Рішення № 7424633, 24.12.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.09                                                                                           Справа№ 5/211

За позовною заявою: ТзОВ «Автоспецмаш», Російська Федерація, Свердловська область, м.Єкатеринбург

до ЗАТ «Автонавантажувач», смт.Шкло Яворівського району Львівської області

про стягнення 3976 693,00 російських рублів

суддя Петрика І.Й.

при секретарі Кравець В.П.

Представники сторін:

від позивача: Москаль Д.М. –представник (довір. № 229 від 19.10.2009р.)

від відповідача: Гаврилюк О.Р. –представник (довір. № 13 від 05.01.2009р.)

Зміст ст.ст.20, 22 ГПК України представникам сторін роз’яснено. Заяв про відвід судді не надходило.

Суть позову:

Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецмаш», Російська Федерація, Свердловська область, м.Єкатеринбург, до Закритого акціонерного товариства «Автонавантажувач», смт.Шкло Яворівського району Львівської області, про стягнення 3976 693,00 російських рублів, що з використанням офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову, становить 1080666,32 грн.

Ухвалою господарського суду від 22.10.09 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 09.11.2009 р.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду від 09.11.2009 р. та 24.11.2009 р.

В судовому засіданні 14.12.2009 р. представник позивача подав заяву по збільшення позовних вимог в частині стягнення штрафної неустойки в розмірі 409966,41 рублів. Представник відповідача подав відзив, яким просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю у зв’язку з об’єднанням в одній позовній заяві кількох вимог, не зв’язаних між собою підставою виникнення.

Судом оголошено перерву до 22.12.2009 р. для подання сторонами додаткових доказів по справі. В судовому засіданні 22.12.2009 р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Представник відповідача позовні вимоги визнав та подав клопотання, яким просив суд відстрочити виконання рішення терміном на 12 місяців. За заявою сторін відповідно до ст.69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк вирішення спору та оголошено перерву до 24.12.2009 р. для мирного врегулювання сторонами спору.

Представники сторін в судове засідання 24.12.2009 р. з’явилися. Представник позивача заперечив проти відстрочення виконання рішення терміном на 12 місяців.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:

24.05.2005 р. між ЗАТ «Автонавантажувач»(продавець) та ТзОВ «Автоспецмаш»(покупець) укладено Контракт №24/П-05/2005, відповідно до умов якого відповідач продає, а позивач купляє автонавантажувачі та запасні частини до них на умовах, які зазначені в контракті та специфікаціях до нього.

Згідно Специфікації №26 від 04.12.2009р. відповідач зобов’язався продати позивачу автонавантажувачі мод.41030 ЛЕВ в кількості 3 штуки на загальну суму: 1770000,00 рубл. Строк поставки згідно специфікації становив 45 банківських днів з дня надходження грошових сум на поточний рахунок відповідача.

Позивач здійснив на користь відповідача попередню оплату по контракту в сумі 2056000,00 рубл. (556000,00 рубл. згідно платіжного доручення №4260 від 05.11.2009р. на суму 1500000,00 рубл., з яких 944000,00 рубл. зараховано в оплату вартості поставок товару згідно з попередніми специфікаціями до контракту; 1500000,00 рубл. згідно платіжного доручення №4561 від 02.12.2008р.), однак поставка автонавантажувачів з вини відповідача не відбулась.

Згідно Специфікації № 27 від 19.03.2009р. відповідач зобов’язався продати позивачу автонавантажувачі мод.41030 ЛЕВ в кількості 3 штуки на загальну суму 1770000,00 рубл. Строк поставки згідно специфікації передбачено до 20.04.2009р. після здійснення позивачем 50% передоплати в сумі 885000 рубл.

Відповідно до контракту позивач платіжним дорученням № 640 від 20.03.2008р. перерахував відповідачу кошти в сумі 885000,00 рубл., виконавши таким чином свої зобов’язання по передоплаті товару, однак і дана поставка автонавантажувачів з вини відповідача не відбулась.

Пунктом 2.6. Контракту №24/П-05/2005 від 24.05.2005р. передбачено, що у випадку, якщо строк поставки порушено продавцем більше ніж на 3 (три) місяці, покупець вправі вимагати, а продавець зобов’язаний повернути грошові кошти, сплачені покупцем в якості попередньої оплати непоставленого товару, протягом 3 (трьох) календарних днів з дня отримання від покупця відповідної вимоги.

Позивач направив відповідачу претензії №92 від 13.05.2009р. та №172 від 10.07.2009р. з вимогою виконати прострочені зобов’язання. Відповідач письмової відповіді на претензії не надав; грошові кошти, сплачені в рахунок передоплати товару згідно Специфікацій №№ 26-27 позивачу не повернув.

Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем згідно Специфікацій №№ 26-27 до Контракту №24/П-05/2005 від 24.05.2005р. становить 2941000,00рубл.

Пунктом 6.3. Контракту №24/П-05/2005 від 24.05.2005р. в редакції Додаткової угоди № 6 до нього, передбачено, що усі спори, розбіжності або вимоги, що виникають з умов контракту або у зв’язку з ним, в тому числі ті, що торкаються його виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають розгляду в Господарському суді Львівської області.

14.01.2008р. між ЗАТ «Автонавантажувач»(продавець) та ТзОВ «Автоспецмаш»(покупець) укладено Контракт №02/П-01/2008, відповідно до умов якого відповідач продає, а позивач купляє запасні частини до автонавантажувачів на умовах, які зазначені в контракті та специфікаціях до нього.

Згідно Специфікації №6 від 13.10.2009р. та Специфікації №7 від 17.10.2008р. відповідач зобов’язався продати позивачу запасні частини до автонавантажувачів згідно номенклатури на загальну суму 1000005,00 рубл. та 502200,00рубл. відповідно. Умовами таких специфікацій передбачено проведення покупцем 100% передоплати вартості товару та строк поставки продавцем товару до 25.11.2008р.

Відповідно до Специфікацій №6 від 13.10.2009р. та №7 від 17.10.2008р. позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 1502205,00 рубл., що склало 100% передоплати вартості товару (платіжне доручення № 3996 від 13.10.2008р. на суму 1000 005,00 рубл. та платіжне доручення № 4077 від 20.10.2008р. на суму 502 200,00 рубл).

05.12.2008р. відповідач частково виконав зобов’язання по поставці товару згідно Специфікації №6, відвантаживши згідно рахунку-фактури № 18/12-зч від 01.12.2008р. товар на суму 466512,00 рубл.

Пунктом 2.6. Контракту №02/П-01/2008 від 14.01.2008р. передбачено, що у випадку, якщо строк поставки порушено продавцем більше ніж на 3 (три) місяці, покупець вправі вимагати, а продавець зобов’язаний повернути грошові кошти, сплачені покупцем в якості попередньої оплати непоставленого товару.

Позивач направив відповідачу претензії № 30 від 26.02.2009 р. та №172 від 10.07.2009р. з вимогою виконати прострочені зобов’язання. Відповідач письмової відповіді на претензії не надав; грошові кошти, сплачені в рахунок передоплати товару згідно Специфікацій №№ 6-7, позивачу не повернув.

Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем згідно Специфікацій №№ 6-7 до Контракту №02/П-01/2008 від 14.01.2008р. становить 1035693,00 рубл.

Пунктом 6.3. Контракту №02/П-01/2008 від 14.01.2008р. в редакції Додаткової угоди № 2 до нього, передбачено, що усі спори, розбіжності або вимоги, що виникають з умов контракту чи у зв’язку з ним, в тому числі ті, що торкаються його виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають розгляду в Господарському суді Львівської області.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ст.73 Закону України «Про міжнародне приватне право»від 23.06.2005р. N 2709-IV іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.123 Господарського процесуального кодексу України іноземні підприємства і організації мають право звертатися до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Іноземні підприємства і організації мають процесуальні права і обов'язки нарівні з підприємствами і організаціями України.

Відповідно до ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. Керуючись вищенаведеним та враховуючи те, що сторонами Контракту №24/П-05/2005 від 24.05.2005р. та Контракту №02/П-01/2008 від 14.01.2008р. є одні і ті ж самі сторони, а заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення грошових сум є однорідними, суд вважає можливим об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог до відповідача, оскільки сумісний розгляд цих вимог не перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не спричинить суттєвого утруднення вирішення спору.

Враховуючи те, що Контрактом №24/П-05/2005 від 24.05.2005р. та Контрактом №02/П-01/2008 від 14.01.2008р. сторони не визначили право, що застосовується до їх правовідносин, суд вважає, що при вирішенні даного спору слід керуватись нормами Закону України «Про міжнародне приватне право»від 23.06.2005р. та Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р., що ратифікована органами України та Російської Федерації (дата набуття чинності для України - 01.02.91р. та відповідно 01.09.1991р. для Російської Федерації), оскільки в силу п.1 «а»ст.1 такої Конвенції держави, в яких знаходяться комерційні підприємства позивача та відповідача, являються її учасниками, і такі сторони не виключили застосування Конвенції, як це обумовлено в ст.6 такої Конвенції.

Ст.32 Закону України «Про міжнародне приватне право»встановлено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Згідно ст.44 Закону України «Про міжнародне приватне право»передбачено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, за договором купівлі-продажу є продавець.

Відповідно до ст.30 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р. продавець зобов’язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції. Стаття 33 Конвенції передбачає, що якщо договір визначає чи дає можливість визначити період часу для поставки, продавець повинен поставити товар в будь-який момент у межах цього періоду.

Ст.174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Ст.509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). При цьому, відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань, визначених Специфікаціями №№ 26-27 до Контракту №24/П-05/2005 від 24.05.2005р. та Специфікаціями №№ 6-7 до Контракту №02/П-01/2008 від 14.01.2008р., суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення коштів на загальну суму 3976 693,00 рублів, сплачених ним відповідачу в якості попередньої оплати:

-згідно Специфікацій №№ 26-27 до Контракту №24/П-05/2005 від 24.05.2005р.- в сумі 2941000,00 рубл.,

-згідно Специфікацій №№ 6-7 до Контракту №02/П-01/2008 від 14.01.2008р. –в сумі 1035 693,00 рубл..

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафної неустойки в розмірі 409966,41 рублів суд відповідно до п.5. ст. 83 Господарського процесуального кодексу України залишає такі вимоги без розгляду з огляду на те, що позивач не подав доказів сплати в цій частині державного мита у встановлених порядку та розмірі.

Розглянувши клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення на 12 місяців, оцінивши всі докази по справі та заслухавши представників сторін, суд вважає за доцільне розстрочити виконання рішення на 6 місяців з внесенням платежів відповідачем на користь позивача в наступному порядку:

-до 10.02.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.03.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.04.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.05.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.06.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.07.2010 року –662 783,00 рубл.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати повністю покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.32, 44, 73 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст. 1, 6, 30, 33 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р., ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 612 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174 та 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 43, 47-1, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Автонавантажувач»(Україна, Львівська область, Яворівський район, смт. Шкло, пров. Новий, 1; код ЄДРПОУ 31210049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецмаш» (Російська Федерація, Свердловська область, м.Єкатеринбург, вул.Таганська, 60-а; р/р № 40702810600120000064 в филиале «Уральський»ООО КБ «АГРОПРОМКРЕТ»БИК 046577995; к/с № 30101810700000000995; ИНН/КПП 6663068195/667301001; ОГРН 1026605613726) 3976 693,00 рубл. (Три мільйони дев’ятсот сімдесят шість тисяч шістсот дев’яносто три російські рублі 00 копійок) основного боргу, 39766,93 рубл. (тридцять дев’ять тисяч сімсот шістдесят шість рублів 93 копійки) державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Розстрочити сплату Закритим акціонерним товариством «Автонавантажувач»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецмаш» суми основного боргу у розмірі 3976 693,00 рубл. (Три мільйони дев’ятсот сімдесят шість тисяч шістсот дев’яносто три російські рублі 00 копійок) шляхом сплати:

-до 10.02.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.03.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.04.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.05.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.06.2010 року –662 782,00 рубл;

-до 10.07.2010 року –662 783,00 рубл.

4.          Наказ видати відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5.          Позовні вимоги щодо стягнення з ЗАТ «Автонавантажувач»штрафної неустойки в розмірі 409966,41 рублів залишити без розгляду.

6.          Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-ти днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Суддя