Постанова № 74432663, 30.05.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

іменем України

30 травня 2018 року м. Кропивницький

справа № 404/3452/17

провадження № 22-ц/781/858/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Чельник О.І.

суддів: Дуковського О.Л., Письменного О.А.

секретаря: Демешко Л.В.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представника Кіровоградської міської ради ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 березня 2018 року у складі судді Панфілової А.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Кіровоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 04 липня 2006 року №48 про передачу в оренду землі прибудинкової території, розташованої за адресою м. Кропивницький, провулок Училищний, будинок №2 та №4, а також рішення від 31 травня 2011 року щодо поновлення зазначеного договору оренди.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 березня 2018 року провадження по справі за позовом ОСОБА_5 до Кіровоградської міської ради про скасування рішення закрито у зв’язку зі смертю позивача. Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення закрито, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зазначив, що висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки позовна заява була подана з метою захисту інтересів громади та самостійні вимоги відсутні, а тому його позовна заява повинна розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Вказав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, не відносяться до публічно-правових відносин. Крім того, міська рада владних управлінських функцій у цих відносинах не здійснювала, а у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення з приводу земельної ділянки, в тому числі щодо надання її в оренду, спір має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи на адресу Апеляційного суду Кіровоградської області не надійшов.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник Кіровоградської міської ради ОСОБА_2 просив відхилити апеляційну скаргу, оскільки рішення суду є законним та справедливим

Інші сторони у судове засідання апеляційного суду не з’явилися. Про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності третіх осіб на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвала суду мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Кіровоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, між сторонами виник публічно-правовий спір щодо визнання протиправним та скасування рішення, тому розгляд справи має здійснюватись в порядку адміністративного судочинства.

Проте, колегія суддів вважає, що з таким висновком суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі чч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України).

Відповідно до статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (стаття 19), Господарським процесуальним кодексом України (статті 2, 20), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення, публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

Відповідно до частини 2 статті 2 Земельного Кодексу України суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Статтею 5 Земельного Кодексу України передбачено принципи земельного законодавства, зокрема забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 Земельного Кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 Земельного Кодексу України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Як вбачається з роз'яснень, наданих в пунктах 6, 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід враховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК України, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК України, статтею 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК України та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК України), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК України).

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом ОСОБА_1 про визнання незаконними зазначених рішень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1

В частині закриття провадження за позовом ОСОБА_6 до Кіровоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в цій частині в порядку п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Встановлено, що 13 березня 2018 року позивач ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.112).

Згідно зі ст.47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. При цьому цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті (ч.4 ст.25 ЦК України).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва.

Таким чином, в цій частині ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

Оскільки порушено норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, зазначене судове рішення підлягає скасуванню в частині закриття провадження за позовом ОСОБА_1 з направленням справи для продовження в цій частині розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 березня 2018 року скасувати в частині закриття провадження за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення. Справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалу Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 березня 2018 року в частині закриття провадження за позовом ОСОБА_6 до Кіровоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст складено 04 червня 2018 року.

Головуючий суддя: О.І. Чельник

Судді: О.Л. Дуковський

ОСОБА_7