Постанова № 74325976, 16.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/7577/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/5890/17 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю представника апелянта - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Шевченківської районної адміністрації Львівської міської Радина рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської Ради, третіх осіб: Львівської міської Ради, Третьої Львівської державної нотаріальної контори, про встановлення факту та визнання права на спадкування,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, у якому просить встановити факт її спільного постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 з грудня 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - дня смерті останнього та визнати за нею право на спадкування майна ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з грудня 2010-го року проживала однією сім'єю з ОСОБА_5, як подружжя, в квартирі АДРЕСА_1, мали взаємні права та зобов'язання, спільний бюджет, за який купували продукти, речі побутового вжитку, проводили необхідні ремонтні роботи. Поселилась в квартиру ОСОБА_5 з ініціативи останнього, як його фактична дружина, у грудні 2010 року, хоча до цього була тривалий час з ним знайома як із сусідом і підтримувала дружні стосунки. Спільно з ОСОБА_5 придбали холодильник, пральну машину, інші дрібні речі побутового вжитку, зробили в квартирі косметичний ремонт. За спільні кошти купували продукти харчування, оплачували за житлово-комунальні послуги. До її доньки ОСОБА_5 відносився як до рідної, разом проводили свята та дні народження. Зазначає, що ОСОБА_5 був людиною похилого віку, хворів і часто перебував у лікарні. В останні роки вона - позивач виконувала всю хатню роботу, ходила до магазину, прибирала, готувала їжу, шукала майстрів для проведення необхідних ремонтів в квартирі, тощо. В лютому 2016 року хвороба ОСОБА_5 загострилася. Після обіду 19.02.2016 року його стан погіршився, він втратив свідомість, вона викликала швидку допомогу. Медики госпіталізували його до лікарні, де ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Вона - ОСОБА_4 з дочкою ОСОБА_6 займалися його похованням. Після смерті ОСОБА_5 вона залишилася проживати у квартирі АДРЕСА_1, самостійно утримує житло. Оскільки проживала з ОСОБА_5 до дня його смерті більше п'яти років однією сім'єю, після його смерті фактично прийняла спадщину, вважає, що набула право на спадкування майна померлого.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської Ради, третіх осіб: Львівської міської Ради, Третьої Львівської державної нотаріальної контори, про встановлення факту та визнання права на спадкування - задоволено частково.

Ухвалено встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_4 з ОСОБА_5 з грудня 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - дня смерті останнього. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року оскаржила Шевченківська районна адміністрація Львівської міської Ради, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що Шевченківська районна адміністрація є виконавчим органом Львівської міської ради та діє відповідно до ухвали міської ради від 14 липня 2016 року № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» та Положення про Шевченківську районну адміністрацію, затвердженого рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 01 листопада 2016 року № 977. Повноваження щодо встановлення фактів чи оформлення права власності на спадкове майно не делеговані районній адміністрації. У зв'язку з вищенаведеним, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської Ради не вважає себе належним відповідачем у даній справі, про що було заявлено представником відповідача на першому судовому засіданні. Окрім того зазначає, що позивачем не доведено факту проживання з померлим протягом терміну зазначеного в позовній заяві, оскільки до матеріалів справи не долучено копії свідоцтва про смерть її попереднього чоловіка, чи документу про розлучення з таким.

Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що у матеріалах спадкової справи відсутній документ, що посвідчує право власності на спірну квартиру та такий не представлено під час розгляду справи в суді. Також вважає неналежним доказом поданий позивачем фіскальний чек на оплату послуг за договором на проведення поховання ОСОБА_5, так як такий укладено між ЛКП «Виробничо - реставраційний комбінат обрядових послуг» та ОСОБА_6, а не позивачем.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинностіз 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимогиОСОБА_4 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської Ради, третіх осіб: Львівської міської Ради, Третьої Львівської державної нотаріальної контори, про встановлення факту та визнання права на спадкування, виходив з доведеності факту проживання позивачки із ОСОБА_5 однією сім'єю з грудня 2010 року по день смерті останнього.

Пунктом 6рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

З матеріалів справи вбачається наступне.

З довідки ЛКП «Балатон 409» від 05.03.2016 року вбачається, що ОСОБА_5 до дня своєї смерті був власником АДРЕСА_1, яка складається із одінєї кімнати пл. 18,6 кв.м., кухні та комунальних вигод.

Згідно Свідоцтва про смерть від 22.02.2016 року ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

З долученого до справи акту приймання робіт від 05.08.2015 року вбачається, що на замовлення ОСОБА_4 було встановлено міжкімнатні двері в квартирі АДРЕСА_1 на суму 1100,00 грн.

Сторони не заперечують, що ОСОБА_6 є дочкою позивачки.

З Договору - замовлення на організацію та проведення поховання, укладеного 22.02.2016 року між ОСОБА_6 та ЛКП «Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг» вбачається, що ОСОБА_6 замовила організацію та проведення поховання ОСОБА_5, надання ритуальних послуг тощо.

За вказані послуги оплачено 3271,50 грн., що доводиться фіскальним чеком від 22.02.2016 року.

Окрім цього, за підготовку тіла ОСОБА_5 до захоронення оплачено 1000,00 грн. ФОП ОСОБА_3, що доводиться товарним чеком від 22.02.2016 року.

Згідно долученої до матеріалів справи довідки від 22.11.2016 року, виданої ЛКП «Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг» ОСОБА_5 захоронений 23.02.2016 року на Голосківському кладовищі у м. Львові.

Позивач ОСОБА_4 ствердила, що протягом всього часу проживання у спірній квартирі та після смерті ОСОБА_5 оплачує за житлово-комунальні послуги в квартирі АДРЕСА_1, що, в свою чергу, доводиться довідкою балансоутримувача будинку ЛКП «Балатон-409», квитанціями про оплату послуг. Наведене апелянтом не спростовано.

Сторони також не заперечують, що на фотографіях, які знаходяться в матеріалах справи, серед членів сім'ї позивача ОСОБА_4 є і ОСОБА_5

Також встановлено, що позивачі ОСОБА_4 11 квітня 2016 року звернулась в Третю Львівську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5

З довідки обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експортної оцінки» за № 1/2716 від 29 квітня 2016 року, яка видана на запит Третьої Львівської нотаріальної контори, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 згідно архівних даних станом на 29.12.2012 року зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_5

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 підтвердили факт проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_5 з грудня 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - дня смерті останнього, однією сім'єю.

З копії паспорта ОСОБА_4 вбачається, що з 22 жовтня 1966 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12.

З копії свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Отже, про утворення особами сім'ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім'ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчить положення статті 74 СК України.

Згідно ст. 1216 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1220 ЦК України - спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Спадкування, згідно ст. 1217 ЦК України, здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом) судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України, про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Отже, для встановлення факту постійного проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, юридично важливою обставиною є не сам по собі факт спільного проживання в житловому приміщенні особи з спадкодавцем, а доведеність факту спільного проживання зазначених осіб, як сім'ї, їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між такими особами взаємних прав і обов'язків.

На підставі зазначених правових норм та проаналізованих матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності позовних вимог про встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_5 однією сім'єю з грудня 2010 року по день смерті останнього, оскільки ОСОБА_4 доведено, що з ІНФОРМАЦІЯ_2 вона не перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншою особою; що між нею та ОСОБА_5 склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а саме ведення спільного господарства та спільного бюджету, придбання позивачкою майна в інтересах їхньої сім'ї, оплата спожитих комунальних послуг, поховання спадкодавця.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що Шевченківська районна адміністрація Львівської міської Ради не вважає себе належним відповідачем у даній справі, оскільки такі не ґрунтуються на законі, та відповідно є безпідставними.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» - у справах про спадкування при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відповідно до ч. 3 ст. 140 Конституції України - місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно п. 4.4. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, факт проживання спадкоємців однією сім'єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.

В той же час п. 23 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що стосовно позовної вимоги позивачки про визнання її права на спадкування після смерті ОСОБА_5, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що така до задоволення не підлягає, оскільки оформлення спадкових прав відноситься до компетенції органів нотаріату та вірно зазначив, що суд не вправі перебирати на себе функції органу, які відповідно до Закону України «Про нотаріат» уповноважені на виконання таких функцій.

З урахуванням вище наведеного, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на підставі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За приписами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення суду першої інстанції. А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегіясуддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської Ради - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст даного судового рішення складено 25 травня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.