Постанова № 74146882, 22.05.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2018 року

м. Рівне

Справа №569/3984/16ц

Провадження №22ц/787/772/2018

Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1

Рішення суду першої інстанції ухвалено в м. Рівне Рівненської області

Дата ухвалення повного судового рішення: 16.02.2018 р.

Час і дата ухвалення судового рішення: 08.02.2018 р. о 14 год. 34 хв.

Апеляційний суд Рівненської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Григоренко М.П.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.

за участі: ОСОБА_2 та представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 8 лютого 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання недійсним кредитного договору і застосування наслідків недійсності правочину,

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року в суд звернулося Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі – ПАТ "Універсал Банк" або банк) з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення 13 699, 17 доларів США заборгованості за кредитним договором №07-253-КФ-2007 від 24.05.2007 року. Позов мотивовано обставинами неналежного виконання позичальником своїх кредитних зобов’язань і утворення заборгованості, яка складається з 646, 17 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 12 553, 28 доларів США дострокового кредиту, 353, 11 доларів США відсотків та 146, 61 доларів США підвищених відсотків.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 пред’явив зустрічний позов, де посилався на недодержання банком вимог ст.ст. 11, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме щодо несправедливості умов оспорюваного кредитного договору, ст.ст. 6, 628, 638, 215, 1054 ЦК України, а також пунктів 3.2, 3.3., 3.4., 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу проу мови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168.

Просив визнати кредитний договір №07-253-КФ-2007 від 24.05.2007 року недійсним, застосувавши наслідки його недійсності.

Рішенням Рівненського міського суду від 8 лютого 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідент. номер НОМЕР_1, паспорт серії МЮ 351310, виданий 06.11.2013 року Рівненським МВ УДМС України в Рівненській області, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь ПАТ "Універсал Банк" (місце знаходження: 04114 м. Київ, вулиця Автозаводська, буд. 54/19, код банку: 322001, код ЄДРПОУ: 21133352, р\р 29095000202428) заборгованість за кредитом станом на 05.10.2016 року на загальну суму 12 962, 64 доларів США, з яких: 434, 48 доларів США складають прострочену заборгованість, 11 907, 11 доларів США – сума дострокового стягнення кредиту, 621, 05 доларів США – відсотки, а також 5 363, 80 гривень судового збору і 130 гривень за подання оголошення про виклик сторони у справі.

ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні зустрічного позову до ПАТ "Універсал Банк" про визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків його недійсності.

Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки відповідачем не спростовано законності підстав виникнення і нарахування заборгованості за кредитним договором, а також зобов’язань повернути кредитодавцю одержані кошти разом із процентами за їх користування.

Щодо зустрічного позову, то в його задоволенні відмовлено, виходячи з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами фактів порушення прав позичальника як споживача кредитних послуг, а тому мотивів для визнання кредитного договору недійсним із застосуванням наслідків його недійсності не було.

У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2, вважаючи його незаконним і необґрунтованим, покликався на порушення норм матеріального і процесуального права, а також неповноту з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування вимог Закону України "Про захист прав споживачів". Норми ст.ст. 11, 15, 19 цього Закону та роз’яснення пунктів 14, 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказують про з'ясування судом усіх обставин, що стосуються надання інформації споживачу, а також про обов’язок кредитодавця повідомити позичальника щодо особи і місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема про мету отримання кредиту, форми його забезпечення, наявні форми кредитування, детального розпису загальної вартості кредиту, сукупну вартість кредиту для споживача у процентному та грошовому виразі тощо. Натомість відповідачу інформаційного листа з кредитними роз’ясненнями відповідно до вимог Закону України "Про захист прав споживачів" надано не було.

Вважає, що банк скористався тим, що ОСОБА_2 об’єктивно бракувало необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору знань, і він був уведений в оману при отриманні кредитних послуг.

Посилається на судову практику Апеляційного суду Волинської області щодо захисту прав споживачів, яку підтримано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховним Судом України.

Судом залишено без уваги й не дано відповідної правової оцінки листу банку від 24.09.2008 року №20654, яким повідомлено про підняття відсоткової ставки з 12, 5 до 12, 95, що заперечувалося в судовому засіданні представником позивача.

З наведених міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове – про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників справи та їх представників, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 8 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Як правильно встановлено судом, і ці обставини сторонами не заперечуються, 24 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк Універсальний" (після зміни найменування – ПАТ "Універсал Банк") та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №07-253-КФ-2007. За його умовами банк надав, а позичальник одержав кредит у розмірі 37 500 доларів США з відсотковою ставкою за користування ним 12, 5% річних до 23 травня 2027 року (а.с. 5-8).

З метою повернення отриманих кредитних коштів між кредитодавцем та ОСОБА_4 того ж числа укладено договір поруки №1, за яким остання зобов'язалася перед банком відповідати за кредитними зобов’язаннями позичальника, в т.ч. сплатити кредит, проценти за користування ним, штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором (а.с. 11).

12 квітня 2017 року ОСОБА_4 померла, в зв’язку із чим припинилася її порука (а.с. 188).

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу прострочення позичальником кредитних зобов’язань і утворення внаслідок цього заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ "Універсал Банк" у загальному розмірі 13 699, 17 доларів США, яка складається із 646, 17 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 12 553, 28 доларів США дострокових кредитних коштів, 353, 11 доларів США відсотків, 146, 61 доларів США підвищених відсотків.

В ході судового розгляду справи розмір загальної заборгованості змінено до 13 028, 94 доларів США, яка складається із 434, 48 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 11 907, 11 доларів США достроково стягуваного кредиту, 621, 05 доларів США відсотків та 66, 30 доларів США пені.

Повно і правильно з’ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких покликався позивач, суд першої інстанції зменшив розмір заборгованості, стягнувши 12 962, 64 долари США, з яких: 434, 48 доларів США прострочена заборгованість за кредитом, 11 907, 11 доларів США достроково стягуваного кредиту та 621, 05 доларів США відсотків.

При цьому апеляційний суд бере до уваги, що обставина відмови судом у стягненні пені, яка виражена в іноземній валюті, сторонами не заперечувалася, а з цього приводу апеляційна скарга не подавалася.

Так, згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість задоволення первісного позову і стягнення заборгованості за кредитним договором, то з ними погодитися не можна.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Між тим, будь-яких доказів про відсутність своєї вини у виникненні та існуванні заборгованості за кредитним договором ОСОБА_2 не надав, а судом їх не було здобуто.

Не можна погодитися і з твердженнями автора скарги про обґрунтованість зустрічного позову через те, що кредитодацем порушено вимоги ст.ст. 11, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме щодо несправедливості умов оспорюваного кредитного договору, ст.ст. 6, 628, 638, 215, 1054 ЦК України, а також пунктів 3.2, 3.3., 3.4., 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу проу мови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168. Так, ці норми права, на думку відповідача, є достатніми підставами для задоволення його вимог і визнання недійсним кредитного договору. Однак колегія суддів бере до уваги те, що 9 років поспіль з дня укладення кредитного договору ОСОБА_2 влаштовували обставини існування даних правовідносин між сторонами, він сплачував на користь банку відповідні платежі за кредитом і процентами і не заперечував проти продовження відповідних прав та обов'язків. Лише після пред’явлення ПАТ "Універсал Банк" позову про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідач заперечив проти нього шляхом заявлення вимог про оспорення договірних підстав їх виникнення.

Об'єктивних і переконливих доказів про порушення банком прав відповідача як споживача кредитних послуг ним представлено також не було.

Більше того, положення ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору, надавали ОСОБА_2 право припинити правовідносини між сторонами з поверненням їх у попередні права протягом чітко визначених чотирнадцяти днів з дня їх виникнення.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Таким чином, апеляційний суд не знаходить об’єктивних підстав для задоволення зустрічного позову, а тому погоджується з правильністю висновків суду.

Аргументи апеляційної скарги про існування судових рішень, які відрізняються від оскаржуваного рішення, однак є обов'язковими для врахування, то колегія суддів зважає на таке. На відміну від прецедентно-правової системи, в Україні діє нормативна система права, яка не передбачає залежності висновків одних судових рішень перед іншими, крім випадків, визначених у § 3 глави 2 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.

Не можна погодитися і з посиланнями відповідача про порушення норм процесуального права, адже вони не впливають на правильність вирішення справи судом, виходячи з такого.

Згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Проте будь-яких доказів про існування таких фактів ОСОБА_2 наведено не було, а апеляційним судом не було здобуто.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є ухвалення його з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Понесені особою, що подала апеляційну скаргу, судові витрати в силу вимог ст. 141 ЦПК України підлягають віднесенню на її ж рахунок.

Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 8 лютого 2018 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено: 22.05.2018 р. о 12 год. 01 хв.

Головуючий:

Судді: