Постанова № 74168629, 16.05.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 травня 2018 рокусправа № 808/1876/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Мельник В.В.

судді: Чепурнов Д.В. Сафронова С.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні в м. Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року (суддя - Татаринов Д.В.) у справі № 808/1876/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі по тексту - Відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Відповідача та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області видати Позивачу довідку для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року відкрито провадження по справі № 808/1876/17.

В обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_1 вказав на те, що Відповідач протиправно не видав йому витребувану ним довідку, при цьому Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області мало законні підстави для видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді з 01 січня 2017 року з урахуванням мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік». Наголошено на тому, що правовідносини між сторонами виникли до прийняття Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року у справі № 808/1876/17 у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що у Відповідача не було законних підстав для видачі ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року, оскільки Позивач не пройшов кваліфікаційне оцінювання та не підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), як і не був призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року та не працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Позивач - ОСОБА_1, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року у справі № 808/1876/17 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що до спірних правовідносин мають бути застосовані положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення Позивача, що кореспондується із приписами ст. 58 Конституції України. Наголошено також на тому, що стаття 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що, в свою чергу, виключає можливість застосування приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин цей Закон не діяв та останній погіршує стан Позивача. Зауважено, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не була надана мотивована оцінка кожному аргументу, наведеному Позивачем, не наведено мотивів незастосування норм права, на які посилався Позивач. Звертається увага на те, що Європейський Суд з прав людини наголошує на дотриманні принципу законних очікувань під час прийняття рішення суб'єкта владних повноважень та незворотності права.

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив останню залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване. Зауважено, що у Відповідача відсутні підстави для незастосування п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ, в той час, коли застосовується і діє ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ щодо визначення розміру суддівської винагороди із змінами та доповненнями, які також були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ, та є чинними на час виникнення спірних правовідносин та на теперішній час. Посилання заявника апеляційної скарги на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ погіршується стан останнього є безпідставними та не відповідають дійсності, адже за видана довідка від 03.03.2017 року № 08-03/749 навпаки свідчить про підвищення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Не відбулося і порушення гарантій незалежності суддів, встановлені ст.ст. 48, 52 розділу ІІІ, ст.117 розділу VІІ, розділами ІХ, Х Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VІ. Зауважено, що ні Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік», ні штатним розписом Енергодарського міського суду на 2017 рік не передбачено посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, у розмірі 32 000 грн. В той же час, розмір посадового окладу судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, не може виступати базовим для розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Позивачем було також надано до суду додаткові пояснення на відзив Відповідача, в яких останній зазначав, що визначальним у даному спорі є питання моменту виникнення спірних правовідносин, який, за твердженням ОСОБА_1, виник з прийняттям рішення про відставку 22.09.2016 року. Зауважено, що п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, та п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ, не діяли на момент виникнення спірних правовідносин і не мають зворотної дії в часі. Зауважено, що приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ спрямовані на майбутнє.

Особи які беруть участь у справі про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися у встановленому порядку, своїх представників для участі у її розгляді не направили.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників осіб, які беруть участь у справі, та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600-VIII відповідно до пунктів 2, 3 та 9 частини 5 статті 126 Конституції України звільнено з посади судді Енергодарського міського суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

03.03.2017 року на адресу Позивача Відповідачем була направлена довідка від 03.03.2017 року № 08-03/749 про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді з 01.01.2017 року, в якій зазначено оклад - 16000 грн., доплата за роботу на адміністративній посаді (10%) - 1600 грн., доплата за вислугу років (60%) - 9600 грн.

16 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, в якій просив видати довідку про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді з 01 січня 2017 року з урахуванням мінімальної заробітної плати визначений Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік».

29 травня 2017 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, листом надано відповідь, в якій останній зазначає, що станом на 01 січня 2017 року визначення розміру суддівської винагороди працюючого судді здійснювалось з урахуванням положень пунктів 22-24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774 - VІІІ.

Позивач не погодився з наданою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області відповіддю та звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльність Відповідача та зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області видати ОСОБА_1 довідку для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Надаючи правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.135 Закону України № 1402-VIIІ від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" (який 30.09.2016 набрав чинності) суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Як передбачено ч. 3 ст.135 Закону України № 1402-VIIІ від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів", базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з ч. 4 ст. 135 Закону України № 1402-VIІI від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У ч. 5 ст.135 Закону України №1402-VIІI від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (ч. 10 ст. 135 Закону України № 1402-VII від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до п. 23 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1402-VII від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону № 2453-VІ.

На час виходу у відставку Позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено пп. 4 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України, п. 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, що останнім не заперечується.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно зі ст. 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду справи, Закон Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII не визнаний неконституційним.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, за необхідне зазначити, що як вбачається з ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI № 2453, вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат», та фактично є бланкетною нормою права, адже для визначення поняття та відповідно величини «мінімальної заробітної плати» слід звертатися до іншого спеціального нормативно-правового акту.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати у будь-яких трудових відносинах в країні, що має бути враховано при визначенні її величини.

Таким чином, Законом № 1774-VIII було лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою.

Слід зауважити, що Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правових актів рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у п. 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів також звертає увагу, що у зв`язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абз. 2 ст. 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права Позивача ніяким чином не порушені.

В цій частині колегія суддів також вважає обґрунтованими посилання Відповідача на рішення Конституційного Суду України: від 25.01.2012 №3-рп/2012, згідно якого рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості; від 26.12.2011 №20-рп/2011 в якому зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства; від 25.01.2012 №3-рп/2012 за яким зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними доводи заявника апеляційної скарги на неврахування Відповідачем та судом першої інстанції моменту виникнення спірних правовідносин, адже в даному випадку Територіальним управлінням ДСА України в Запорізькій області вірно було застосовано до спірних правовідносин приписи ст. 133 Закону № 2453-VІ, але із урахуванням приписів Закону № 1774-VІІ в частині визначення розрахункової величини заробітної плати, що діє саме станом на час звернення ОСОБА_1 за видачею відповідної довідки.

Таким чином, обрахування Позивачу розміру суддівської винагороди для надання довідки про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді з 01 січня 2017 року відповідає приписам чинного законодавства.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн., не передбачені, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що Відповідач не мав правових підстав для видачу Позивачеві довідки про розмір заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, у іншому розмірі, який не передбачений Законами України № 1402-VII, № 2453-VІ та штатним розписом Енергодарського міського суду Запорізької області.

Колегією суддів апеляційного суду також врахована й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Інші аргументи, наведені Позивачем в обгрунтування своєї позиції по справі, зокрема щодо ненаведення судом першої інстанції мотивів неприйняття правової позиції ОСОБА_1, фактично зводяться до загального, а саме порушення державою його прав на отримання довідки для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», проте враховуючи те, що судовим рішенням у цій справі надано необхідне та достатнє обґрунтування щодо правомірності дій Відповідача щодо надання такої довідки з урахуванням положень пунктів 22-24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774 - VІІІ, при цьому суд першої інстанції дослідив усі основні питання віднесені на його розгляд, суд апеляційної інстанції вважає, що всі інші аргументи Позивача не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду щодо відсутності у Позивача права на отримання довідки для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року у справі № 808/1876/17 необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року у справі № 808/1876/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В повному обсязі постанова складена 21 травня 2018 р.

Головуючий суддя: В.В. Мельник

Суддя: Д.В. Чепурнов

Суддя: С.В. Сафронова