Постанова № 74329477, 29.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6828/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаОСОБА_1суддів: ОСОБА_2 ОСОБА_3при секретаріОСОБА_4

за участю сторін: представник позивачаОСОБА_5 (довіреність) розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов’язання провести поновлення та виплату пенсії за віком Позивачу з 07.10.2009 року шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов’язання провести поновлення та виплату пенсії за віком Позивачу з 07.10.2009 року шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі з проведення індексації і компенсацією втрати частини доходів. Позов обґрунтовано тим, що позивач є громадянкою України, яка отримувала пенсію за віком, у 2000 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де стала на консульській облік. Однак, із дати виїзду за кордон їй, як громадянці України, всупереч норм Конституції України та приписів Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року за № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було припинено виплату пенсії за віком (окрім виплаченого авансу в сумі пенсії за 6 місяців). Зокрема, даним Рішенням Конституційного Суду України, починаючи з 07 жовтня 2009 року встановлено законне право всіх без виключень українських пенсіонерів, які проживають за межами України, на отримання заробленої в Україні пенсії (в тому числі поновлення виплати пенсії за віком).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року позов задоволено частково. Зобов’язано Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_6 в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що додані до заяви, з дати її звернення, а саме: з 28 липня 2017 року. В іншій частині позовних вимог щодо зобов’язання поновити виплату пенсії за період з 07.10.2009 року по 27.07.2017 року, здійснення індексації та компенсації відмовлено.

Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції змінити рішення в частині строку з якого має бути поновлена її пенсія.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ним дотримано строк звернення до адміністративного суду, а позивачці пенсія повинна бути поновлена з 07.10.2009 року, а не з 28 липня 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 є громадянином України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон АМ 647627 (а.с.37-53).

02.10.1996 року ОСОБА_6 призначено пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням позивача №125884 (а.с.55-56).

02.10.2000 року ОСОБА_6 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль (а.с.39).

28 липня 2017 року уповноважений представник клієнта «В ОСОБА_7 Юридичного офісу «Ізраїль-Україна) ОСОБА_6 звернувся до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду в м. Одесі із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просив поновити з 02.04.2001 року виплату пенсії ОСОБА_6, зазначивши, що з 2000 року по день звернення ОСОБА_6 не отримує пенсію за віком. До заяви додано оригінал особистої заяви позивача про поновлення пенсії за віком, яка засвідчена нотаріально та апостильована (а.с.76-79).

Листом від 14 вересня 2017 року №380/к-11 «Про надання відповіді на звернення» ЦУПФУ в м. Одесі повідомило представника ОСОБА_7 про те, що Рішенням Конституційного суду України з 07 жовтня 2009 року №25-пр/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визнано неконституційними та у зв’язку з чим, положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» втрачають чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційного суду України, а тому виплата пенсій поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року (а.с.80-81).

Перевіряючи правомірність відмови позивачу у поновленні виплати пенсії, суд виходить із такого:

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» N 1788-XII 5 листопада 1991 року, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV та рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Так, ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами (п. 3.3).

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 по справі № 21-168а15, від 12.05.2015 по справі № 21-180а15, від 06.10.2015 по справі № 21-2419а15.

Водночас у постановах від 8 грудня 2015 року (справи NN 21-5440а15, 21-5653а15) Верховний Суд України, переглядаючи рішення суду касаційної інстанції у справах зазначеної категорії за заявами, в яких, крім іншого, йшлося про усунення розбіжностей у застосуванні законодавства, що регламентує строки звернення до адміністративного суду, вказав на те, що ці спори мають вирішуватися з урахуванням вимог статей 99 та 100 КАС (в редакції до 15.12.2017 року) - Постанова Верховного Суду України "Про перерахунок пенсії" по справі № 21-175а16 від 16.03.2016 року, № 21-5966а15 від 21-5966а15 року.

Питання строку звернення до адміністративного суду судом першої інстанції взагалі не досліджувалось та виникло лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за ініціативою представника позивача (аркуш 7 апеляційної скарги).

Як вибачається з матеріалів справи, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом – 26.12.2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України ( редакції з 15.12.2017 року), - для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться і в ст. 99 КАС України в редакції до 15.12.2017 року.

Отже, права позивачки підлягають захисту з 26.06.2017 року.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, - якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_6 про зобов’язання провести поновлення та виплату пенсії за віком Позивачу з 07.10.2009 року по 25.06.2017 року підлягають залишенню без розгляду.

Матеріалами справи підтверджено, що в 2000 році позивач перед від'їздом за кордон на постійне місце проживання, згідно положень абз.2 ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» отримала пенсію за шість місяців наперед, починаючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання, яка виплачувалась органом соціального забезпечення Приморського району міста Одеси.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу у 2001 році було здійснено на підставі її відповідної заяви, і таке припинення не є предметом оскарження у цій справі.

Відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Матеріалами справи підтверджено, що уповноважений представник позивача 28 липня 2017 року звернувся до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просив поновити виплату пенсії з 02.04.2001 року.

Згідно із п.2.8. Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до п.2.23 Порядку №22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Суд першої інстанції встановив, що представником позивача до заяви додано всі необхідні оригінали документів для огляду та засвідчення копій, а саме: копія довіреності; копія паспорту; копія ІПН; копія пенсійного посвідчення; копія трудової книжки; оригінал апостильованої заяви позивача, що підписана особисто ОСОБА_6, підпис якої звірено нотаріально (а.с.35-75).

Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно із п.4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені в рішенні керівника від 14.09.2017 року, про необхідність особистого подання позивачем заяви до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України про поновлення виплати пенсії, оскільки пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Згідно з п.4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 28 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Враховуючи вищевикладене, права позивача в частині поновлення пенсії за віком у встановленому раніш розмірі належить захисту з 26.06.2017 року, а частині призначення її знову з дати її звернення із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 28.07.2017 року.

Також позивач просить зобов’язати провести поновлення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, посилаючись на приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»,.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі ст. 2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно з ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права.

За таких обставин, позов ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного Рішення з боку суду першої інстанції мало місце неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року по справі № 815/6828/17, - скасувати.

Прийняти по справі нову Постанову, якою позов ОСОБА_6, - задовольнити частково.

Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_6 в раніш встановленому розмірі з 26.06.2017 року, а в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що додані до заяви, з дати її звернення, а саме: з 28 липня 2017 року.

Позовні вимоги щодо зобов’язання поновити виплату пенсії за період з 07.10.2009 року по 25.06.2017 року, здійснення індексації та компенсації, - залишити без розгляду.

В іншій частині позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено – 30 травня 2018 року.

суддя-доповідач: ОСОБА_1судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3