок 6 та здійснено їх подальше відчуження.

У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. №5, викладено правову позицію, що виходячи зі змісту статті 330 ЦК, добросовісний набувач набуває право власності на майно і в тому разі, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки згідно з частиною другою статті 328 ЦК право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, пункт 8.

А також, відповідно до пункту 24 цієї ж постанови Пленуму під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що мас значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

З огляду на вищевикладене, добросовісність набувача презюмується і діє до моменту доведення протилежного та визнання цього судом.

За таких обставин, враховуючи, що на даний момент власник майна є добросовісним набувачем, що вбачається з Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 29.11.2017р. у справі №922/6220/15 та Постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2017р. у справі №820/6091/15, не може бути накладено арешт на майно власника.

Більше того, взагалі не зрозумілим є існування оскаржуваного арешту, як захід забезпечення поновлення незаконно порушених прав іпотеко утримувачів-банківських установ та відшкодування спричиненої їм шкоди, оскільки в рамках даної кримінальної справи, як вже зазначалося, вона не є підозрюваною особою чи обвинуваченою то з приводу вона не може бути і рішення суду по цивільному позову, а отже і витребування майна: нежитлові будівлі літ «Л-2» та літ. «3-1», що розташовані за адресою місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок 6.

Враховуючи на дані обставини, а саме: закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013220490001420 від 13.03.2013 р., вчинено всі необхідні дії для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також той факт, що у мене відсутній процесуальний статус у справі №646/1545/18. обвинуваченою особою є ОСОБА_14, а також те, що я є добросовісним набувачем, необхідність в подальшому застосуванні такого виду забезпечення як арешт відпала потреба, що в силу приписів ст. 174 КПК України є підставою для його скасування.

Разом з цим, ОСОБА_11 звернулася з клопотанням, в якому просить суд скасувати арешт на нежитлові будівлі літ "А-4" та літ. "Б-5", що розташовані за адресою місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20 – А.

В обґрунтування вимог клопотання ОСОБА_11 посилається на те, що згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02.09.2014 р. реєстровий номер 2321, нею було придбано у ТОВ компанія «Строма» нежитлові будівлі літ «А-4», літ. «Б-5», що розташовані за адресою місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20-А.

Однак, ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 06.10.2014 р. по справі №1 кс/642/2460/14 на вказане нерухоме майно було накладено арешт шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди, стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження. Дана ухвала суду була прийнята на результатами розгляду клопотання слідчого СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014220010000232 від 23.09.2014 р.

В подальшому кримінальне провадження №12014220010000232 від 23.09.2014 р. було об’єднано з іншим кримінальним провадженням №12013220490001420 від 13.03.2013 р. та передано для проведення досудового розслідування до СУ ГУ НП в Харківській області.

На час звернення до слідчого судді, щодо необхідності накладення арешту на вказане нерухоме майно слідчий обґрунтовував своє клопотання тим, що на підставі зібраних доказів слідчий дійшов висновку про можливість скоєння посадовими особами ТОВ компанія «Строма» дій спрямованих на незаконне заволодіння чужим майном шахрайським шляхом, на підставі документів отриманих в результаті подання недостовірних відомостей, оскільки відчуження вищевказаної нерухомості було неможливо без правовстановлюючих документів на нерухомість, які на той час перебували на зберіганні у ПАТ «Укрсоцбанк».

Тому, на думку слідчого, ТОВ компанія «Строма» для укладення договору купівлі-продажу майна вищевказаної нерухомості були умисно отримані незаконним шляхом.

З тексту ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 06.10.2014 року вбачається, що слідчий суддя дійшов висновку про задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на нежитлові будівлі літ «А-4», літ. «Б-5», що розташовані за адресою місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20-А шляхом заборони його відчуження та укладення будь- яких інших угод

На даний час, як власнику стало відомо, досудове розслідування по кримінальному провадженню №12013220490001420 від 13.03.2013р. закінчено та розпочато стадію судового провадження у Червонозаводському районному суді м. Харкова за обвинувальним актом по обвинуваченню ОСОБА_9.

Закінчення досудового слідства обвинувальним актом та передання його до суду свідчить про те, що під час досудового розслідування зібрані всі необхідні дані та з’ясовані всі обставини кримінального правопорушення, а також винні особи.

Як вже зазначалося вище, кримінальне провадження №12013220490001420 від 13.03.2013р. закінчено та розпочато розгляд кримінальної справи у суді, а отже, всі необхідні експертизи за даним кримінальним провадженням слідчим проведені. Дане нерухоме майно придбавалось та знаходилось у власності TOB «Компанія» «СТРОМА» ще задовго до отримання кредитних коштів в банківській установі та передачі його в іпотеку банку. Отже вказане нерухоме майно не відповідає критеріям визначеним у ст. 98 КПК України.

Крім цього, відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні №12013220490001420 від 13.03.2013р. обвинуваченою особою визнано ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 3, 4 статті 190, ч. 2 статті 192, ч. ч. 3, 4 статті 358 КК України.

Вона ж у даній справі не є стороною та у неї відсутній будь-який процесуальний статус у справі №646/1545/18, а також, як мені відомо ПАТ «Укрсоцбанк» та ПАТ «Кристалбанк» подали цивільні позови до обвинуваченої ОСОБА_9.

Крім цього, 07.02.2014 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ було підготоване «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження», викладене у формі роз’яснення, у п.п. 2 п. 2.6. якого йдеться про наступне: «щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна. Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

Оскільки вона не є підозрюваною, а також цивільним відповідачем, тобто не несе цивільну відповідальність за завдання шкоди, завданої діями підозрюваного, то відповідно дане майно не може бути арештоване з метою забезпечення цивільного позову в даному кримінальному провадженні.

Крім того, такий вид арешту майна негативно впливає на стан нерухомого майна, оскільки будівля потребує постійного підтримання в належному стані, а заборона укладати будь-які угоди щодо вказаного майна лише призведе або до руйнації будівлі або завдання мені додаткових витрат на його відновлення у майбутньому. Тобто у будь-якому випадку даний вид арешту лише завдає власнику збитків.

Разом з тим, заборона власнику розпоряджатись та користуватись вказаним нерухомим майном, з урахуванням дати укладення договору купівлі-продажу та тривалості досудового розслідування, не відповідає принципу розумності та співрозмірності обмеження права володіння.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Також, як відсутність ризиків свідчить той факт, що ухвалою господарського суду Харківської області від 19.01.2018р. у справі №922/6220/15 вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на нежитлові будівлі літ «А-4», літ. «Б-5», що розташовані за адресою місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20-А, у вигляді заборони будь-яким особам вчиняти будь-які правочини і будь-які реєстраційні дії щодо належних мені будівель.

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів.

На даний момент, наявний спір у Червонозаводському районному суді м. Харкова, справа №646/10821/16, за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до власника майна з приводу визнання недійсним договору-купівлі продажу нерухомого майна, іпотечного договору та про застосування наслідків недійсного правочину щодо нежитлових будівель літ «А-4» та літ. «Б-5», що розташовані за адресою місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20-А, який повернутий на новий розгляд до суду першої інстанції Вищим спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, України від 21.09.2016р., де зазначено, що судами попередніх інстанцій не встановлено питання добросовісності набування цього майна власником.

Враховуючи, що дані обставини, а саме: закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, вчинено всі необхідні дії для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також той факт, що у власника майна відсутній процесуальний статус у справі №646/1545/18, обвинуваченою особою є ОСОБА_14, а також те, що вона є добросовісним набувачем, необхідність в подальшому застосуванні такого виду забезпечення як арешт відпала потреба, що в силу приписів ст. 174 КПК України є підставою для його скасування.

У судовому засіданні представник власників майна ОСОБА_7 підтримала клопотання з вище вказаних підстав.

Прокурор Соломко Н.А. не заперечувала проти клопотань та зазначила, що підстави для арешту майна наразі відпали.

Потерпілий ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4, кожний окремо, поклався на розсуд суду.

Представник потерпілого ОСОБА_15 – ОСОБА_6 підтримав клопотання.

Потерпілий ОСОБА_2 поклався на розсуд суду.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_16 поклався на розсуд суду.

Захисник – адвокат ОСОБА_8 та обвинувачена ОСОБА_9, кожен окремо, зазначили, що юридично є всі підстави для скасування арешту майна, проте просив прийняти законне та справедливе рішення.

Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, вивчивши доводи клопотання, дослідивши матеріали справи, виходить з такого.

Розглядом клопотань установлено, ОСОБА_10 є власником нежитлових будівль літ. «Л-2» та літ. «З-1», що розташовані за адресою місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок 6 та відповідно ОСОБА_11 є власником нежитлових будівль літ. «А-4», літ. «Б-5», що розташовані за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20-А.

Ухвалами слідчих суддів Київського районного суду м. Харкова від 16.09.2015 р. по справі №640/16094/15-к та відповідно ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 06.10.2014 р. по справі №1 кс/642/2460/14 на вказане нерухоме майно було накладено арешт шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди, стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права

У рішеннях ЄСПЛ у справах «ОСОБА_2 проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Крім того, у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) ЄСПл зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи» (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16.10.2008 року).

Судом установлено, що у даному кримінальному провадженні обвинувачення пред’явлено ОСОБА_9, а власники майна ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не є сторонами у цьому кримінальному провадженні та відповідно не є цивільними відповідачами.

Дані нежитлові приміщення будівлі літ "Л-2" та літ. "3-1", що розташовані за адресою: місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок, 6, та нежитлові будівлі літ. "А-4" та літ. "Б-5", що розташовані за адресою місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20 – А, не визначені органами досудового слідства, як майно, що підлягає спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У тому числі суд, на підставі ст. ст. 22 та 26 КПК України, зважає на позицію публічного обвинувачення - прокурора Соломко Н.А., яка зазначила, що вона фактично не буде посилатися на вказані нежитлові приміщення, як на докази, оскільки відповідно на досудовому розслідуванні було проведено судові експертизи щодо їх вартісної оцінки, а тому використовувати у процесі доказуванні буде саме ці висновки експертиз.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, з метою запобігання порушення справедливого балансу між інтересами власника майна, гарантованими йому законом і завданнями цього кримінального провадження, тривалість досудового розслідування та судового розгляду справи, під час якого власники майна ОСОБА_10 та ОСОБА_11 позбавляються можливості повноцінно користуватися своїм правом на майно, суд вважає, що їх клопотання підлягають задоволенню в повному обсязі, в зв’язку з чим слід скасувати арешт майна на нежитлові приміщення.

Керуючись ст. ст. 22, 26, 174, 350, 369-372, 376 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Клопотання власників майна ОСОБА_10 та ОСОБА_11 В?ячеслававна про скасування арешту майна, - задовільнити.

2. Скасувати арешт на нежитлові будівлі літ "Л-2" та літ. "3-1", що розташовані за адресою: місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок, 6, який було накладено ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 16.09.2015 року по справі №640/16094/15-к н/п 1-кс/640/6605/15.

3. Скасувати арешт на нежитлові будівлі літ "А-4" та літ. "Б-5", що розташовані за адресою місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 20 - А, який було накладено ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 06.10.2014 року по справі №642/8645/14-к н/п 1кс/642/2460/14.

3.Ухвала оскарженню не підлягає.

4.Повний текст проголошено 29.05.2018 року о 15 год. 30 хв.

Головуючий суддя: С.О. Мальцев

Судді: В.В. Гребенюк

ОСОБА_17