Постанова № 74169413, 17.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/1753/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, за апеляційною скаргою Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2018 року (суддя першої інстанції Якимів Р.В., м. Івано-Франківськ).

В С Т А Н О В И В :

7 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Калуського міськрайонного суду із заявою – скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Івано-Франківській області, в якій просив визнати дії по закінченню виконавого провадження ВП №51017087 та невиконання судових рішень недостатніми та неправомірними. Просив також скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження та поновити його.

3 листопада 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про уточнення вимог, якою також просив визнати дії старшого державного виконавця Сапіжака І.І. ВПВР Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області по закінченню виконавого провадження ВП № 510 17087 та невиконанню виконавчого листа №345/2323/14-а недостатніми та неправомірними. Також просив скасувати постанову про закінчення виконачого провадження від 2 грудня 2016 року та поновити його.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_3 по закінченню виконавчого провадження ВП № 51017087 протиправними. Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_3 про закінчення виконавчого провадження ВП № 51017087 від 02.12.2016 по виконавчому листу № 345/2323/14-а від 26.04.2016 скасовано. Зобов'язано відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області відновити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 345/2323/14-а, виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 26.04.2016.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області не погодилося з цим рішенням суду та оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його та прийняти нове – про відмову в задоволенні позовних вимог. В обгунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом не взято до уваги те, що оскаржувана постанова державного виконавця про закінчення виконавого провадження є законною, адже у справі № 345/2323/14-а суд не зобов’язував управління провести перерахунок пенсії позивачу з урахуванням довідки №68 від 1 листопада 2005 року. Також суд не врахував що ця довідка є недостовірною і не відповідає первинним документам. Крім того, суд не виніс ухвалу про заміну неналежного відповідача на відповідний орган державної виконавчої служби, що є підставою для відмови в позові.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів апелянта.

У судовому засіданні ОСОБА_1 просив залишити оскаржуване рішення в силі та пояснив, що управління Пенсійного фонду не виконує судові рішення про призначення йому пенсії у належному розмірі. Просив захистити його конституційні права у відповідності до рішень Європейського Суду з прав людини.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Калуського міськрайонного суду від 29.07.2014 по справі №345/2323/14-а позов ОСОБА_1 було задоволено частково та зобов'язано УПФУ в м.Калуші та Калуському районі провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2011 по 29.07.2014, виходячи з первинних документів, поданих ним для призначення пенсії, а також зобов'язано припинити стягнення з ОСОБА_1 переплати пенсії за період з 01.12.2003 по 01.03.2010 та повернути стягнуті суми за період з 01.07.2011 по 01.06.2014 (а.с. 5-7).

Ця постанова залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 (а.с. 8-9).

З матеріалів справи вбачається, що постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.12.2015, винесеною в порядку здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, визнано дії управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі щодо невиконання в повній мірі судового рішення від 29.07.2014 по справі № 345/2323/14-а неправомірними; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі повернути позивачу утримані кошти за період з 01.06.2014 по 31.12.2014; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі повести перерахунок та виплату пенсії позивачу з 29.07.2014 по 24.12.2015, виходячи з первинних документів, поданих ним для призначення пенсії (а.с. 97-98). При цьому судом було встановлено, що при перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії згідно постанови Калуського міськрайонного суду від 29.07.2014 безпідставно не взяло до уваги довідку № 68 від 01.11.2005, видану філією ЗАТ фірми «Західхімпроммонтаж» спеціалізованого управління «Хіммонтаж» № 37, так як її недостовірність не встановлена. Вищевказана постанова була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 (а.с. 99-100).

На виконання цього судового рішення Калуським міськрайонним судом 26.04.2016 було видано виконавчий лист № 345/2323/14-а, який був пред'явлений до примусового виконання до відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (а.с. 28).

05.05.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_3 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 345/2323/14-а від 26.04.2016 (а.с. 30).

02.12.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_3 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 345/2323/14-а від 26.04.2016 (а.с. 47).

Оскаржувана постанова мотивована тим, що згідно повідомлення Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області від 01.06.2016 за №4090/06 та розпорядження № 125151 від 30.05.2016 ОСОБА_1 повернуто утримані кошти за період з 01.06.2014 по 31.12.2014 та проведено перерахунок та виплату пенсії з 29.07.2017 по 24.12.2015, виходячи з первинних документів, поданих ним для призначення пенсії.

Водночас ОСОБА_2 об'єднане УПФУ Івано-Франківської області зазначило у повідомленні від 12 травня 2016 року № 3605/06, що відповідно до розпорядження управління ПФУ в м.Калуші та Калуському районі №125151 від 15 квітня 2015 року ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії за період з 1 липня 2011 року по 29 липня 2014 року, виходячи з первинних документів, поданих для призначення пенсії, а саме згідно архівної довідки про заробітку плату ОСОБА_1 № 24/01/11 від 9 березня 2010 року, виданої Державним архівою Івано-Франківської області, яка підтверджена первинними документами (а.с. 19).

Отже, управління Пенсійного фонду не заперечує факт нездійснення ним перерахунку пенсії позивачу у відповідності до довідки про заробітну плату №68 від 01.11.2005, оскільки, як стверджує боржник, вказана довідка не підтверджена первинними документами, не відповідає даним архівної довідки та особових рахунків та згідно висновку експерта № 1307 від 02.12.2010 в довідці №68 від 01.11.2005, виданої філією ЗАТ фірми «Західхімпроммонтаж» Калуського СУ «Хіммонтаж» №37, зроблено виправлення, а отже вказана довідка є недостовірною (а.с. 44-45).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність таких дій відповідача і неналежне виконання судового рішення ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франкіській області, так як факт підробки вищевказаного документа належним чином підтверджений не був, а згідно рішення суду, що підлягало виконанню перерахунок пенсії слід здійснити з урахуванням поданих первинних документів. Причому у мотивувальній частині цього рішення чітко вказано про достовірність наданих підприємством довідок, поданих ОСОБА_1 для призначення пенсії, зокрема зазначено, що дані вказані в довідці №68 відповідають даним архівних довідок (а.с. 5-7).

Отже, перерахунок пенсії позивачу на виконання постанови Калуського міськрайонного суду проведено не в повному обсязі, а саме не враховано в якості первинного документу довідку №68 від 01.11.2005, видану філією ЗАТ фірми «Західхімпроммонтаж» Калуського СУ «Хіммонтаж».

Слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015, якою скасовано ухвалу Калуського міськрайонного суду від 06.02.2015 про роз'яснення постанови суду від 29.07.2014, встановлено, що довідка №68 від 01.11.2005, видана філією ЗАТ фірми «Західхімпроммонтаж» СУ «Хіммонтаж» №37 є одним із первинних документів, які позивач подав для призначення пенсії. При цьому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що роз'яснення рішення суду таким чином, що перерахунок пенсії слід здійснити з врахуванням довідки №68 від 01.11.2005, обмежує перелік первинних документів, які визначив суд при постановленні рішення. Подання позивачем довідки №68 від 01.11.2005 для призначення пенсії є підставою для перерахунку цієї пенсії з врахуванням такої довідки згідно з постановою Калуського міськрайсуду від 29.07.2004, яка з цього приводу є зрозумілою і роз'ясненню не підлягає (а.с. 10-12).

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець при виконанні судового рішення керується Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», Кодексом адміністративного судочинства, іншими законами в тій частині, в якій вони регулюють деякі питання з приводу виконання судових рішень.

Відповідно до ст. 287 КАС України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Сам факт здійснення перерахунку боржником на виконання зобов'язання, покладеного на нього судом у рішенні, не означає належного виконання судового рішення і є недостатнім для висновку про його повне, належне і остаточне виконання.

Підставою для закінчення виконавчого провадження є лише повне і належне виконання рішення боржником, з приводу чого не має бути сумнівів, оскільки закінченням виконавчого провадження закінчується судовий процес і припиняється процедура захисту порушеного права особи, і таке право надалі вважається відновленим. Тому всі сумніви, що виникають при виконанні судового рішення, мають бути усунуті до закінчення виконавчого провадження, і такі сумніви є перешкодою для закінчення виконавчого провадження (з даної підстави), принаймні до їх усунення.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки державним виконавцем не було вжито всіх можливих та необхідних заходів щодо виконання судового рішення, у державного виконавця не було законних підстав для закінчення виконавчого провадження, так як судовими рішеннями, які підлягали виконанню, було встановлено незаконність неврахування довідки №68 від 1 листопада 2005 року, яка була видана філією «Західпроммонтаж», що була подана в якості первинного документу для призначення пенсії.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права в частині неналежного відповідача, до якого можуть бути пред'явлені позовні вимоги, судом апеляційної інстанції відхиляються.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження», згідно якого примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною третьою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

За змістом статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулись, зокрема, не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного відповідача належним, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи; якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

При цьому, вчинення дій щодо заміни первинного відповідача належним або залучення другого відповідача є правом суду й вирішується залежно від позиції позивача та обставин справи.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, відповідачем у справі є управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.

Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає винесення ухвали про заміну відповідача як окремого документу.

Оскільки відповідач не оскаржив судове рішення, а отже не вважає свої права порушеними, підстав для скасування його з причини незалучення його до участі у справі немає.

Також слід зазначити, що згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 303/3415/17, оскільки процесуальний закон на час вчинення такої процесуальної дії повноважень щодо заміни відповідача для апеляційних судів не передбачає, тому вказана обставина не може бути підставою для скасування судового рішення при правильному вирішенні справи по суті позовних вимог.

Отже, враховуючи, що право ОСОБА_1 на здійснення перерахунку пенсії у відповідності до судових рішень, що набули законної сили, було порушено і таке порушення мало місце протягом тривалого часу, що прямо порушує право на справедливий судовий розгляд, визначене статею 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги і залишення оскаржуваного рішення суду в силі.

Керуючись ч. 3 ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення, рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2018 року у справі № 345/1271/17 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст складено 22 травня 2018 року.