Рішення № 74324616, 29.05.2018, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/8526/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2018 року м.Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Свірідової В.В.

секретар с/з ОСОБА_1

з участю представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

справа 466/8526/14-ц

2/466/55/18

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним кредитного договору № 24/166-07К від 31.10.2007 р., про визнання недійсним іпотечного договору від 31.10.2007 р. та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

28.11.2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним кредитного договору № 24/166-07К від 31.10.2007 р., про визнання недійсним іпотечного договору від 31.10.2007 р. та стягнення коштів, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним Кредитний договір №24/166-07К від «31» жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Банк Універсальний»; визнати недійсним іпотечний договір від «31» жовтня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 3047 та зобов’язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 3047 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме: однокімнатну квартиру №122 (сто двадцять два) загальною площею 38,45 кв.м., що знаходиться у будинку за адресою: м. Львів, вул. Панча, №18-б (вісімнадцять «б») та стягнути з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, р/р № 32004160302 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, код ЄДРПОУ 21133352) на користь ОСОБА_4 сплачені 37193,68 дол. США у вигляді платежів по кредиту, відсотків і пені 332,00дол. США у вигляді винагороди за видачу кредиту та 500,00грн. у вигляді винагороди за ініціювання кредиту.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 31 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» було укладено кредитний договір № 24/166-07К про видачу кредитних коштів на придбання нерухомості на первинному ринку в сумі 33 200 доларів США (тридцять три тисячі двісті доларів США 00 центів) строком з 31.10.2007 року до 30.10.2027 року (терміном на 240 місяців), та сплати процентів у розмірі 12,75 % (Дванадцять цілих сімдесят п’ять сотих процентів річних). На забезпечення виконання зобов’язань було укладено іпотечний договір від «31» жовтня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 3047, згідно з якого передано в іпотеку майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, а саме: на однокімнатну квартиру №122 (сто двадцять два) загальною площею 38,45 кв.м., що знаходиться у будинку за адресою: м. Львів, вул. Панча, №18-б (вісімнадцять «б»). На забезпечення виконання зобов’язань було укладено іпотечний договір від «31» жовтня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 3047, згідно з якого передано в іпотеку майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, а саме: на однокімнатну квартиру №122 (сто двадцять два) загальною площею 38,45 кв.м., що знаходиться у будинку за адресою: м. Львів, вул. Панча, №18-б (вісімнадцять «б»), а також укладено договір поруки від «31» жовтня 2007 р. з ОСОБА_6.

З моменту укладення кредитного договору і до моменту подання позовної заяви, позичальник ОСОБА_4 добросовісно виконував свої зобов’язання за вищевказаним договором, жодних прострочень по погашенні заборгованості перед кредитором не було. Однак, отримавши виписку по своєму розрахунковому рахунку, позивач побачив списання з його рахунку як погашення відсотків по кредиту різних сум при здійсненні однакових платежів. Після цього, ОСОБА_4 звернувся з роз’ясненням щодо правильності списання кредитної заборгованості до юриста ФОП ОСОБА_7 ОСОБА_3 з цього висновку від 05.11.2014 року позивачу стало відомо про грубе порушення вимог законодавства України та охоронюваних законом «Про захист прав споживачів» прав та інтересів при укладенні Кредитного договору.

Так, позивач ОСОБА_4 вказує, що порушення відповідачем чинного законодавства на момент укладення спірних договорів полягає в наступному.

Кредитні кошти, отримані за кредитним договором №24/166-07К від 31.10.2007 року, були надані Банком не тільки як фінансовою установою, а як Управителем Фонду фінансування будівництва виду «А» багатоповерхового житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземними стоянками автомобілів за адресою: м.Львів, вул. Панча, 18-б, що підтверджується Договором №24-1/0073-07 про участь у Фонді фінансування будівництва вида «А» «ОСОБА_2 місто» від 31 жовтня 2007 р., Додатковим договір №1 до договору про участь у фонді фінансування будівництва №24-1/0073-07 від 31 жовтня 2007р., Договором уступки майнових прав від 31 жовтня 2007р., Правилами фонду фінансування будівництва виду «А» багатоповерхового житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземними стоянками автомобілів за адресою: м.Львів, вул. П. Панча, 18-б. Саме ці документи підтверджують мету видачі кредиту та їх цільове використання в подальшому.

Преамбулою Закону України „Про захист прав споживачів” передбачено, що ним регулюються відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлюються права споживачів, а також визначається механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст.1 Закону „Про захист прав споживачів”, споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція – будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Оскільки, надання коштів за вказаним Кредитним договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: відповідач є банком; позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка придбаває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція що набувається, тобто кредит, який є предметом Договору, відповідає ознакам продукції передбаченим Законом «Про захист прав споживачів», то і правовідносини між сторонами регулюються Законом «Про захист прав споживачів». Окрім цього статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів" законодавцем віднесено кредити на придбання житла, забезпечені іпотекою, до споживчих (пряма норма). Однак в укладеному кредитному договорі відсутня умова про мету (ціль видачі кредиту).

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів», серед іншого, закріплює істотні умови договору про надання споживчого кредиту. До цих істотних умов належать: дата видачі кредиту (частина 3 пункту 4 статті 11 закону) і детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (частина 2 пункту 4 статті 11 закону). Національний банк України Постановою "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" від 10.05.2007 року № 168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. затвердив форму і зміст детального розпису сукупної вартості кредиту. Однак, всупереч частині 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ні перед укладенням Договору, ні протягом його дії, Відповідач не надав Позивачу в повному обсязі інформації про умови кредитування: існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки; сукупна вартість кредиту й вартість послуги з оформлення кредитного договору (перелік всіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і поверненням; наприклад, таких, як: адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення й т.д.); строк, на який кредит може бути отриманий; варіанти повернення кредиту і його умови; необхідність здійснення оцінки майна й, якщо оцінка необхідна, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків і державні субсидії, на які споживач має право, або вказівка, від кого споживач може одержати докладну інформацію; позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування. У оспорюваному Кредитному договорі відсутній і детальний розпис сукупної вартості кредиту, і дата видачі кредитних коштів (зазначено дату укладення Кредитного договору, що не є тотожним поняттям), не визначено порядку та строків повернення відсотків.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (в супереч ст. 11 Закону „ Про захист прав споживачів ”, перед укладенням Договору про надання споживчого кредиту Банком не було повідомлено Позивача ні у письмовій, ні в усній формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції); б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договору свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу); в) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; (банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.); г) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою (відповідно до закону «Про захист прав споживачів», безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції; продукція надана Позивачу банком (валютний кредит) є небезпечною для його майнових інтересів, так як є схильною до різких і значних коливань своєї вартості, криє в собі ризик для майна Позивача, а у Кредитному договорі відсутнє повідомлення про валютні ризики. ґ) ціну продукції невизначено (сукупної вартості кредиту не зазначено, що є порушенням «Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168, більше того, підписаний сторонами Графік повернення кредиту, що є невід’ємною частиною Кредитного договору, містить суми погашення капіталу кредиту, а спосіб, строки і суми погашення відсотків невідомі і не зазначені у жодному іншому договорі/додатку до нього).

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, у постанові № 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно зі статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Відповідно до постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» «при вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені діючим законодавством, зокрема Цивільним кодексом, Законом України від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (стаття 6), Законом України від 12 травня 1991 року №1024-XII "Про захист прав споживачів" (стаття 11) тощо.

У відповідності до вимог статті 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відсутність у змісті кредитного договору істотних умов встановлених законом чи нормативним актом, або необхідних, виходячи зі змісту оферти та акцепту зумовлює не укладенність договору (правочин не вчинено). При цьому судам слід мати на увазі, що для договорів про надання споживчого кредиту існують особливі істотні умови (пункт 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"), не притаманні для інших банківських правочинів, зокрема - дата видачі кредиту та детальний розпис сукупної вартості кредиту.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правовою позицією у справі щодо підстав для визнання недійсним споживчого кредиту у справі №6-80цс13 від 25.09.2013 Верховним судом України визначено наступне: «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями частини п’ятої статті 11, статті 18 Закону України від “Про захист прав споживачів” до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору.

Такий самий висновок міститься в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року (справа № 6-80цс12).

Загальні вимоги щодо розгляду спорів про визнання угод недійсними роз'яснено Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". При використанні споживачами особливих прав, наданих статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів", слід враховувати наступне. Пунктом 3 зазначеної статті Закону встановлено перелік несправедливих умов договору, який не є вичерпним.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Право вимагати зміни положення договору чи визнання недійсним належить споживачеві. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому. Обов'язок доведення зазначених зв'язків між положеннями договору покладається на споживача.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все. що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи вищевикладене, позивач змушений звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, згідно довіреності, уточнені позовні вимоги підтримала повністю та просили позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3, згідно довіреності, в судовому засіданні позов заперечив, з підстав, викладених в письмових запереченнях, долученихдо матеріалів справи. Просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.

31 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» було укладено кредитний договір № 24/166-07К про видачу кредитних коштів на придбання нерухомості на первинному ринку в сумі 33200 доларів США (тридцять три тисячі двісті доларів США 00 центів) строком з 31.10.2007 року до 30.10.2027 року (терміном на 240 місяців), та сплати процентів у розмірі 12,75 % (а.с. 9-14).

На забезпечення виконання зобов’язань, між ОСОБА_4 та ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» було укладено іпотечний договір від «31» жовтня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 3047.

Згідно положень пункту 1.1 Договору іпотеки, даний договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №24/166-07К від 31 жовтня 2007 року, а також будь-яких додаткових договорів до нього (далі-Кредитний договір), укладеного між Банком (Іпотекодержателем) та позивачем ОСОБА_4, за умовами якого останній зобов’язаний Іпотекодержателю до 30 жовтня 2027 року повернути кредит у розмірі 33200,00 доларів США, а також проценти за користування ними в розмірі 12,75% річних, комісії, неустойки та інші штрафні санкції, а також інші платежі, передбачені Кредитним договором та/або даним Договором, в тому числі витрати понесені Іпотекодержателем у випадку звернення стягнення на Предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження Предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов Кредитного договору та/або даного Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору іпотеки, в якості виконання зобов’язань за Кредитним договором, передано в іпотеку майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, а саме: на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру №122 (сто двадцять два) загальною площею 38,45 кв.м., що знаходиться у будинку за адресою: м. Львів, вул. П. Панча, №18-б – предмет іпотеки (а.с.15-18).

Так, предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Договору №24-1/0073-07 про участь у Фонді фінансування будівництва виду А «ОСОБА_2 місто», укладеного між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем 31.10.2007 року (а.с. 22-31).

Крім того, 31.10.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_6 було договір поруки, згідно якого поручитель зобов’язується перед Кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_4 усіх його зобов’язань перед Кредитором, що виникли з Кредитного договору №24/166-07К від 31.10.2007 року (а.с.19-21).

У відповідності до положень ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з рахуванням вимог цього Кодексу, іншихактів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім цього, ч. 2, 3 статті 533 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а саме п.16, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності).

За статтями 526, 612 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов Договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 03.05.2017 року було задоволено клопотання представника позивача та повторно призначено по справі судову бухгалтерську експертизу.

З Висновку №3 судово-економічної експертизи по цивільній справі №466/8526/14-ц від 28.11.2017 року вбачається, що судовим експертом не надається за можливе виконати ухвалу суду про призначення по справі судової бухгалтерської експертизи у зв’язку з неподанням ПАТ «Універсал Банк» первинних документів та належно оформлених банківських виписок.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із вищенаведеними нормами, факти здійснення господарських операцій доказуються виключно первинними бухгалтерськими документами. Відтак факт надання грошових коштів в кредит доказується виключно первинними бухгалтерськими документами, які повинні бути складені безпосередньо під час здійснення господарської операції. Тобто всі реквізити повинні бути внесені і заповнені безпосередньо в момент видачі кредитних коштів.

Тобто, жодного санкціонованого первинного бухгалтерського документу на підтвердження надання кредиту позивачу згідно кредитного договору №24/166-07К від 31.10.2007 року, що були створені безпосередньо під час здійснення господарської операції, матеріали даної цивільної справи не містять.

Наданий банком «Розрахунок заборгованості», відповідно до законодавчих актів (Закону України № 996, Закону України № 2346, Положення № 88, Інструкції № 337, Положення № 254, Положення № 566), по формі та змісту, не є первинним бухгалтерським документом або регістром аналітичного обліку. Відповідно цей «розрахунок заборгованості» не може бути доказом про отримання кредитних коштів ОСОБА_4 та і доказом погашення кредитних коштів, так як зазначені в ньому «цифрові» дані, які не підтверджені видатковими та прибутковими первинними бухгалтерськими документами, що були витребувані судом, банком не ненадані.

Окрім того, копії невідомого походження не є належними та допустимими доказами у справі. Копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставленням із оригіналом.

Зазначене підтверджується правовими позиціями Верховного суду України у справах № 6-57743св10, № 6-29420св10, Вищого спеціалізованого суду України у справах 6- 42756св14, 6-47120св14 та інших справ.

Крім того, У ТзОВ «Судово-експертне бюро України» поступила заява адвоката ОСОБА_4 – ОСОБА_2 про проведення судово-економічної експертизи.

Так, відповідно до висновку експерта №1 судово-економічної експертизи від 09.02.2018 року: сплата ОСОБА_4 грошових коштів в якості погашення відсотків за користування кредитом за кредитним договором №24/166-07К від 31.10.2007 року підтверджується на суму 23973,38 дол. США за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи; сплата ОСОБА_4 грошових коштів в якості погашення тіла кредиту за кредитним договором №24/166-07К від 31.10.2007 року підтверджується на суму 13120,17 дол. США за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи; сплата ОСОБА_4 грошових коштів в якості погашення пені по кредиту за кредитним договором №24/166-07К від 31.10.2007 року підтверджується на суму 2,38 дол. США за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи; сплата ОСОБА_4 грошових коштів в якості комісії по кредиту за кредитним договором №24/166-07К від 31.10.2007 року підтверджується на суму 2176,60грн. за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи; сплата ОСОБА_4 грошових коштів в якості інших платежів по кредиту за кредитним договором №24/166-07К від 31.10.2007 року не підтверджується за період з листопада 2007 року до моменту проведення експертизи.

Окрім того, статтями 18 і 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими зокрема є, укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ,ч. 2 , ч. 1 п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 коментованого Закону, нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика з використанням елементів нечесної

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч.6 ст..19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є недійсні.

В ч. 1 ст. 230 ЦК України визначено: «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

В пункті 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Так, на думку суду ОСОБА_1 приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, об’єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, суд вважає таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача.

Таким чином, зіставляючи всі вище наведені в цій частині дані, факти і обставини справи (зокрема, щодо невідповідності цифрових показників реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) до коментованих норм та імперативних вимог Закону, суд прийшов до висновку, що укладений Позичальником ОСОБА_4, кредитний договір від 31.10.2007 року є укладений під впливом омани з боку Банку, що у відповідності до правила ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої, є заборонено Законом.

В такому разі, укладений за таких умов спірний кредитний правочин є недійсним в силу ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку із цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Отже, виходячи з вище наведеної обставини та у зіставленні до вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд дійшов висновку, що спірний кредитний договір було укладено Банком, з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою коментованою нормою Закону.

Судом також відмічається, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.Відповідно до положень вказаної статті Закону Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність ознайомлення позивача у кредитному договорі з повною інформацією про умови кредитування, а також орієнтовною сукупною вартістю кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, що в свою чергу є порушенням банком пункту 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України та відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК України тощо). Договір позики є реальною угодою і вважається укладеним з моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей не породжує в майбутньому обов'язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Так, представником відповідача в запереченнях проти позову ОСОБА_4, не було надано суду належних та допустимих доказів того, що банк передав у власність боржнику готівку в суму кредитних коштів, передбачену умовами кредитного договору.

Крім того, для договорів про надання споживчого кредиту у іноземній валюті, зокрема забезпечених іпотекою, існують особливі істотні умови, встановлених: Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Відповідно до пункту 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір с укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із змісту ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами», в їх системному зв’язку вбачається, що банк, як фінансова установа при укладанні споживчого кредиту зобов’язаний надати споживачу усю необхідну інформацію, визначену законом як істотну.

Враховуючи ту обставину, що сам кредитний договір розроблявся банком, а тому відповідальність щодо змісту договору покладається повністю на банк, та що всі зазначені розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь банку, можна зробити переконливий висновок про те, що підписання оспорюваного кредитного договору було здійснено під впливом обману. Факти приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених, з метою отримання прихованого прибутку і є умислом у діях банку у даному випадку.

Окрім того, приховання під час укладання кредитного договору банком від ОСОБА_4 повної та об'єктивної інформації щодо реальної відсоткової ставки, що призводить до збільшення абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би банку, є беззаперечним обманом з боку банку.

Відповідно до п. 20Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Згідно із ч. 1ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1, 2ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1ст. 236 ЦК України, недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Ще однією істотною умовою споживчого кредитного договору в іноземній валюті є відкриття фізичній особі відповідного банківського (2620) рахунку для зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту, його обслуговування і погашення.

Кошти фізичних осіб обліковуються в банках України за відповідними балансовими рахунками груп 262, 263 розділу 2 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України згідно з їх призначенням, визначеним Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Згідно із статтею 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам на договірної основі вкладні (депозитні), поточні, а банкам - кореспондентські рахунки (лист НБУ від 07.06.2007 року № 25-118/1100-5821).

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (лист НБУ від 13.05.2008 року № 25-115/1114-6311).

Постанова Національного Банку України № 492 від 12.11.2003 «Про затвердження Інструкції про прядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає порядок відкриття та закриття поточних рахунків фізичним особам.

За змістом п.6 Інструкції однією із умов відкриття фізичній особі поточного рахунку є заповнення нею заяви про відкриття поточного рахунку, встановленого зразка.

До інших істотних умов, визначених для кредитних договорів забезпечених іпотекою як істотні, слід віднести обов'язкові істотні умови які урегульовують дані правовідносини, зокрема Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами» № 979-IV (п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Судова практика виходить з того, що Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення кредитних договорів забезпечених іпотекою однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов’язковість її оприлюднення прямо передбачена ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»(Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2011 року у справі № 6-30641св11).

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз’яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 5 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку», у редакції, яка була чинною на час укладення оспорюваного позивачем іпотечного договору, визначений вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.

При цьому таке поняття як «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав в Законі України «Про іпотеку» відсутні.

Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

Тобто, майнові права були віднесені до предмету іпотеки, вже після укладення оскаржуваного договору.

Таким чином під час укладення іпотечного договору 31.10.2007 року були порушені положення ст. 5 Закону України від 05.06.2003 «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. У зв’язку з тим, що майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку відповідно до положень Закону України «Про іпотеку», в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом іпотеки, вказані майнові права були неправомірно передані в іпотеку, і за даних обставин оспорюваний позивачем договір іпотеки від 31.10.2007 року є недійсним в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України, як такий, що укладений з порушенням вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Щодо позовної вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_4 37193,68 дол. США сплачених у вигляді платежів по кредиту, відсотків і пені, 332,00 дол. США у вигляді винагороди за видачу кредиту та 500 грн. у вигляді винагороди за ініціювання кредиту, суд приходить до висновку, що дана вимога підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до висновку експерта №1 судово-економічної експертизи від 09 лютого 2018 року, позивачем було сплачено грошові кошти в якості погашення відсотків за користування кредитом за кредитним договором № 24/166-07К від 31.10.2007 р. на суму 23973,38 дол. США, тіла кредиту – на суму 13120,17 дол. США, в якості погашення пені по кредиту – на суму 2,38 дол. США, в якості комісій по кредиту – на суму 2176,60 гривень. Загальна сума оплачених позивачем грошових коштів за кредитним договором № 24/166-07К від 31.10.2007 р. становить 37095,93 дол. США та 2176,60 гривень. Відтак, вказана сума підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_4.

Відповідно до положень ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст. 76-115 ЦПК України, засобами доказування у цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивачем ОСОБА_4 під час розгляду справи надано належні та допустимі докази у розумінні ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження недійсності оспорюваних договорів кредиту та іпотеки.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір. Оскільки позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», а тому із відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,247,263,265,268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним Кредитний договір №24/166-07К від «31» жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Банк Універсальний».

Визнати недійсним іпотечний договір від «31» жовтня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 3047 та зобов’язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 3047 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме: однокімнатну квартиру №122 (сто двадцять два) загальною площею 38,45 кв.м., що знаходиться у будинку за адресою: м. Львів, вул. Панча, №18-б (вісімнадцять «б»).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, р/р № 32004160302 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, код ЄДРПОУ 21133352) на користь ОСОБА_4 отриману за недійсними правочинами грошову суму в розмірі 37095,93 дол. США та 2176,60 гривень.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, р/р № 32004160302 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, код ЄДРПОУ 21133352) в дохід держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.(сімсот чотири грн. 80 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Суддя ОСОБА_8