Ухвала суду № 74170020, 21.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 321/1575/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/774/18 Головуючий в 1-й інстанції – Колодіна Л.В.

Єдиний унікальний № 321/1575/15-к

Категорія – ст. 187 ч. 2, 289 ч.3, 357 ч.3, 185 ч.2 КК України Доповідач в 2-й інстанції – ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Білоконева В.М.,

суддів Тютюник М.С., Рассуждай В.Я.,

при секретарі Волошині С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку матеріали дистанційно в режимі відео конференції, кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12015080290000486 відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який має неповною середню освіту, не одруженого, зареєстрованого та який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого:

1) 19 травня 2015 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч.2 ст.185 КК України до позбавлення волі строком на один рік, на підставі ст.ст. 75, 104 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на один рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.357, ч.2 ст.185 КК України,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який має неповну середню освіту, не одруженого, зареєстрованого та який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.187, ч.3 ст.289 КК України,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який має неповну середню освіту, не одруженого, який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, раніше судимого:

1) 05 листопада 2014 року Михайлівським районним судом Запорізької області за ч.1 ст.185 КК України до покарання у вигляді сто годин громадських робіт;

2) 15 квітня 2015 року Михайлівським районним судом Запорізької області за ч.3 ст.185 КК України до позбавлення волі строком на три роки три місяці, на підставі ст.ст.75, 104 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на один рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.357, ч.2 ст.185 КК України,

за участю прокурора Безименко І.В., представника потерпілого ОСОБА_5, який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_6, потерпілого ОСОБА_6, законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7, обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

за апеляційними скаргами законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_3 – ОСОБА_7, захисника ОСОБА_8, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_2, процесуального прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11, представника потерпілого ОСОБА_5, який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_6, захисника ОСОБА_9, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_10, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок колегії суддів Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року,

в с т а н о в и л а:

в апеляційній скарзі законний представник неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_3 – ОСОБА_7 вважає, що вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року в частині строку призначеного покарання неповнолітньому ОСОБА_3 є надмірно суровим, в зв'язку з чим, підлягає зміні з наступних підстав. Він вважає, що у справі є обставини, які вказують на те, що перевиховання сина можливе без ізоляції його від суспільства. Так, він раніше не судимий, злочини скоїв неповнолітнім, щиросердно покаявся, активно сприяв розкриттю та розслідуванню злочину. Крім того, навчається в ВПУ №52. Вчителями ВПУ №52 він характеризується позитивно. Сам син дуже переживає та жалкує про скоєне. Ним разом з дружиною повністю сплачені кошти потерпілому, які він витрати на лікування. Більш того, злочин син скоїв під впливом ОСОБА_12 та ОСОБА_4О, які вже притягувались до кримінальної відповідальності. Всі наведені обставини вказують на те, що перевиховання сина можливо без ізоляції його від суспільства, оскільки завданням кримінального законодавства України є не тільки призначення покарання за злочин, а і перевиховання особи, яка вчинила злочин. Таким чином, вважає, що перевиховання ОСОБА_3 можливе без ізоляції його від суспільства і за таких умов при призначенні йому покарання, необхідно застосувати положення ст.ст. 75-76,104 КК України призначивши йому покарання з іспитовим строком. Просить вирок Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року відносно ОСОБА_3, - змінити та призначити йому покарання з застосуванням положень ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої санкціями ч. 2 ст.187 та ч. З ст. 289 КК України та призначити йому покарання до п'яти років за кожний злочин без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України покарання призначити за сукупністю злочинів, визначивши остаточне покарання у вигляді позбавлені волі не більше п'яти років. Застосувати до призначеного покарання, положення ст. ст. 75 -76, 104 КК України та призначити ОСОБА_3 покарання з іспитовим строком на строк, визначений ч. 3 ст. 104 КК України. В іншій частині вирок залишити без змін.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 вказує, що вирок Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року в частині строку призначеного покарання неповнолітньому ОСОБА_3 є надмірно суровим, в зв'язку з чим, підлягає зміні з наступних підстав.

Так, суд кваліфікував дії ОСОБА_3 за ст.ст. 187 ч. 2, 289 ч. 3 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з застосуванням насильства небезпечного для життя чи здоров'я, яка зазнала нападу (розбій) вчинений за попередньою змовою групою осіб, та як незаконне заволодіння транспортними засобом, вчинене повторно, за попередньою змовою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Вказує, що з показів обвинувачених та потерпілого ОСОБА_6 слідує, що насильство у вигляді нанесення йому тілесних ушкоджень обвинуваченими застосовувалось один раз, коли на нього був здійснений розбій. Коли, обвинувачені вирішили заволодіти автомобілем, то насильство до нього, вже не застосовувалось. Проте, кваліфікуючі дії обвинувачених, суд застосував ознаку - «застосування насильства небезпечного для життя чи здоров'я» до обох складів злочинів. Окрім цього, визначаючи вид та строк покарання, суд першої інстанції у вироку зазначив наступне: «ОСОБА_3 вчинив ряд умисних злочинів, один з яких є корисливим та тяжким, інший особливо тяжким. Він навчається в училищі, де характеризується посередньо, за місцем проживання характеризується задовільно. Обвинувачений ОСОБА_3 вчинив злочини будучи неповнолітньою особою, що визнається судом пом'якшуючими покаранням обставинами. Обставин, які обтяжують його покарання, судом встановлено не було. Крім того, суд враховує також той факт, що неповнолітній виховується в сім'ї, де створені належні матеріально-побутові умови, разом з тим батьки потрібної уваги вихованню сина не приділяли. ОСОБА_3 раніше не судимий. Тому суд вважає необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_3Ю покарання для його виправлення та попередження нових злочинів із застосуванням ст. 70 КК України у вигляді позбавлення волі без конфіскації майна, постільки у відповідності до ч. 2 ст. 98 КК України, до неповнолітніх не може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Крім того, приймаючи до уваги наявність вказаних обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, з урахуванням особи винного, він неповнолітній, виховується в сім'ї, навчається, характеризується задовільно, раніше не судимий, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_3 основне покарання у вигляді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкціями ч. 2 ст.187 та ч. 3 ст.289 КК України».

З огляду на вищевказане, слід вказати, що суд першої інстанції при призначені покарання ОСОБА_3 визнав пом'якшуючими покарання наступні обставини - скоєння злочинів будучі неповнолітнім, тобто виключно ту обставину, яка визначена ст. 66 КК України та те, що він виховується в сім'ї, де створені належні матеріально-побутові умови, разом з тим батьки потрібної уваги вихованню сина не приділяли, відсутність в нього судимості, задовільну його характеристику.

Але, судом не були враховані ще інші обставини, які визначені ст. 66 КК України.

Так, при розслідуванні кримінального провадження і при розгляді його в суді було встановлено, що ОСОБА_3 щиро кається та активно сприяв розкриттю та розслідуванні злочинів, що відноситься до обставин, які пом'якшує покарання. ( ст. 66 п.1 КК України).

Крім цього, на стадії досудового розслідування ОСОБА_3 було відшкодована матеріальна шкода понесена потерпілим ОСОБА_6 на лікування в сумі 2 000,00 гривень, що підтверджується як показами самого потерпілого, так і письмовою розпискою про отримання цих коштів. ( ст. 66 п. 2 КК України)

При розгляді кримінального провадження в суді були встановлені ряд інших обставин, які не були враховані при винесені вироку та призначення покарання ОСОБА_3

Так при розгляді справи в суді було, встановлено, що злочини ОСОБА_3 скоїв під впливом інших співучасників - ОСОБА_2 та ОСОБА_13, які вже раніше судимі.

З його показів слідує, що перед скоєнням злочину, він намагався добровільно відмовитись від його скоєння, але не зміг, так як його не підтримали інші співучасники.

Вважає, що зазначені обставини є суттєвими і водночас пом'якшуючими обставинами, які слід було застосувати при призначені покарання.

Окрім цього, у вироку суд вказав, що ОСОБА_3 характеризується за місцем навчання задовільно. Проте, з допиту свідка ОСОБА_14 в суді слідує, що вона працює педагогом в Михайлівському ВПУ, де навчається ОСОБА_3 і являється його класним керівником. Після, скоєних ним злочинів, він змінив своє ставлення до навчання, змінилась його поведінка на краще, що вказує на те, що його перевиховання можливо без ізоляції його від суспільства.

Крім цього, ОСОБА_3 виховується в багатодітній сім'ї і батьки здатні дати йому належний контроль за ним та належне виховання.

Всі наведені обставини вказують на те, що перевиховання неповнолітнього ОСОБА_3 можливо без ізоляції його від суспільства, оскільки завданням кримінального законодавства України є не тільки призначення покарання за злочин, а і перевиховання особи, яка вчинила злочин.

Просить вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року відносно ОСОБА_3, - змінити та призначити йому покарання з застосуванням положень ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої санкціями ч.2 ст.187 та ч. 3 ст. 289 КК України строком до п'яти років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст.70 КК України покарання призначити за сукупністю злочинів, визначивши остаточне покарання у вигляді позбавлені волі строком до п'яти років.

Застосувати до призначеного покарання, положення ст. ст. 75 -76, 104 КК України та призначити ОСОБА_3 покарання з іспитовим строком на строк, визначений ч. З ст.104 КК України. В іншій частині вирок залишити без змін.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить привести вирок у відповідність згідно з вимогами ст. 72 ч.5 КК України - вирішити питання про зарахування строку попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

В апеляційній скарзі процесуальний прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11, не заперечуючи вирок в частині кваліфікації дій обвинувачених та доведеності їх вини, вважає вирок суду в частині призначеного покарання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_13 незаконним і таким, що підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його м'якості.

Так, мотивуючи своє рішення при призначенні покарання із застосуванням ст.69 КК України до ОСОБА_3 суд у вироку вказує на наступні обставини: вчинення кримінального правопорушення неповнолітньою особою, посередня характеристика за місцем навчання, задовільна характеристика за місцем проживання. Крім того, суд при винесенні вироку враховує також той факт, що неповнолітній виховувався в сім'ї, де створені належні матеріально - побутові умови, однак батьки не приділяли належної уваги вихованню сина.

Вважає, що наведені обставини, не знижують суспільну небезпеку вчинених діянь чи особи засудженого, не є підставою для застосування ст.69 КК України.

Просить звернути увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що ОСОБА_3 скоїв кримінальні правопорушення, передбачені.2 ст. 187 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до тяжкого та ч.3 ст.289 КК України який належить до особливо тяжкого кримінального правопорушення.

Також, слід врахувати той факт, що майно потерпілому повернуто співробітниками поліції, а не самим обвинуваченим ОСОБА_3 та з 2015 року шкода потерпілому у повному обсязі не відшкодована, судом при визначенні ступеню тяжкості вчиненого злочину не в повній мірі враховано усі обставини вчинення обвинуваченим злочинів.

Дані кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_3 групою осіб у складі 3 осіб.

Вважає, судом при визначенні ступеню тяжкості вчиненого злочину не в повній мірі враховано усі обставини вчинення обвинуваченим злочинів.

Так, мотивуючи своє рішення при призначенні покарання ОСОБА_13 суд враховує той факт, що ОСОБА_13 раніше неодноразово судимий і вчинив злочин у період звільнення від відбування покарання з випробуванням, за місцем проживання та навчання характеризується посередньо. Вважає, що наведені обставини, не знижують суспільну небезпеку вчинених діянь чи особи засудженого, не є підставою для застосування ст.69 КК України. Так, ОСОБА_13 скоїв кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст. 187 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України належить до тяжкого та ч.3 ст.289 КК України який належить до особливо тяжкого кримінального правопорушення, ч.2 ст.185 КК України - до злочинів середньої тяжкості, ч.3 ст.357 КК до злочинів невеликої тяжкості.

Також, слід врахувати той факт, що майно потерпілому повернуто співробітниками поліції, а не самим обвинуваченим ОСОБА_13 та з 2015 року шкода потерпілому у повному обсязі не відшкодована, судом при визначенні ступеню тяжкості вчиненого злочину не в повній мірі враховано усі обставини вчинення обвинуваченим злочинів.

Дані кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_13 групою осіб у складі 3 осіб, які є неповнолітніми.

Так, мотивуючи своє рішення при призначенні покарання ОСОБА_2 LM. суд враховує той факт, що обвинувачений негативно характеризується за місцем навчання, за місцем проживання задовільно, вчинив злочин, будучи неповнолітньою особою. Неповнолітній виховувався з матір'ю, яка не приділяла належної уваги сину. Вчинив дані кримінальні правопорушення у період іспитового строку.

Так, ОСОБА_2 скоїв кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.187 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України належить до тяжкого та ч.3 ст.289 КК України який належить до особливо тяжкого кримінального правопорушення, ч.2 ст. 185 КК України - до злочинів середньої тяжкості, ч.3 ст.357 до злочинів невеликої тяжкості.

Також, слід врахувати той факт, що майно потерпілому повернуто співробітниками поліції, а не самим обвинуваченим ОСОБА_2 та з 2015 року шкода потерпілому у повному обсязі не відшкодована, судом при визначенні ступеню тяжкості вчиненого злочину не в повній мірі враховано усі обставини вчинення обвинуваченим злочинів.

Дані кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_2 групою осіб у складі 3 осіб.

Просить вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.11.2017 в частині призначеного покарання ОСОБА_2 за ч.2 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.357, ч.2 ст.185 КК України, ОСОБА_4 за ч.2 ст. 187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.357,ч.2 ст.185 КК України, ОСОБА_3 за ч.2 ст.187, ч.3 ст.289 КК України скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених. Ухвалити новий вирок, яким визнати:

ОСОБА_3 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 187, ч.3 ст.289 КК України та засуджений до покарання за ч.2 ст.187 КК України у вигляді 8 років позбавлення волі без конфіскації майна, за ч.3 ст.289 КК, України у вигляді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років позбавлення волі без конфіскації майна;

ОСОБА_4 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 187,ч.3 ст.289, ч.3 ст.357, ч.2 ст.185 КК України та засуджений до покарання за ч.2 ст.187 КК України у вигляді 9 позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності, за ч.3 ст.289 КК України до покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності, за ч.3 ст.357 КК України до покарання у вигляді 1 місяці арешту, за ч.2 ст.185 КК України до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить йому на праві особистої власності. Остаточно призначити покарання на підставі ст.71 КК України, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Мелітопольського міськрайонного суду від 15.04.2015 та призначити покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.357, ч.2 ст.185 КК України та засуджений до покарання за ч.2 ст.187 КК України на строк 9 років позбавлення волі без конфіскації майна, за ч.3 ст.289 КК України до покарання у вигляді 8 років позбавлення волі без конфіскації майна, за ч.3 ст.357, 101 КК України на строк 30 діб арешту, за ч.2 ст.185 КК України до покарання у вигляді 2 роки позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України,за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покарання призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі без конфіскації майна. Остаточно призначити покарання на підставі ст.71 КК України, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Мелітопольського міськрайонного суду від 19.05.2015 та призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі без конфіскації майна.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5, який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_6 вказує, що вироком Мелітопольського міськрайонного суду від 29.11.17 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_10 визнані винними у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.187 КК, ч.3 ст.289, ч.3 ст.357, ч.3 ст. 185 КК України. Цивільний позов залишено без розгляду. Вважає вирок в частині залишення цивільного позову без розгляду - незаконним, і таким, що підлягає зміні з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 1182 ЦК України, шкода, завдана спільними діями неповнолітніх осіб, відшкодовується ними за рішенням суду. Згідно до статті 1179 ЦК України, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в повному обсязі її батьками.

Позовна заява відповідає вимогам статті 119 ЦПК України по якій відкрито провадження, а тому у суддів не було правових підстав передбачених статтею 207 ЦПК України залишати її без розгляду. Просить вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.11.17 року в частині залишення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 без розгляду - змінити. Задовольнити цивільній позов потерпілого ОСОБА_6 в повному обсязі.

В апеляційний скарзі зі змінами захисник ОСОБА_9, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4, вважає, що постановлений судом вирок винесено з порушенням норм матеріального права.

Так дії засудженого ОСОБА_13, за ч.2 ст.187 КК України кваліфіковані, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений повторно за попередньою змовою групою осіб.

Разом з тим, згідно диспозиції ч.2 ст.187 КК України, яка діяла на час скоєння злочину ОСОБА_13, кваліфікуючими ознаками є «вчинення за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм», тобто в частині 2 ст.187 КК України, відсутня така кваліфікуюча ознака як, повторність.

Окрім того, суд кваліфікував дії ОСОБА_13 за ст.ст. 187 ч. 2, 289 ч. 3 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з застосуванням насильства небезпечного для життя чи здоров'я, яка зазнала нападу (розбій), вчинений повторно за попередньою змовою групою осіб, та як незаконне заволодіння транспортними засобом, вчинене повторно, за попередньою змовою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

В ході судового засідання з показів обвинувачених та потерпілого ОСОБА_6 встановлено, що насильство у вигляді нанесення йому тілесних ушкоджень обвинуваченими застосовувалось один раз, а саме, під час здійснення на нього розбою. Коли, обвинувачені вирішили заволодіти автомобілем, то насильство до нього, вже не застосовувалось.

Проте, кваліфікуючі дії обвинувачених, суд застосував ознаку - «застосування насильства небезпечного для життя чи здоров'я» до обох складів злочинів.

При призначенні покарання засудженому ОСОБА_13 колегія суддів врахувала характер, кількість та ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу обвинуваченого, обставини, які пом’якшують його покарання судом встановлено не було. Обвинувачений ОСОБА_13 раніше неодноразово судимий і вчинив злочини у період звільнення від відбування покарання з випробуванням, що свідчить про стійкість його злочинного умислу та небажання ставати на шлях виправлення. Суд враховує, що ОСОБА_13 навчається, за місцем проживання характеризується посередньо. З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_13 можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства та вважає необхідним призначити обвинуваченому покарання, пов’язане з позбавленням волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності із застосуванням ст.ст.70,71 КК України.

При розгляді кримінального провадження в суді були встановлені ряд інших обставин, які не були враховані при винесені вироку та призначення покарання ОСОБА_13

Разом з тим, колегія суддів при призначені не врахувала всіх обставин які помішують покарання. Так ОСОБА_13 дійсно щиросердно розкаявся у вчиненому злочині, навчається, має постійне місце проживання, попросив вибачення у потерпілого, не заперечував проти цивільного позову заявленого потерпілим, є найстаршим членом родини , де відсутні батьки, та є утриманцем шести дітей.

За таких обставин суд не прийняв до уваги наявність вищевказаних обставин , що пом'якшують покарання ОСОБА_13 та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів та не застосував при призначенні покарання положення ст.69 КК України.

Крім цього, ч.5 ст.72 КК України (в редакцій Закону України від 26.11.2015, яка діяла на час вчинення ОСОБА_13 правопорушення та під час його етапування для участі у судовому розгляді) визначено, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У строк попереднього ув'язнення включається строк: затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження; перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

За таких обставин, суд першої інстанції мав зарахувати строк попереднього ув'язнення у даному кримінальному провадженні з 16.10.2015 до дня набрання вироком законної сили в строк відбування покарання ОСОБА_13, перевівши його у строк позбавлення волі відповідно до співвідношення, визначеного ч.5 ст. 72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Однак, вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність (ст.72 КК України) Мелітопольський міськрайонний суд не дотримався та в порушення вимог закону в строк відбування покарання ОСОБА_13 не зарахував строк попереднього ув'язнення.

Вирок Мелітопольського районного суду від 29.11.2017 року в частині засудження ОСОБА_4 змінити, та призначити йому покарання: за ч.1 ст.187 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч.3 ст.289 ст.69 КК України у вигляді позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності; за ч.3 ст. 357 КК України у вигляді арешту на строк один місяць; за ч.2 ст.185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк один рік.

На підставі ч.1 ст.70 КК України , за сукупністю злочинів , шляхом поглинання менш сурового покарання більш суровим , призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість років без конфіскації майна, яке належить йому на праві особистої власності.

На підставі ст. 71 КК України, до призначеного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Михайлівського районного суду від 15 квітня 2015 року та остаточно призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість років один місяць без конфіскації майна, яке належить йому на праві особистої власності.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_15 в строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення з 16 жовтня 2015 року (включно) з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі, до набрання вироком законної сили.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, вважає, що оскаржуване судове рішення має бути змінене шляхом пом’якшення призначеного покарання, оскільки воно за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_2 має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2, крім того має місце навчання у Михайлівській ЗОШ І-ІІ ступенів. За місцями проживання та навчання характеризується посередньо. Також судом було встановлено, що ОСОБА_2 активно сприяв розкриттю злочинів, що підтверджувалось дослідженими доказами.

Крім того судовим розглядом було встановлено, що ОСОБА_2 на час скоєння правопорушень, та на час судового розгляду був особою, що не досягла 18 річного віку, тобто у відповідності зі ст.6 Сімейного кодексу України, дана особа є дитиною. Також з матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 є наймолодшим серед обвинувачених в даному провадженні.

Тобто за час судового розгляду було встановлено, що в даному провадженні стосовно ОСОБА_2 є ціла низка обставин, що пом'якшують його покарання, та разом з тим немає обставин, які б покарання обтяжували.

Таким чином обставини, з'ясовані за час судового розгляду, та перевірені доказами, дають підстави дійти висновку, що перевиховання обвинуваченого ОСОБА_2 можливе й в разі застосування при призначенні йому покарання положень статті 69 Кримінального кодексу України, та призначенні більш м'якого покарання, аніж це передбачено ч.2 ст.187 та ч.3 ст.289 Кримінального кодексу України.

А відтак оскаржуваний в частині призначення покарання ОСОБА_2, вирок за своєю

суворістю не відповідає тяжкості скоєних ними кримінальних правопорушень та особі

обвинуваченого.

Крім того, суд, вирішуючи питання про правову кваліфікацію вчиненого ОСОБА_2 діяння за ч.2 ст.187 Кримінального кодексу України, вказав у якості кваліфікуючої ознаки: -«повторність», проте диспозиція ч.2 ст. 187 КК такої кваліфікуючої ознаки не містить.

Також під час судового розгляду було встановлено, що тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_6 були спричинені одноразово, однак суд помилково зазначив кваліфікуючою ознакою

- застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, як до дій.

кваліфікованих за ст. 187, так і до дій, кваліфікованих за ст. 289 Кримінального кодексу України.

Просить вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року в справі № 321/1575/15-к, змінити, а саме: призначити ОСОБА_2 покарання більш м'яке, аніж це передбачено ч.2 ст.187 КК України, та ч.3 ст.289 КК України.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; в судових дебатах: законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7, захисників, обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, зокрема в останньому слові, які просили їх апеляційні скарги задовольнити, потерпілого, представника потерпілого, які просили задовольнити їх апеляційну скаргу, прокурора, який просив апеляційну скаргу прокурора задовольнити, колегія суддів, перевіривши матеріали провадження, вважає, що апеляційні скарги законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_3 – ОСОБА_7, захисника ОСОБА_8, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_2, прокурора та представника потерпілого задоволенню не підлягають, апеляційні скарги захисника ОСОБА_10, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_9, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.

Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року визнано винними:

ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.357, ч.2 ст.185 КК України, та призначено йому покарання:

за ч.2 ст.187 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна;

за ч.3 ст.289 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяця без конфіскації майна;

за ч.3 ст. 357, ст.101 КК України у вигляді арешту на строк 13 діб;

за ч.2 ст.185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяця без конфіскації майна.

На підставі ст.71 КК України, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 травня 2015 року та остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяця без конфіскації майна.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 – тримання під вартою, залишено без змін до набрання вироком законної сили, а строк відбування покарання обчислювати з 16 жовтня 2015 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, зараховано ОСОБА_2 у строк відбуття покарання, строк його попереднього ув’язнення з 16.10.2015 (включно) по 20.06.2017 (включно) з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі, а з 21. 06. 2017 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі до набрання вироком законної сили;

ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.187, ч.3 ст.289 КК України, та призначено йому покарання:

за ч.2 ст.187, ст.69 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяця без конфіскації майна;

за ч.3 ст.289, ст.69 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяця без конфіскації майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяця без конфіскації майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту його фактичного затримання.

Зараховано ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк затримання в порядку ст.208 КПК України з 15 жовтня 2015 року по 16 жовтня 2015 року, у відповідності з вимогами ч.5 ст.72 КК України із змінами, внесеними Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, з розрахунку один день ув`язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.357, ч.2 ст.185 КК України, та призначено йому покарання:

за ч.2 ст.187 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності;

за ч.3 ст.289 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 років 10 місяців з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності;

за ч.3 ст. 357 КК України у вигляді арешту на строк 1 місяць;

за ч.2 ст.185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років 10 місяців з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності.

На підставі ст.71 КК України, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Михайлівського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2015 року та остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 – тримання під вартою, залишено без змін до набрання вироком законної сили, а строк відбування покарання обчислювати з 16 жовтня 2015 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, зараховано ОСОБА_4 у строк відбуття покарання, строк його попереднього ув’язнення з 16.10.2015 (включно) по 20.06.2017 (включно) з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі, а з 21. 06. 2017 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 – залишено без розгляду.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, пов’язані з проведенням судових експертиз у розмірі по 409 (чотириста дев`ять) грн. 20 коп. з кожного (одержувач – УК у Шевченківському районі м. Запоріжжя/Шевч./24060300, р/р 31116115700009, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025367, назва банку ГУДКСУ у Запорізькій області). Вирішена доля речових доказів.

Згідно зі змістом оскаржуваного судового рішення, 14 жовтня 2015 року приблизно о 23 годині 30 хвилин, знаходячись навпроти будинку № 1 по вул. Є.Носаль у с. Бурчак Михайлівського району Запорізької області, неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_4, та неповнолітнім ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, маючи злочинний умисел направлений на напад з метою заволодіння чужим майном, знаходячись в автомобілі марки ВАЗ, моделі 21099 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснили напад на потерпілого ОСОБА_6, застосовуючи до нього насильство, небезпечне для життя та здоров’я, що виразилось у заподіянні йому тілесних ушкоджень у вигляді рани, садна та синців на обличчі, садно на голові, струсу головного мозку, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, з короткотривалим розладом здоров’я, та заволоділи мобільним телефоном марки Samsung C3322, вартістю 383,33 гривень, в якому знаходились дві сім карти мобільних операторів ПрАТ «Київстар», кожна вартістю 10 гривень, на рахунку кожної були грошові кошти в сумі 13 гривень, з карткою пам’яті Mikro SD 4 Gb, вартістю 60 гривень 30 копійок, чохол для мобільного телефону вартістю 46 гривень 75 копійок.

Далі, продовжуючи свій єдиний злочинний умисел направлений на заволодіння чужим майном, залишивши територію с. Бурчак Михайлівського району Запорізької області, та знаходячись на узбіччі автодороги Т0818 сполученням Михайлівка–Василівка, неповнолітній ОСОБА_3, ОСОБА_4, та неповнолітній ОСОБА_2, заволоділи грошовими коштами в сумі 250 гривень, які належали потерпілому ОСОБА_6, чим завдали потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду на загальну суму 786,38 гривень.

Крім цього, 15 жовтня 2015 року, приблизно в 00 годин 00 хвилин, знаходячись навпроти будинку №1 по вул. Є.Носаль в с. Бурчак Михайлівського району Запорізької області неповнолітній ОСОБА_3, діючи повторно за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_4, та неповнолітнім ОСОБА_2, маючи злочинний умисел направлений на заволодіння транспортним засобом, застосовуючи до потерпілого ОСОБА_6, насильство небезпечне для його життя та здоров`я, що виразилось у заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень, у вигляді рани, садна та синців на обличчі, садно на голові, струсу головного мозку, кваліфіковані як легкі тілесні ушкодження, з короткотривалим розладом здоров’я, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи №181 від 12 листопада 2015 року, незаконно заволоділи транспортним засобом, а саме автомобілем марки ВАЗ, моделі 21099, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 82 852 гривень 91 копійок, який належить ОСОБА_6, чим завдали потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду на суму 82 852 гривень 91 копійок.

Крім того, 15 жовтня 2015 року, приблизно в 00 годин 10 хвилин, знаходячись на узбіччі автодороги Т0818 сполученням Михайлівна – Василівка, на території Михайлівського району Запорізької області, ОСОБА_4, діючи за попередньою змовою групою осіб з неповнолітнім ОСОБА_2, заволоділи паспортом громадянина України на ім’я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_11, який в подальшому, шляхом спалювання, знищили.

Крім того, 16 жовтня 2015 року, приблизно о 07 годині 00 хвилин, знаходячись в лісосмузі поблизу колишнього аеродрому, який розташований біля с. Бурчак Михайлівського району Запорізької області, ОСОБА_4, діючи за попередньою змовою групою осіб з неповнолітнім ОСОБА_2, діючи з корисливих мотивів, з умислом направленим на заволодіння чужим майном, з транспортного засобу, яким незаконно заволоділи з автомобіля марки ВАЗ, моделі 21099, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом вільного доступу, повторно, таємно викрали автомобільний MP3 ресивер Pioneer 1092, вартістю 383 гривень 62 копійок, який належав потерпілому ОСОБА_6, чим завдали потерпілому майнову шкоду на суму 383 гривень 62 копійок.

За наслідками розгляду апеляційних скарг колегією суддів встановлено наступне.

Висновки місцевого суду про наявність вини обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, у вчинених ними кримінальних правопорушень за вказаними у вироку обставинами, підтверджена дослідженими у судовому засіданні доказами, яким надана належна правова оцінка.

Судом першої інстанції дії обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, правильно кваліфіковані за ст. ст. 187 ч. 2, 289 ч. 3 КК України, а дії двох останніх за ст. ст. 185 ч. 2, 357 ч. 3 КК України.

Доводи апелянтів проте, що суд першої інстанції незаконно застосував кваліфікуючу ознаку «повторність» обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, є обґрунтованими, оскільки диспозиція даної кримінально – правової норми таку кваліфікуючу ознаку не передбачає, а тому колегія суддів виключає з вироку дану ознаку.

Між тим, довід апелянтів про те, що суд першої інстанції також незаконно застосував до обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 кваліфікуючу ознаку «дії поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого» за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, є необґрунтованими, оскільки суперечать показанням в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_16 про те, що обвинуваченні перестали його бити тільки після того, як він сказав, що віддасть їм свій автомобіль. Тоді, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стали керувати автомобілем по черзі, а ОСОБА_4 утримував камінь біля його голови та погрожував йому то тих пір, поки вони не висадили його в районі с. Шевченко, а самі поїхали в сторону м. Василівка.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає також безпідставними доводи адвоката ОСОБА_9 про перекваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4 зі ч. 2 ст. 187 на ч. 1 ст. 187 КК України, оскільки останній вчинив розбій за попередньою змовою групою осіб.

Необґрунтованими є доводи апелянтів про застосування до обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ст. 69 КК України, а до обвинуваченого ОСОБА_3 ст. ст. 75, 104 КК України, з огляду на наступне.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 69 КК України, призначення основного покарання більш м’якого, ніж передбачено законом, можливе за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

За змістом ст. 75 КК України звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням можливе лише у тому випадку, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі не більше п'яти років дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання.

При розгляді кримінального провадження достатніх підстав для застосування відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ст. 69 КК України, а до обвинуваченого ОСОБА_3 ст. ст. 75, 104 КК України, районним судом не встановлено і в апеляційній скарзі ними не приведено.

При призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 місцевим судом було враховано, що перші двоє вчинили злочини будучи неповнолітніми, всі за місцем проживання характеризуються задовільно, ОСОБА_2 за місцем навчання характеризується негативно, двоє останніх вчинили злочини під час іспитового строку, а тому суд застосував до обвинуваченого ОСОБА_3 ст. 69 КК України, призначивши основне покарання нижче від нижчої межі, встановленої в санкціях ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, а двом останнім призначив покарання у виді позбавлення волі, близьке до мінімального, передбачене санкціями ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України. Враховуючи вищевказане, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_3 ст. ст. 75, 104 КК України, а відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ст. 69 КК України, оскільки вони вчинили ряд тяжких та особливо тяжких злочинів, а тому колегія суддів, по-перше, вважає призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді позбавлення волі, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому правових підстав для подальшого пом’якшення йому покарання не має, по-друге,двоє останніх вже були судимим за вчинення умисних злочинів, однак під час іспитового строку, вчинили знову злочини, а тому, колегія судів вважає, що обвинуваченні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 схильні до стійкої злочинної діяльності, що характеризує їх, як негативні особи, а тому відсутні правові підстави для застосування до них ст. 69 КК України.

Не заслуговують уваги доводи апелянтів про застосування ч. 5 ст. 72 КК України до обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а саме зарахування їм одного дня попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі після 21.06.2017 року, оскільки лише до 20.06.2017 року діяли вимоги Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року про зарахування одного дня попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Необґрунтованими є доводи процесуального прокурора про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання обвинуваченим ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ухвалення вироку суду апеляційної інстанції останнім, оскільки ці доводи суперечать вимогам, по – перше, ч. 2 ст. 416 КПК України, так як відносно останніх вже ухвалювався обвинувальний вирок від 31.03.2016 року (т. 2 а.п. 60-65), який був скасований апеляційним судом 21.07.2016 року по процесуальним підставам (т. 2 а.п. 176), а по – друге, п. 3 ч. 2 ст. 102 КК України, оскільки прокурор просить призначити неповнолітнім обвинуваченим покарання яке перевищує строки, передбачені цим законом.

Не заслуговують уваги доводи прокурора і про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до обвинуваченого ОСОБА_3 ст. 69 КК України, оскільки обставинами, що пом’якшують покарання останнього, судом правильно визнано вчинення ним злочину у неповнолітньому віці, а також те, що раніше він до кримінальної відповідальності не притягувався, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 судом першої інстанції не встановлено. За таких умов районний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосувати ст. 69 КК України до останнього та призначити йому покарання нижче від найнижчої межі встановленої в санкціях ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.

Враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, особи винних та обставини, що пом’якшують покарання, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції обвинуваченим ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 покарання є необхідним й достатнім для виправлення останніх та попередження вчинення ними нових злочинів.

Необґрунтованими є також доводи представника потерпілого про те, що суд першої інстанції безпідставно залишив позов без розгляду, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу позивача на виконання вимог ст. ст. 1179 ЦК України та ст. 119 ЦПК України про правильне встановлення кола відповідачів. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що таке рішення суду першої інстанції не перешкоджає подальшому провадженню та можливості розгляду позову потерпілого у порядку цивільного судочинства у разі подання позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Між тим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на виправлення описки в порядку передбаченого ст. 379 КПК України, оскільки при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 вказано, що йому призначене покарання за ч. 3 ст. 357 КК у вигляді арешту на строк 13 (тридцять) діб (т. 4 а.п. 173).

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційні скарги захисника ОСОБА_10, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_9, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити частково, а апеляційні скарги законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_3 – ОСОБА_7, захисника ОСОБА_8, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_2, процесуального прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11, представника потерпілого адвоката ОСОБА_5, який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Вирок колегії суддів Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року у відношенні ОСОБА_2 та ОСОБА_4, змінити.

Виключити з мотивувальної частини вироку відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_4 кваліфікуючу ознаку «повторність» за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, в той самий строк, - з моменту отримання копії судового рішення.

Судді: