Постанова № 74267543, 24.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1463/18 Справа № 175/1469/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання – Хоменко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАВДА-КІНО» про зобов’язання повернути трудову книжку, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, -

в с т а н о в и л а:

04 травня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ТОВ «ПРАВДА-КІНО» про зобов’язання повернути трудову книжку, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. З урахуванням уточнених позовних вимог просила зобов'язати ТОВ «ПРАВДА-КІНО» видати її трудову книжку; стягнути з ТОВ «ПРАВДА-КІНО» на її користь середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 4554 гривні 48 копійок; стягнути з ТОВ «ПРАВДА-КІНО» на її користь заробітну плату за квітень 2017 року та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 13474 гривні 02 копійки (а.с.2-4,21-22).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ТОВ «ПРАВДА-КІНО» про зобов’язання повернути трудову книжку, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки – залишено без задоволення. Судові витрати віднесено за рахунок позивачки (а.с.56-57).

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі (а.с.59-64).

В обґрунтування апеляційної скарги посилалась на те, що рішення суду прийнято з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права.

В порядку ст.. 360 ЦПК України, від ТОВ «ПРАВДА-КІНО» надійшов відзив, в якому просили в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 відмовити. Залишити без змін рішення першої інстанції (а.с.73-77).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу № 118К від 22.07.2015 року ОСОБА_4 прийнято на посаду директора ТОВ «ПРАВДА-КІНО».

Відповідно до рішення Загальних зборів Відповідача від 03.04.2017 року (протокол №ПК-03-04/2017), задоволено заяву ОСОБА_4 та звільнено її з посади директора TOB «ПРАВДА-КІНО» за власним бажанням з 17 квітня 2017 року.

Згідно ч.5 ст.241-1 КЗпП України, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

З огляду на те, що 17 квітня 2017 року був неробочий день, днем звільнення є найближчий робочий день, тобто 18 квітня 2017 року.

Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні в суді першої інстанції, Статутом ТОВ «ПРАВДА-КІНО» встановлено, що уповноваженим органом на керівництво поточною діяльністю Товариства є дирекція, до складу якої входять: директор (Генеральний директор), його заступники (або директора за напрямками), головний бухгалтер, а також інші посадові особи Товариства. З дня приймання ОСОБА_4 на роботу, власники ТОВ «ПРАВДА-КІНО» не приймали на зберігання трудову книжку ОСОБА_4 Усі трудові книжки, в тому числі і трудова книжка позивача, зберігалися у самої ОСОБА_4, як директора Товариства. З лютого 2017 р. ОСОБА_4 була єдиним працівником ТОВ «ПРАВДА-КІНО». В зв'язку з цим саме ОСОБА_4, як керівник Товариства, зберігала трудові книжки та здійснювала ведення кадрового обліку.

Рішенням Загальних Зборів ТОВ «ПРАВДА-КІНО» №ПК-03-04/2017 від 03.04.2017р. було зазначено зобов'язання ОСОБА_4 передати документи фінансово-господарської діяльності ТОВ «ПРАВДА-КІНО» за період її роботи на посаді Директора за актом приймання - передачі справ в строк до 14 квітня 2017 р.(а.с.10-11).

Але з боку ОСОБА_4 зазначені дії не були зроблені по теперішній час.

Представник відповідача у судовому засіданні в суді першої інстанції пояснила, що ОСОБА_4 на день звільнення тримала у себе трудову книжку, а тому, як директор (уповноважений орган) Товариства і єдиний працівник, повинна була сама собі в день звільнення видати трудову книжку та відповідно до п.7.1. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29 липня 1993 року №58 з наступними змінами та доповненнями, розписатися у книзі обліку трудових книжок і в особистій картці, видати собі наказ про звільнення, підписати його (копію за бажанням забрати собі), а оригінал Наказу та усі документи, хоча б у день звільнення, передати ТОВ «ПРАВДА-КІНО».

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ПРАВДА-КІНО» не порушувало прав ОСОБА_4 та позивачка перебуваючи на посаді директора, отримала трудову книжку вчасно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність градівника. Порядок їх ведення визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок градівників, затверджений спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення 29 липня 1993 року №58 з наступними змінами та доповненнями (ст. 48 КЗпП України).

За правилами ч.2 ст.24 КЗпП України, при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний надати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Відповідно до вимог ч.І ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунки у строки, передбачені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ч.2. ст.65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Статтею 11 Закону України «Про відпустки» встановлено, що щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі: порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (ч.10 ст. 10 цього Закону); несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (ч.1 ст.21 цього Закону). Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі: тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку; виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати; настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

З доданих до позову доказів, не можливо встановити звідки взялися саме 88 днів невикористаної відпуски та за який саме період.

Доводи апеляційної скарги, що в день звільнення Позивача трудова книжка їй видана не була, що остання належним чином була повідомлена про необхідність отримати її в день звільнення, тобто 18 квітня 2017 року, або відмовилася від її отримання, колегія судді відхиляє.

З заявами про повернення трудової книжки позивач до відповідача не зверталася, що спростовує доводи останньої у відмові в її видачі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права бути законним і обґрунтованим.

Частиною 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: