Ухвала суду № 74363251, 25.05.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4426/18

Провадження № 2/369/2271/18

У Х В А Л А

іменем україни

25.05.2018 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. розглянувши матеріали заяви позивача ОСОБА_1 Хаіма про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах, а також в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_2 Хаіма до ПАТ «ОСОБА_3 МКБ», ТОВ «ВЛ ГРУПП», третя особа Служба у справах дітей та сім»ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням, дій незаконними та усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом вселення,-

ВСТАНОВИЛА:

24 травня 2018 року до суду надійшла заява від позивача ОСОБА_4 Хаіма про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за АТ «ОСОБА_3 МКБ», а саме на незавершений будівництвом житловий будинок №46 (готовність 96%) літ. А, лазня літ. Б, стінка №12, огорожа №3,4 та на земельну ділянку площею 0,1915 га, кадастровий номер 3222484501:01:004:0080, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Лісники, вул. Виноградна, 46.; заборонити будь-яким (всім) особам в тому числі, але не виключно співробітникам та представникам АТ «ОСОБА_3 МКБ» та ТОВ «ВЛ ГРУП» вчиняти будь-які дії, які обмежують чи в будь-який спосіб перешкоджають вільному доступу позивачам та (або) їх уповноваженим представникам до вищезазначеного нерухомого майна.

Вважаєв, що враховуючи, що між сторонами існує спір, вимога забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно із забороною вчиняти певні дії тісно пов’язана з предметом позову, є обґрунтованою, співмірною суті заявлених позовних вимог. Заявник пропонує не застосовувати заходи зустрічного забезпечення, оскільки враховуючи предмет та підстави позову, а також інші обставини справи, даний позов не потребує зустрічного забезпечення, адже відсутні підстави вважати, що відповідачам обраним заходом забезпечення позову буде завдано збитків. Наразі право власності на спірне майно зареєстровано за банком, він має повний контроль над цим майном, ТОВ «ВЛ ГРУП» є орендарем цього майна, а запропонований вид забезпечення позову лише унеможливить реалізацію спірного майна, яке вибуло із власності позивача та будь-які неправомірні дії щодо даного майна до вирішення спору, а також надасть можливість позивачам мати доступ до спірного житла, зокрема за метою вивезення особистих речей, що є логічним та необхідним, а також співмірним із заявленими позовними вимогами.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із роз'яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. А п. 4 даної постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов"язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов'язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 6 частини 1 статті 151 ЦПК України чітко передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Так, пропозиція заявника щодо зустрічного забезпечення, яка має бути зазначена у клопотання про забезпечення позову, не може бути зведена лише до вказівки про відсутність підстави для застосування зустрічного забезпечення. Концепцією нової редакції ЦПК України є конкретна пропозиція позивача виражена у клопотанні. При цьому реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов’язком, за виключеннями, передбаченими частиною 3 статті 154 ЦПК України, в якій наведено випадки, коли суд зобов’язаний застосувати зустрічне забезпечення.

Отже, вид зустрічного забезпечення повинен бути зазначений заявником, проте суд може визнати зустрічне забезпечення неналежним, зокрема, через його неспівмірний характер, якщо воно не є достатньою гарантією відшкодування можливих збитків або його неможливо швидко реалізувати, тощо. Про що суд має зазначити в ухвалі на виконання вимог ч.7 ст. 153 ЦПК України.

З огляду на вищенаведене спростовуються доводи заявника щодо відсутності підстав для застосування зустрічного забезпечення відповідно до вимог ст.. 154 ЦПК України, викладені у заяві про забезпечення позову. Так, наявність або відсутність підстав для застосування ст. 154 ЦПК України визначається виключно судом на підставі наданих йому пропозицій та доказів.

У зв'язку з вищевикладеним суд вважає, що заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за АТ «ОСОБА_3 МКБ», а саме на незавершений будівництвом житловий будинок №46 (готовність 96%) літ. А, лазня літ. Б, стінка №12, огорожа №3,4 та на земельну ділянку площею 0,1915 га, кадастровий номер 3222484501:01:004:0080, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Лісники, вул. Виноградна, 46.; та заборони будь-яким (всім) особам в тому числі, але не виключно співробітникам та представникам АТ «ОСОБА_3 МКБ» та ТОВ «ВЛ ГРУП» вчиняти будь-які дії, які обмежують чи в будь-який спосіб перешкоджають вільному доступу позивачам та (або) їх уповноваженим представникам до вищезазначеного нерухомого майна, - є необґрунтованою та безпідставною. Так, беручи до уваги ту обставину, що позивачами заявлено вимоги про визнання права користування житловим приміщенням, дій незаконними та усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом вселення, а тому вимога забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчиняти дії не пов’язана з предметом позову. Зважаючи на вищевикладене суд приходить до висновку, що заявлений вид забезпечення позову не є співмірним із позовними вимогами.

Враховуючи обставини справи, характер правовідносин, предмет позову, обсяг позовних вимог, суд вважає, що відсутні достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, тому в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову слід відмовити.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 149, 150, 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -

УХВАЛИЛА:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 Хаіма про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах, а також в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_2 Хаіма до ПАТ «ОСОБА_3 МКБ», ТОВ «ВЛ ГРУПП», третя особа Служба у справах дітей та сім’ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням, дій незаконними та усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом вселення – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали, до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Суддя Дубас Т.В.