Постанова № 74386675, 31.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/1771/17 Головуючий у І інстанції Литвиненко О. Л.Провадження № 22-ц/780/2352/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 31.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2018 року Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Іванової І.В., Савченка С.І.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

встановила:

у грудні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Баришівського районного суду Київської області з вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 09.12.2011 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 3 300 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановлений договором.

Відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, в зв’язку з чим станом на 31 жовтня 2017 року має заборгованість в розмірі 25 881 грн. 71 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 3 128 грн. 66 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 21 044 грн. 40 коп., штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн. 00 коп., штраф (процентна складова) в розмірі 1 208 грн. 65 коп.

Просило стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 25 881 грн. 71 коп. та судові витрати.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії СК № 183602, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, р/р 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом в розмірі 3 128 (три тисячі сто двадцять вісім) грн. 66 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 21 044 (двадцять одна тисяча сорок чотири) грн. 40 коп., штраф (фіксована частина) в розмірі 500 (п’ятсот) грн. 00 коп., штраф (процентна складова) в розмірі 1 208 (одна тисяча двісті вісім) грн. 65 коп., всього стягнуто 25 881 (двадцять п’ять тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн. 71 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2, сплачений судовий збір в сумі 1 762грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене на підставі не повного дослідження доказів, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування всіх фактичних обставин справи, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що позивачем не було подано жодних доказів укладення кредитного договору та доказів в підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема: належним чином завірену копію пам’ятки клієнта з доказами вручення її відповідачеві; - довідки про умови кредитування; - належних доказів в підтвердження укладення і підписання анкети – заяви про приєднання до ОСОБА_4 та правил надання банківських послуг; - доказів відкриття карткового рахунку та передачі відповідачу картки зі встановленим кредитним лімітом зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення; - доказів отримання саме кредитних коштів в розмірі 3 300 грн.; - доказів ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою, та отримання платіжного ліміту; - документи, що складають дату складання та затвердження документу, що має назву «Условия и правила предоставления банковских услуг», який поданий позивачем в якості доказу по справі; - документи, що підтверджують дату складання та затвердження документів, що мають назву «Пам’ятка клієнта», та «Тарифи», на які позивач позивається в позовній заяві.

Апелянт зазначає, що позивачем було долучено виписки по рахунку з метою підтвердження позовних вимог варто зазначити, що й дана виписка по рахунку не є доказом отримання відповідачем кредиту,адже, кредитний ліміт, що визначений у виписці становить 3 130 грн., а позивач зазначив, що відповідач отримав кредит у розмірі кредитного ліміту 3 300 грн., що фактично означає, що надані докази суперечать тим обставинам, на які посилається позивач, також у виписці не зазначено номеру картки, по якій було надано виписку та не надано доказів вручення картки, з якої знімались будь – які кредитні кошти.

Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь – які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Також апелянт стверджує, що на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, банком не надано підписаних відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надання банківських послуг, а також Тарифів банку. Відсутність підпису відповідача на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь – якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.

Зазначені в анкеті – заяві про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, та таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Крім того, в анкеті – заяві зазначено про отримання саме зарплатної картки, а будь – яких відомостей про оформлення кредиту зазначена заява не містить. Також в анкеті – заяві відсутні відомості про бажаний кредитний ліміт, що ще раз свідчить про те, що відповідач взагалі не мав наміру отримувати кредит та не погоджувався з жодними умовами кредитування.

Також, апелянт зазначає, що з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 09.12.2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що протягом всього часу ставка відсотків за користування кредитом змінювалася.

Вищезазначений розрахунок заборгованості судом першої інстанції належним чином не досліджений, висновки щодо правильності нарахування заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені.

Судом першої інстанції не було з’ясовано, яким чином при зазначених відсоткових ставках та загальній сумі заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 128,66 грн. могла утворитися заборгованість за відсотками, яка у кілька разів перевищує тіло кредиту, чи відповідає застосований банком спосіб обчислення заборгованості за відсотками умовам договору, а якщо так, то який саме, якими умовами договору передбачена зміна кредитором в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки та яким чином до позичальника була доведена інформація про такі зміни.

Крім того, згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 09.12.2011 року в графі «загальна заборгованість за процентами» (накопичувальним підсумком) зазначено наявну заборгованість станом на 02.08.2012 року в розмірі 28,08 грн., проте ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом лише у грудні 2017 року, тобто за межами строків позовної давності.

Апелянт також стверджує, що порушення виконання зобов’язань відповідачем вбачаються що з 02.08.2012 року, в даному випадку позовна давність повинна обчислюватись з часу першого порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо щомісячного погашення заборгованості і сплаті процентів, а отже позовні вимоги позивача пред’явлені з пропуском строків позовної давності, у зв’язку з чим, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Вважає, що остання оплата по договору була здійснена 07.04.2015 року у розмірі 5,89 грн., що свідчить про самостійне списання зазначених коштів позивача в порушення вимог закону. Жодна особа не стане здійснювати погашення боргу в розмірі 5 грн. Тому, оскільки борг за договором у відповідача знімався позивачем без його згоди, строк позовної давності не є перерваним.

Просив скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Дослідивши надані матеріали, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов договору від 09.12.2011 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, відповідач отримала кредит у розмірі 3 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Договір складався із заяви позичальника, витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та умов і правил надання банківських послуг.

Підписавши 09.12.2011 року анкету-заяву про приєднання до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надання банківських послуг у ПриватБанку, ОСОБА_2 приєдналася до запропонованих банком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надання банківських послуг.

Укладаючи кредитний договір, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов по ньому і власноруч його підписали, взявши на себе зобов’язання виконувати його належним чином.

Зі змісту заяви позичальника, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надання банківських послуг вбачається, що вони містять всі істотні умови договору про надання фінансових послуг, передбачені главою 71 Цивільного кодексу України.

Відсутність підпису відповідача на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутності договірних правовідносин між сторонами та відсутності заборгованості.

Підпис ОСОБА_2 в анкеті-заяві, свідчить про те, що він повністю згоден з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 свої зобов’язання за договором, який складається із заяви позичальника, витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та умов і правил надання банківських послуг належним чином не виконував.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ст.ст. 6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Посилання апелянта про застосування строків позовної давності не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 09.12.2011 року, укладеного між «Приватбанк» та ОСОБА_2, відповідач періодично погашав заборгованість за наданим кредитом, останнє погашення за кредитом та процентами здійснено 07.04.2015 року.

Таким чином, оскільки останній платіж на поповнення картки відповідачем здійснено 07.04.2015 року, а позов подано 20.12.2017 року, строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості не вважається пропущеним.

Отже, підстав для застосування строків позовної давності колегія суддів не не вбачає, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в розмірі 3 128 грн. 66 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 21 044 грн. 40 коп., штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн. 00 коп., штраф (процентна складова) в розмірі 1 208 грн. 65 коп., всього 25881 грн. 71 коп., а також судовий збір у сумі 1762 грн. 00 коп.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Справа судом розглянута повно та об’єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді