Рішення № 74351005, 30.05.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа №336/1431/17

пр.№2/336/1332/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запорожжя у складі судді Жупанової І.Б., за участю секретаря судового засідання Кошліченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, цивільну справу №336/1431/17, пр.№2/336/1332/2018 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль,

В С Т А Н О В И В:

13.03.2017 року позивач звернулась до суду із позовом до відповідачів, в якому просить суд визнати за нею право власності на автомобіль Volksvagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1, а також стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати.

В позові зазначила, що в провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна. Позивач є матір’ю відповідача ОСОБА_2, а ОСОБА_3 її колишньою невісткою, оскільки шлюб між ними розірвано. Предметом поділу спільного майна є також автомобіль Volksvagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Проте, як вказує позивач, вказаний автомобіль придбала вона за власні кошти, але через брак часу оформленням документів доручила зайнятись своєму синові. Згідно усного договору доручення ОСОБА_2 мав укласти договір купівлі-продажу автомобіля, але зареєструвати автомобіль на її ім’я і саме її вказати в договорі купівлі-продажу в якості покупця.

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі, просила суд в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що даний позов поданий ОСОБА_1 з метою перешкоджанню розгляду цивільної справи та затягуванню процесу по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_1, про поділ майна в Комунарському районному суді м. Запоріжжя, розгляд по якій зупинено до розгляду даної цивільної справи. Також ОСОБА_3 вказує, що даний позов поданий зі значним пропуском строку позовної давності, оскільки автомобіль було придбано ще в 2003 році.

Цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль надійшла до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з апеляційного суду Запорізької області, на підставі протоколу авторозподілу від 12.03.2018 року справу передано до провадження судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Жупанової І.Б.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22.02.2018 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19.10.2017 року про залишення позову без розгляду скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

20.03.2017 року по вказаній справі було відкрито провадження. Справа призначена до розгляду, але розгляд справи по суті не розпочато.

15.12.2017 року набули чинності зміни до Цивільного процесуального кодексу України, у відповідності до п. 9 Перехідних положень якого справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13.03.2018 року судом було постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотань будь-якої зі сторін про інше.

23.04.2018 року ОСОБА_1 до суду подано клопотання про призначення розгляду даної цивільної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, проте ухвалою суду їй відмовлено в задоволенні вказано клопотання у відповідності до ч. 6 ст. 279 ЦПК України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв’язку із розглядом справи за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши надані сторонами письмові докази, оцінивши їх на предмет належності, допустимості, достовірності і достатності, заяви сторін, суд на їх підставі встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини:

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ІТС № 011196, виданого 28.04.2004 року Запорізьким МРЕВ-1, легковий автомобіль Volksvagen Golf, 2003 року випуску сірого кольору, об’єм двигуна 1400, реєстраційний номер НОМЕР_1, належить на праві власності ОСОБА_2.

В своєму позові позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона 05.11.2003 року особисто передала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 90000 грн. на придбання автомобіля, проте жодних доказів суду не надала на підтвердження вказаної обставини.

В силу ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як вбачається із п. 5 Постанови ПВССУ № 5 від 07.02.2015 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

За змістом позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що вона згідно усного договору доручення доручила своєму синові ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу автомобіля Volksvagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєструвати даний автомобіль на її ім’я, і саме її зазначити покупцем у договорі купівлі-продажу, оскільки в неї бракувало вільного часу, тобто позивач посилається на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 виникли правовідносини з приводу виконання зобов’язання.

Проте, позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодного допустимого та належного доказу існування між нею та відповідачами будь-яких правовідношень з приводу автомобіля Volksvagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1, а її посилання на існування доручення не підтверджене письмовим доказом, тобто договором доручення, оскільки договір доручення на реєстрацію транспортного засобу має вчинятись саме в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Позивач ОСОБА_1, звертаючись до суду із позовом про визнання за нею права власності на вищевказаний автомобіль посилається на норми права, а саме ст. 509, 528 ЦК України, які судом не застосовуються, оскільки передбачені даними статтями правовідношення судом між сторонами не встановлено.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, судом встановлено, що позивач не відповідає критеріям статті 392 ЦК України, тобто вона не є власником майна, право якої оспорюється або не визнається іншою особою, а також вона не втратила документ, який засвідчує її право власності.

В силу ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. ст. 77, 78 ЦПК України докази мають бути належними та допустимими. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. 3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 2 ст. 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, оцінивши зібрані та досліджені докази в їх сукупності, приймаючи до уваги предмет та підстави позову, а також суть позовних вимог, за межі яких суд позбавлений можливості вийти, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в зв’язку з необґрунтованістю та безпідставністю, оскільки судом не встановлено порушеного, невизнаного чи оспорюваного права ОСОБА_1

Крім того, відповідачем ОСОБА_3 було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки договір купівлі-продажу спірного автомобіля було укладено ще у 2003 році, тобто пройшло вже 15 років, а позивач ОСОБА_1 знала про оформлення права власності на автомобіля на її сина ОСОБА_2, оскільки всі сторони проживали в одному помешканні. Проте суд не розглядає вказане клопотання, оскільки судом не встановлено порушеного права позивача.

Керуючись, ст. ст. 328, 334, 392 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 19, 76-81, 141, 258-259, 264-265, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль Volksvagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Суддя: І.Б. Жупанова