
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
____________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" травня 2018 р. Справа № 907/619/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Желік М.Б.
суддів Костів Т.С.
ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Фактор-Тойс”, м.Іршава Закарпатської області, б/н б/д (вх. № ЛАГС 01-05/672/18 від 26.02.2018)
на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2018 (суддя Васьковський О.В., м.Ужгород, повний текст ухвали складено та підписано 31.01.2018 )
у справі № 907/619/15
за заявою: публічного акціонерного товариства „ОСОБА_3 МКБ”, м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю „Фактор Тойс”, м.Іршава Закарпатської області (код ЄДРПОУ 32637320)
про визнання банкрутом
За участю представників сторін:
від скаржника – ОСОБА_4
від кредитора ПАТ КБ “Приватбанк” ОСОБА_5
арбітражний керуючий – не з’явився.
Учасникам процесу роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України. Заяв про відвід складу суду не надходило.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
У судовому засіданні 23.05.2018 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №907/619/15 про банкрутство ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Фактор Тойс” м. Іршава Закарпатської області (код ЄДРПОУ 32637320).
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 13.01.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2017, відмовлено у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” від 24.11.2013 про визнання грошових вимог до ТОВ “Фактор Тойс” у сумі 90150547,09 грн. (не забезпечені заставою), які складаються із заборгованості за кредитом у сумі 17589593,48 грн., заборгованості по процентах у сумі 20136239,31 грн., пені у сумі 52424614,02 грн., а також в сумі 2217944,85 грн. (забезпечені заставою), що складаються з відсотків за кредитним договором № 1/СУ008Q від 16.08.2007. Рішення судів мотивоване тим, що 02.03.2015 сплив строк позовної давності за договорами на підставі яких заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, натомість заявник звернувся до господарського суду лише 24.11.2015, відтак зазначені вимоги не підлягають до визнання.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.08.17 справу № 907/619/15 в частині розгляду грошових вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Фактор Тойс” передано на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.01.2018 у справі №907/619/15 заяву Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” про визнання кредиторських вимог до боржника задоволено повністю. Визнано публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” кредитором товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Тойс” з грошовими вимогами в сумі 90 150 547,09 грн. (не забезпечені заставою), в т.ч. 17 589 693,48 грн. заборгованості за кредитом, 20 136 239,31 грн. заборгованості по процентам, 52 424 614,02 грн. пені, а також в розмірі 2 217 944,85 грн., що складаються з відсотків за Кредитним договором № 1/СУ008О від 16.08.2007, які підлягають включенню окремо до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Фактор Тойс” як вимоги кредиторів забезпечені заставою.
Не погоджуючись із наведеною ухвалою 12.02.2018 ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Фактор Тойс” звернулось через Господарський суд Закарпатської області із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2018 і відмовити у задоволенні вимог ПАТ КБ “Приватбанк”.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заявником не подано суду відомостей про надання ним кредиту боржнику, як і не подано доказів стосовно передачі Кіпрською Міжнародною Банківською одиницею КБ “Приватбанк” зобов’язань за кредитним договором ПАТ КБ “Приватбанк”, натомість подано інформацію про наявність відокремлених підрозділів юридичної особи; заявником не подано доказів добровільного виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-10331/10 від 19.11.2010; строк позовної давності за кредитним договором від 16.08.2007 сплинув 02.03.2015, натомість банк звернувся до суду з вимогами до боржника лише 24.11.2015; в договорі застави майна від 10.06.2009 не вказано строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, а тому такий є неукладеним та не породжує прав та обов’язків сторін; зобов’язання боржника по договору поруки припинилося.
26.02.2018 матеріали справи №907/619/15 разом із апеляційною скаргою надійшли до Львівського апеляційного господарського суду (вх.№ ЛАГС 01-30/317/18).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2018 справу №907/619/15 передано до розгляду колегії суддів у наступному складі: ОСОБА_6 - головуючий суддя, члени колегії - Костів Т.С., Марко Р.І.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2018 апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2018 у справі №907/619/15 залишено без руху та зобов’язано апелянта протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги, наведені в даній ухвалі.
26.03.2018 ухвалою Львівського апеляційного господарського суду скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Фактор Тойс” на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.01.2018, призначено розгляд справи на 11.04.2018.
11.04.2018, 18.04.2018, 16.05.2018 ухвалами Львівського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у них.
Представником кредитора ПАТ КБ “Приватбанк” подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що вимоги заставного кредитора вносяться до реєстру вимог кредиторів розпорядником майном боржника окремо, незалежно від факту подання такими кредиторами заяв з грошовими вимогами до боржника. Вказує і на те, що строк пред’явлення вимоги до боржника за кредитним договором та договором комісії про відкриття акредитиву не сплив, про що зазначено і Вищим господарським судом при перегляді ухвали господарського суду у даній справі.
23.05.2018 представником боржника (скаржника) подано до суду письмові пояснення, в яких він зазначає, що заявляючи 25.11.2015 грошові вимоги до боржника, які ґрунтуються на договорі поруки, кредитор ПАТ КБ “Приватбанк” пред’являє їх за межами строку існування зобов’язання поруки, з огляду на що, такі вимоги задоволенню не підлягають. Вказує і на те, що вимоги кредитора не можуть обґрунтовуватися рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі №2-10331/10 від 19.11.2010, оскільки ним не було встановлено, змінено чи припинено цивільні права та обов’язки, а було лише здійснено захист існуючого права існуючого на момент пред’явлення. Окрім того, зазначає про сплив строку позовної давності на пред’явлення вимоги на підставі договорів застави та поруки.
У судовому засіданні 23.05.2018 скаржник та кредитор ПАТ КБ “Приватбанк” участь уповноважених представників забезпечили, які надали пояснення по суті вимог апеляційної скарги та просили врахувати їх при винесені постанови. Інші учасники провадження у справі про банкрутство участі уповноважених представників не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень.
Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Відтак, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами та за участю присутніх представників.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Як вбачається із матеріалів справи, 20.10.2015 ухвалою господарського суду Закарпатської області порушено провадження у справі №907/619/15 про банкрутство ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Фактор Тойс”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. 27.10.2015 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено повідомлення за № 24354 про порушення провадження у справі про банкрутство.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Згідно з частиною десятою статті 16 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з метою виявлення усіх кредиторів здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
24.11.2015 в межах строку встановленого ч. 1 ст. 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” до господарського суду Закарпатської області звернулося ПАТ КБ “Приватбанк” з заявою про визнання грошових вимог до боржника у сумі 90 150 547,09 грн., які складаються із заборгованості за кредитом у сумі 17 589 693,48 грн., заборгованості по процентам у сумі 20 136 239,31 грн., пені у сумі 52 424 614,02 грн. При цьому, заявник просив суд окремо внести до реєстру вимог кредиторів вимоги, які забезпечені заставою майна боржника у сумі 2 217 944,85 грн., що складаються з відсотків за кредитним договором №1/CY008Q від 16.08.2007.
Заявлені вимоги обґрунтовані наступним.
27.12.2006 між ЗАТ КБ “Приватбанк”, (правонаступником якого є ПАТ КБ “Приватбанк”) та “М&Т Toys, LTD” укладено договір комісії № 0611/3589/імра про відкриття акредитиву на суму у розмірі 264 000,00 євро та кредитний договір № 1/CY008Q від 16.08.2007 про надання кредиту у розмірі 457600,00 євро.
Відповідно до п.1.1.1. договору комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 про відкриття акредитиву Комісіонер зобов’язаний укласти від свого імені і за рахунок Комітента акредитивну угоду з ВОТО, s.r.o., Словаччина (Бенефіціар) у відповідності до додатку № 1 до цієї угоди, яка є її невід’ємною частиною. Комісіонер зобов’язаний доручити Garamtibank, Амстердам, Нідерланди (Підтверджуючий банк) додати своє безвідкличне підтвердження до вказаного акредитиву (п.1.1.2).
Згідно з додатком № 1 до договору комісії Комітент доручив Комісіонеру відкрити в Підтверджуючому банку акредитив на суму 264000 євро з відстрочкою платежу 360 днів з моменту підтвердження. У відповідності до розділу 78 додатку №1 відшкодування Підтверджуючому банку, з урахуванням нарахованих таким банком відсотків та комісій по цьому акредитиву, Комісіонер зобов’язується сплатити після отримання СВІФТ - повідомлення з зазначенням прийнятих до оплати документів та дати погашення фінансування.
Судом встановлено, що Комісіонер свої зобов’язання за договором комісії виконав у повному обсязі, відшкодувавши Підтверджуючому банку витрати по оплаті товару, поставленого Комітенту у розмірі 257550,08 євро та 18189,89 євро, разом 275739,97 євро (сума акредитиву та комісія підтверджуючого банку), що підтверджується банківською випискою, меморіальними ордерами № 1 від 31.12.2008, № 7774 від 31.12.2008, № 7774 від 31.12.2008 та платіжним дорученням № 2.XX7882DN від 31.12.2008, які містяться в матеріалах справи.
У порушення умов договору комісії Комітент (М&Т Toys LTD, Нікосія, Кіпр) зобов’язання за вказаними договорами належним чином не виконав, не відшкодував у повному обсязі кошти та не сплатив комісію Комісіонеру, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість.
Відповідно до п. 6.2. договору комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 сторони домовилися, що нарахування пені за порушення сторонами своїх зобов’язань за цим договором буде здійснюватися протягом 3 (трьох) років від дня, коли відповідне зобов’язання повинно бути виконано. Строк позовної давності за вимогами про сплату винагороди комісіонера і оплаті пені у відповідності з умовами цього договору буде становити 5 (п’ять) років (п. 6.3).
Станом на час порушення провадження у справі про банкрутство боржника - 20 жовтня 2015 сума простроченої заборгованості “М&Т Toys, LID” перед ПАТ КБ “Приватбанк” за договором комісії № 0611/3589/імра становить 1 242 440,94 євро, що еквівалентно 31 784 165,13 грн. (відповідно до курсу євро до гривні, встановленого НБУ на 24.11.2015 (дата звернення до суду) становить 2558,2033 гривень за 100 євро), яка складається з: - заборгованості за кредитом - 275 739,97 євро, що еквівалентно 7 053 989,01 грн. - проценти – 281 481,40 євро, що еквівалентно 7 200 866,46 грн. - пеня — 685 219,57 євро, що еквівалентно 17 529 309,65 грн.
Відповідно до умов кредитного договору № 1/CY008Q від 16.08.2007 ПАТ КБ “Приватбанк” банк зобов’язався за рахунок Міжбанківського кредиту Komercni banka надати позичальнику – “М&Т Toys, LTD”, кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 457600 євро в обмін на зобов’язання позичальника з повернення кредиту, сплаті відсотків, винагород, відшкодуванню витрат банка в обумовлені цим договором строки.
Кредит був наданий позичальнику для поповнення оборотних активів, спрямованих на проведення платежу за акредитивом №1607/4040/імра, відкритого згідно з контрактом № 10072007 від 10.07.2007 та акредитиву № 1607/4039/імра, що відкритий згідно контракту №2006/3994/69 від 20.04.2007.
Зобов’язання банку з видачі кредиту або його частини позичальнику виникають в день отримання відповідного повідомлення з Komercni banka, a.s. Prague, Czech Republic на використання кредиту у межах вказаних в них сум: у порядку, передбаченому умовами Міжбанківської угоди. Komercni banka, a.s. Prague, Czech Republic свої обов’язки виконав та сплатив 80 % вартості товарів по контрактах, що підтверджується відповідними СВІФТ - повідомленнями, направленими на адресу банку.
У відповідності до п.2.3. кредитного договору строк повернення кредиту визначений у додатку 1 до цього договору, що є його невід’ємною частиною. Відповідно до умов кредитного договору строк повного погашення кредиту у сумі 457 600 євро встановлений до 15.02.2011.
Свої зобов’язання за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 щодо повернення кредиту та сплати відсотків в обумовлені кредитним договором строки, в порушення вимог ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526, 530, 1048, 1054 ЦК України боржник не здійснив, у зв’язку з чим, виникла заборгованість зі сплати кредиту, процентів за його користування, пені.
Станом на час порушення провадження у справі про банкрутство - 20 жовтня 2015 сума простроченої заборгованості “М&Т Toys, LTD” перед ПАТ КБ “Приватбанк” за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 становить 2 368 237,38 євро, що еквівалентно 60 584 326,81 грн. (відповідно до курсу євро до гривні, встановленого НБУ на 24.11.2015 (дата звернення заявника з вимогами до господарського суду) становить 2558,2033 гривень за 100 євро.) та складається з: - заборгованість за кредитом — 411 840,00 євро, що еквівалентно 10 535 704,47 грн. - заборгованість за процентами — 592 342,20 євро, що еквівалентно 15 153 317,70грн. – пеня — 1 364 055,17 євро, що еквівалентно 34 895 304,37 грн.
ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Фактор Тойс” є поручителем за виконання зобов’язань “М&Т Toys, LTD” за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 та за договором комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 відповідно до договору поруки № 1-1 від 16.08.2007., відповідно до умов якого ТОВ “Фактор Тойс” поручився перед ПАТ КБ “Приватбанк” за виконання “М&Т Toys, LTD” своїх зобов’язань за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 з повернення кредиту у розмірі 457600 євро згідно з графіком повернення, сплати процентів, оплати неустойки, оплати пені, штрафу, а також за виконання “М&Т Toys, LTD” своїх зобов’язань за договором комісії № 061 l/3589/impa від 27.12.2006 зі сплати комісій, винагороди, надання коштів для оплати для виконання доручення кредитора, та сплати комісій підтверджуючого банку, сплати пені.
ТОВ “Фактор Тойс” відповідає перед кредитором за виконання обов’язків за кредитним договором та договором комісії в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи оплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, передбачених кредитним договором та договором комісії (п.2 договору поруки).
Сторони у договорі погодили, що у випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 4.1. договору).
Виконання зобов’язання “М&Т Toys, LTD” за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 та договором комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 також були забезпечені договором застави майна № lz/CY008Q від 19 вересня 2008, укладеним між кредитором, як заставодержателем, та боржником – ТОВ “Фактор Тойс”, як заставодавцем.
Предметом застави відповідно до переліку, зазначеному у додатку № 1 до договору застави, є майно — виробниче обладнання боржника. Сторони визначили, що вартість предмета застави складає 2 217 944,85 грн., що на дату укладення договору еквівалентно 330 000 євро (п.9 договору застави).
Як доказ безспірності своїх вимог ПАТ КБ “Приватбанк” посилається на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-10331/10 від 19 листопада 2010 про стягнення сум заборгованості, відповідно до якого, зокрема, з боржника - ТОВ “Фактор Тойс” за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 та за договором комісії № 061 l/3589/impa від 27.12.2006 стягнуто кошти. Рішення набрало законної сили.
Зазначає заявник, що при розгляді справи №2-10331/10 судом встановлено факт виконання своїх зобов’язань ПАТ КБ “Приватбанк” за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 та за договором комісії № 0611/3589/імра від 27.12.2006 та факт неналежного виконання своїх зобов’язань позичальником “М&Т Toy;і. LTD” та поручителем ТОВ “Фактор Тойс”, що відповідно до положень ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, є преюдиціальним фактом та не потребує доказування.
Колегія суддів переглянувши справу за наявними у ній доказами в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції скасовуючи ухвалу господарського суду Закарпатської області від 13.01.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у даній справі щодо розгляду кредиторських вимог ПАТ КБ “Приватбанк” (постанова від 02.08.2017 у даній справі) зазначив, що законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника; висновок судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності до грошових вимог, розмір яких вже доведений і присуджений до стягнення судовим рішенням, що набрало законної сили, не ґрунтується на нормах матеріального права про позовну давність; висновок судів попередніх інстанцій про відхилення грошових вимог банку до боржника у розмірі, вже присудженому до стягнення з останнього згідно з резолютивною частиною судового рішення, є помилковим; у договорі поруки сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом у 5 (п’ять) років, проте, суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки вказаним умовам договору поруки з огляду на норми матеріального права, які регулюють правовідносини з поруки, та не з’ясували чи встановлено умовами договору строк дії поруки відповідно до статті 252 ЦК України; суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення періодичних платежів (згідно з графіком), та не з’ясували з якої дати щодо кожних платежів настає відповідальність поручителя, яка передбачена кредитним договором. При цьому, судова колегія зазначила, що судами попередніх інстанцій судами взагалі не розглянута по суті заява стосовно грошових вимог ПАТ КБ “Приватбанк” до боржника у сумі 2 217 944,85 грн. (забезпечені заставою), які ґрунтуються на договорі застави майна № Iz/CY008Q від 19.08.2009.
Керуючись статтею 316 Господарського процесуального кодексу України якою визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи. грошові вимоги банку до боржника ґрунтуються на договорах поруки та застави, укладених останнім на забезпечення виконання зобов'язань “М&Т Toys, LTD” перед банком за кредитним договором № 1/CY008Q ВІД 16.08.2007, зі строком дії до 15.02.2011, та договором комісії №0611/3589/імра від 27.12.2006 зі строком виконання до 01.01.2009. Сторони цих договорів встановили строк позовної давності у п’ять років.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Поняттям позовної давності пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, грошові вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” до боржника обґрунтовані також рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2010 у справі № 2-10331/10, відповідно до якого присуджено до стягнення з відповідачів солідарно, у тому числі, з ТОВ “Фактор Тойс” на користь ПАТ КБ “Приватбанк” 4.733.430,98 грн. та 1.083,26 грн. заборгованості за договором комісії від 27.12.2006 № 0611/3589/іmpa, 2.514.269,32 грн. та 1.083,26 грн. заборгованості за кредитним договором від 16.08.2007 № 1/CY008Q.
У мотивувальній частині вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, встановлено, що заявлені позовні вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” про стягнення, у тому числі з ТОВ “Фактор Тойс” як із солідарного боржника (договір поруки №1-1), заборгованості за договором комісії, яка станом на 02.03.2010 з урахуванням пені становить 441.526,85 євро, та заборгованості за кредитним договором, яка станом на 11.03.2010 становить 233.597,27 євро, у тому числі 137.280,00 євро основного боргу, 52.693,27 євро строкових процентів, 18.006,88 євро прострочених процентів та 25.617,12 євро пені заборгованості, є обґрунтованими та підлягають стягненню з перерахуванням у гривни за курсом НБУ на день ухвалення рішення, що дорівнює 10,8326 грн. за один євро.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду, приходить до висновку, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2010 в іншій справі № 2-10331/10, із врахуванням положення ст.35 ГПК України має преюдиціальне значення для даної справи.
Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов’язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов’язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.
Згідно зі статтею 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.
Частиною другою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Отже, судове рішення – це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної, судової влади, яким вирішується правовий спір від імені держави Україна. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов’язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень.
Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Брумареску проти Румунії” №28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2010 у справі № 2-10331/10 на день звернення банку з грошовими вимогами до боржника не виконано у добровільному порядку та до примусового виконання у порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження" не пред’являлось.
Таким чином законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника.
Враховуючи зазначене, сплив строків позовної давності не застосовується до грошових вимог, розмір яких вже доведений і присуджений до стягнення судовим рішенням, що набрало законної сили, і в цій частині вимоги підлягають до задоволення.
16.08.2007 у забезпечення виконання зобов’язань “М&Т Toys, LTD” перед банком за кредитним договором № 1/CY008Q ВІД 16.08.2007, зі строком дії до 15.02.2011, та договором комісії №0611/3589/імра від 27.12.2006 зі строком виконання до 01.01.2009, між ПАТ КБ “Приватбанк” та ТОВ “Фактор Тойс” укладено договір поруки № 1-1, згідно умов якого ТОВ “Фактор Тойс” поручився перед банком за виконання “М&Т Toys, LTD” своїх зобов’язань за кредитним договором № 1/CY008Q від 16.08.2007 з повернення кредиту у розмірі 457600 євро згідно з графіком повернення, сплати процентів, оплати неустойки, оплати пені, штрафу, а також за виконання “М&Т Toys, LTD” своїх зобов’язань за договором комісії № 061 l/3589/impa від 27.12.2006 з сплати комісій, винагороди, надання коштів для оплати для виконання доручення кредитора, та сплати комісій підтверджуючого банку, сплати пені.
ТОВ “Фактор Тойс” відповідає перед кредитором за виконання обов’язків за кредитним договором та договором комісії в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи оплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, передбачених кредитним договором та договором комісії (п.2 договору поруки).
Відповідно до пунктів 3.1., 4.1., 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником якого-небудь обов’язку, передбаченого п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із визначенням невиконаного обов’язку; у випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель зобов’язаний виконати обов’язок, зазначений в письмовому повідомленні кредитора, протягом 5 (п’яти) банківських днів з моменту отримання повідомлення.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника та кредитором боржника.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).
Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Строк поруки не є строком для захисту порушеного права, передбаченого статтею 256 ЦК України. Це строк існування самого зобов'язання поруки.
Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
При цьому, необхідно звернути увагу на те, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України.
У пунктах 9 та 10 договору поруки зазначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов’язань за кредитним договором та договором комісії; сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом у 5 (п’ять) років.
Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору, “М&Т Toys, LTD” (позичальник), фінансовим поручителем якого є боржник ТОВ “Фактор Тойс”, зобов’язався повернути банку наданий за рахунок Міжбанківського кредиту Komercni banka кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 457600 євро, сплатити відсотки та винагороду, відшкодувати витрати банку в обумовлені цим договором строки. Строки повернення кредиту згідно з Графіком погашення кредиту, встановлені у додатку 1 до цього договору, що є його невід’ємною частиною.
Відповідно до умов додатку № 1 до кредитного договору, у редакції додаткової угоди № 1 від 14.02.2008, позичальник зобов'язався перед банком повернути кредит у сумі 457 600 євро до 15.02.2011, сплачуючи її частинами (з визначенням конкретних сум і дати платежу) згідно з графіком платежів. Отже, разом із установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання позичальником (а відтак і поручителем) окремих зобов’язань, що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного конкретно визначеного зобов’язання згідно з графіком погашення кредиту, з огляд на положення частини третьої статті 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статтею 559 ЦК України строк (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі) пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу строку (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі) для пред’явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов’язань за кредитом.
Таким чином, сторонами у кредитному договорі передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення періодичних платежів (згідно з графіком) та встановлено щодо відповідальність поручителя, яка передбачена кредитним договором щодо кожного з платежів окремо. Відтак, заява про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин щодо вказаної частини грошових вимог ПАТ КБ “Приватбанк” задоволенню не підлягає.
Заява ПАТ КБ “Приватбанк” в частині грошових вимог до боржника у сумі 37 725 832,79 грн. (не забезпечені заставою), які складаються із заборгованості за кредитом у сумі 17 589 593,48 грн., заборгованості по процентах у сумі 20 136 239,31 грн. належним чином доведена та підтверджується наявними матеріалами справи. Підлягає задоволенню у повному обсязі заява щодо визнання грошових вимог ПАТ КБ “Приватбанк” у сумі 52 424 614,02 грн. - пені, оскільки така нарахована заявником за неналежне виконання боржником своїх зобов’язань за договором.
Відтак, сума заборгованості боржника, не забезпечена заставою, становить суму 90 150 547,09 грн. (не забезпечені заставою), які складаються із заборгованості за кредитом у сумі 17 589 593,48 грн., заборгованості по процентах у сумі 20 136 239,31 грн., пені у сумі 52 424 614,02 грн. та визнаються судом у повному обсязі.
Щодо грошових вимог заявника, що забезпечені заставою майна боржника колегія суддів зазначає наступне.
Статтями 1, 3 Закону України “Про заставу”, який є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу заставного майна, передбачено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду; застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Підстави припинення застави окремо визначені в статті 28 Закону України “Про заставу”, які є аналогічними із закріпленими у статті 593 ЦК України, до яких зокрема належать: припинення забезпеченого заставою зобов’язання; загибель заставленого майна; придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; примусовий продаж заставленого майна; закінчення терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов’язань, установлених законом. З огляду на зазначене, сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов'язанням, не є підставою для припинення застави.
Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом. Таким чином, якщо кредитор не скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет застави, це не є підставою для припинення застави.
Крім того, за загальним правилом зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 “Припинення зобов’язання” розділу І книги п’ятої “Зобов’язальне право” ЦК України, норми якої передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).
Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 “Припинення зобов’язання” ЦК України не передбачають.
За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняються.
Аналізи положень статті 28 Закону України “Про заставу” та статті 593 ЦК України у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України дає підстави для висновку, що якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет застави (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення застави відповідно до статті 28 Закону України “Про заставу”.
З огляду на наведене, суд керуючись положеннями абзацу другого частини 8 статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” обґрунтовано визнав грошові вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” у сумі 2 217 944,85 грн. (забезпечені заставою), які підлягають внесенню окремо до реєстру вимог кредиторів боржника.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржувана ухвала вказаним вимогам відповідає.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального права).
Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваної ухвали, доводи учасників провадження у справі про банкрутство, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 86, 129, 240, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України Львівський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Фактор-Тойс”, м.Іршава Закарпатської області, б/н б/д (вх. № ЛАГС 01-05/672/18 від 26.02.2018 р.) - відмовити.
2. Ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.01.2018 у справі № 917/619/15 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку встановленому ст.ст. 287,288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 29.05.2018.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Костів Т.С.
суддя Марко Р.І.
Судове рішення № 74313855, Львівський апеляційний господарський суд було прийнято 23.05.2018. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 907/619/15. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: