Рішення № 7421933, 21.12.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.09 Справа № 15/212/09

Суддя

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер”, 70431, Запорізька область, Запорізький район, с. Лежине, вул. Садова, 11

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Вікор”, 69120, м. Запоріжжя, вул. Косигіна, 8/163

про стягнення 620 004,00 грн.

Суддя І.С. Горохов

Представники:

від позивача –Шостак А.П., дов. від 01.12.2009р.

відповідача –Гришин Я.В., дов. від 06.07.2009р.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер” до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Вікор” про стягнення 620 004,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 13.11.2009р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 03.12.2009р.. Розгляд справи відкладався.

За згодою представників позивача в судовому засіданні 21.12.2009р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позов заявлено з тих підстав, що 20 листопада 2008 року ТОВ «Інтер»та ТОВ «Вікор»укладено договір купівлі –продажу товару. Відповідно до умов договору позивач взяв на себе зобов’язання продати товар –соняшник у кількості 447000,00 кг., а відповідач зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість. Позивач зазначає, що зобов’язання за договором щодо продажу товару виконав в повному обсязі, а відповідач в порушення умов договору зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару в порушення умов договору не здійснив, внаслідок чого за ним склалася заборгованість в сумі 491700,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 53103,60 грн. пені, нарахованої за період з 26.11.2008р. по 25.05.2009р., 61015,20 грн. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих за період з грудня 2008 року по жовтень 2009р. та 14185,20 грн. річних відсотків, нарахованих за вказаний період часу.

Відповідач позовні вимоги не визнав частково, в обґрунтування заперечень зазначив, що сума основного боргу визнається ним в повному обсязі. Зазначена заборгованість виникла в зв’язку з скрутним матеріальним становищем підприємства та світовою економічною кризою. Стосовно стягнення з нього пені, річних відсотків та втрат від інфляції грошових коштів, відповідач просив застосувати приписи ст.. 83 ГПК України відповідно до якої, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд встановив, що 20 листопада 2008 року ТОВ «Інтер»та ТОВ «Вікор»укладено договір купівлі –продажу товару. Відповідно до умов договору позивач взяв на себе зобов’язання продати товар –соняшник у кількості 447000,00 кг., а відповідач зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до розділу 1.2 договору, загальна сума договору складає 491700,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що товар вважається переданим за кількістю згідно накладних, з моменту їх підписання.

У відповідності до п. 4.2 договору сторони у день поставки товару оформлюють податкові та видаткові накладні. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання відповідних накладних.

Факт купівлі –продажу товару підтверджується накладною №75 від 20.11.2008р. на суму 491063,10 грн. та довіреністю на отримання ТМЦ №19 від 20.11..2008р., яка підписані повноважним представником відповідача

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити пну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Оскільки відповідач не надав суду доказів оплати вартості виконаних робіт, суд вважає, що вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 88 831,81 грн. обґрунтовані належними та допустимими засобами доказування та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 53103,60 грн., нарахованої за період з 26.11.2008р. по 25.05.2009р. В обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на пункт 5.2 договору у відповідності до якого у разі прострочення строків оплати чи поставки винна сторона повинна сплатити пеню у розмірі 0,2% , але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня від суми простроченого платежу або недопоставленого товару за кожен день прострочки або недопоставки.

Суд вважає вимоги про стягнення з відповідача пені обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, вимоги про стягнення 61015,20 грн. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих за період з грудня 2008 року по жовтень 2009р. та 14185,20 грн. річних відсотків, нарахованих за вказаний період часу, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заяву відповідача щодо застосування ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд вважає такою, що задоволенню не підлягає, оскільки вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає присудженню зі сторони, що порушила зобов’язання, господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов’язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд вважає, що даний випадок не є винятковим, зобов’язання не виконано відповідачем повністю починаючи з кінця листопада 2008 року (тривалість в часі до дня звернення до суду майже один рік), прострочення зобов’язання є значним, розмір нарахованої позивачем пені є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України та не є надмірно великим порівняно із збитками кредитора, доказів вжиття заходів до виконання зобов’язання або негайного добровільного усунення порушення відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентами боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання. відсутність у боржника необхідних коштів.

Будь-яких доказів в обґрунтування скрутного фінансового становища, відповідачем не надано.

Нараховані 3% річних та інфляційні втрати відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України не відносяться до неустойки відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, а відтак не може бути зменшено судом.

На підставі викладеного, суд вважає доводи викладені відповідачем в обґрунтування своїх заперечень на позов безпідставними, а вимоги позивача такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України, підтвердженими належними та допустимими засобами доказування, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вікор”, (69120, м. Запоріжжя, вул. Косигіна, 8/163, ЄДРПОУ 23880535) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер”, 70431, (Запорізька область, Запорізький район, с. Лежине, вул. Садова, 11, ЄДРПОУ 00849043) основний борг в розмірі 491 700,00 грн., 53 103,60 грн. пені, 14 185,20 грн. річних відсотків, 61 015,20 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 6436,04 грн. судових витрат. Видати наказ.

Суддя І.С. Горохов

Рішення оформлено і підписано згідно із вимогами ст. 84 Господарського процесуального кодексу України 24.12.2009р.