Постанова № 74125989, 16.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2018 р. Справа№ 910/23653/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 16.05.2018

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018

у справі № 910/23653/17 (суддя - Плотницька Н.Б.)

за позовом Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України"

до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

про стягнення 25 421 грн 70 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення 25 421 грн 70 коп., заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013, що становить 12 098 грн 17 коп. основного боргу, 3 109 грн 73 коп. пені, 9 167 грн 72 коп. інфляційних втрат та 1 046 грн 08 коп. 3 % річних.

В обґрунтування позову Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" посилається на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість з оплати вартості використаної електроенергії у розмірі 12 098 грн 17 коп. Крім того у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 3 109 грн 73 коп. пені, 9 167 грн 72 коп. інфляційних втрат та 1 046 грн 08 коп. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на користь Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної Академії Аграрних Наук України" заборгованість у розмірі 12 098 грн 17 коп., 3% річних у розмірі 1 046 грн 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 9 167 грн 72 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 404 грн 28 коп.

В іншій частині позову щодо заявлених вимог про стягнення 3 109 грн 73 коп. пені - відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо оплати за договором № 12/12/13-в від 12.12.2013 не виконав в повному обсязі, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі заявник вказує на те, що позивач нарахував плату за оренду приміщення за період з 26.12.2014, в той час як в період з 26.12.2014 по 21.06.2016 нерухоме майно було реалізовано. Крім того, відповідач зазначив, що нарахування заборгованості здійснено позивачем поза межами строку позовної давності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2018 справу №910/23653/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі № 910/23653/17 та призначено до розгляду на 16.05.2018. Роз'яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Розпорядженням №09.1-08/1246/18 від 15.05.2018 Київського апеляційного господарського суду у зв'язку із прийняттям судді Коротун О.М. участі у тренінгу, відповідно до підпункту 2.3.25. пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/23653/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі № 910/23653/17 у складі: головуючого судді: Майданевича А.Г., суддів Гаврилюка О.М. та Отрюха Б.В. до провадження.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 16.05.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, наявного у матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Представник апелянта, в судовому засіданні 16.05.2018, надавав свої пояснення, підтримував доводи, які викладені в апеляційній скарзі, просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення місцевого господарського суду - скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, водночас резолютивна частина підлягає зміні, а саме: замість "Ухвалив" вказати "Вирішив" та в п. 1 резолютивної частини замість слів " Позов задовольнити повністю" вказати "Позов задовольнити частково", з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.12.2013 між Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/12/13-ор, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно, а саме нерухоме майно загальною площею 12 547,5 кв.м. (А-2-адміністративна будівля; а, а1, а" - ганок, А1-1-перехід; Б-2-овочесховище; б1- ґанок, б - сходи, бІІ-бVІ - навіси, бVІІ- вхід у підвал, бVІІІ - естакада I- мощення; № 1 -4-огорожа), що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 169 (т.1; а.с. 43-46).

Крім того, 12.12.2013 між Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (балансоутримувач) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (орендар) укладено договір відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в (далі - договір відшкодування витрат) (т. 1; а.с. 50-52). Відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію електромереж та інших комунікацій оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, яке є предметом договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №12/12/13-ор від 12.12.2013 (надалі - орендоване майно), а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах блансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі орендованого майна.

Пунктом 2.2.3 договору відшкодування витрат передбачено, що орендар зобов'язується не пізніше 05 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату передбачену цим договором на рахунок балансоутримувача орендованого майна, або організації, що обслуговує орендоване майно, а також відшкодовувати плату за комунальні послуги за діючими розцінками і тарифами підприємств, що здійснюють надання таких комунальних послуг.

При несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Відповідно до пункту 5.1 договору про відшкодування витрат строк дії цього договору дорівнює терміну дії договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №12/12/13-ор від 12.12.2013.

Також, 12.12.2013 Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" підписано акт приймання-передачі за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/12/13-ор від 12.12.2013, відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю, а орендар прийняв майно за договором (т. 1; а.с. 48).

26.12.2014 між Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/12/13-ор від 12.12.2013, відповідно до умов якої у відповідності до пункту 10.3 договору та статей 598, 604, 651, 654 Цивільного кодексу України, сторони прийшли до згоди розірвати договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/12/13-ор від 12.12.2013 за угодою сторін з 26.12.2014 (т. 1; а.с. 97).

В свою чергу, 26.12.2014 між Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" укладено додаткову угоду до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013. Відповідно до умов якої, та пункту 5.2. договору та статей 598, 604, 651, 654 Цивільного кодексу України, сторони прийшли до згоди розірвати договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013 за угодою сторін з моменту фактичної передачі майна орендодавцю у відповідності до пункту 10.9 договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №12/12/13-ор від 12.12.2013 (т. 1; а.с. 99).

Згідно з 2 додаткової угоди до договору про відшкодування витрат з моменту розірвання договору сторони не вважають себе пов'язаними якими-небудь правами і обов'язками, що виникають з договору. Всі зобов'язання і вимоги сторін одна до одної, що виникли з договору, в т.ч. невиконані, дійсні та існуючі на дату розірвання договору вважаються припиненими угодою сторін, окрім зобов'язання орендаря сплатити заборгованість за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №12/12/13-в від 12.12.2013 у відповідності до умов договору.

Також, 26.12.2014 Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" підписано акт приймання-передачі за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/12/13-ор від 12.12.2013, відповідно до умов якого орендар повернув орендодавцеві, а орендодавець прийняв орендоване майно за договором (т. 1; а.с. 98).

Судом першої інстанції встановлено, що 06.01.2015 листом № 757 позивачем направлено на адресу відповідача акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1252 від 31.12.2014 та рахунок на оплату № 1236 від 31.12.2014 на загальну суму 12 098 грн 17 коп., відповідно до фіскального чеку № 5392 від 17.01.2015 (т. 1; а.с. 132-133).

27.09.2017 на адресу відповідача направлено претензії вих. №415 та вих. №416, в яких позивач вимагав в семиденний строк з моменту отримання зазначених претензій сплатити заборгованність, що підтверджується фіскальними чеками від 03.10.2017, які відповідач отримав 06.10.2017, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення (т. 1; а.с. 74- 78). Відповідач відповіді не надав.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем зобов'язання, передбачені договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013 виконано в повному обсязі, проте відповідач здійснив оплату частково.

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з позовом.

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, договір, укладений між Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" та Публічним акціонерним товариством комерційного банку "Приватбанк" за своєю правовою природою відноситься до договорів про надання послуг.

Приписами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за період з грудня 2013 по грудень 2014 було нарахована плата за комунальні послуги на загальну суму 287 642,11 грн., що підтверджується копіями рахунків на оплату: № 193 від 17.03.2014 на суму 70 531, 20 грн.; № 390 від 30.04.2014 на суму 54 460,80 грн.; № 502 від 31.05.2014 на суму 27 676,80 грн.; № 612 від 02.06.2014 на суму 16 170,53 грн.; № 613 від 07.07.2014 на суму 26 784,00 грн.; № 833 від 31.08.2014 на суму 37 688,43 грн.; № 951 від 30.09.2014 на суму 12 866,40 грн.; № 1043 від 31.10.2014 на суму 14 812,08 грн.; № 1124 від 30.11.2014 на суму 14 553,70 грн.; № 1236 від 31.12.2014 на суму 12 098,17 грн. (т. 1; а.с. 55-64).

Відповідно до матеріалів справи, відповідач здійснив оплату за комунальні послуги на загальну суму 275 543,94 грн., вказана обставина підтверджується меморіальними ордерами: №STKX0001 від 30.07.2014 на суму 16 170,53 грн.; №STKX0002 від 29.09.2014 на суму 37 688,43 грн.; №STKX0003 від 17.10.2014 на суму 12 866,40 грн.; №STKX0004 від 17.10.2014 на суму 26 784,00 грн.; №STKX0005 від 17.10.2014 на суму 27 676,80 грн.; №STKX0006 від 17.10.2014 на суму 54 460,80 грн.; №STKX0007 від 17.10.2014 на суму 70 531,20 грн.; №STKX0008 від 17.11.2014 на суму 14 812,08 грн.; №STKX0009 від 20.01.2015 на суму 14 553,70 грн. (т. 1; а.с. 65-73).

Таким чином, в порушення вимог договору №12/12/13-в від 12.12.2013, п. 2 додаткової угоди до договору про відшкодування витрат та ст. 610 ЦК України, свої зобов'язання по сплаті комунальних послуг у повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 12 098,17 гривень (287 642,11 грн. (надані послуги) - 275 543,94 грн. (оплачені послуги) = 12 098,17 грн.).

З огляду на наведене вище та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманих послуг у грудні 2014 року за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013 та факту наявності заборгованості з оплати вартості компенсації витрат за активну та реактивну електроенергію за грудень 2014 року, та вартості технічного обслуговування системи електрообладнання, утримання мереж використання газопроводу за листопад 2014 року розмірі 12 098 грн 17 коп., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення суми основного боргу у розмірі 12 098 грн 17 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 9 167 грн 72 коп. збитків від зміни індексу інфляції та 1 046 грн 08 коп. - 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від зміни індексу інфляції, наведених позивачем, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 1 046 грн 08 коп. та індексу інфляції у розмірі - 9 167 грн 72 коп. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача за період з 06.01.2015 по 06.07.2015 - 3 109 грн 73 коп. пені., посилаючись на положення пункту 2.2.3. договору про відшкодування витрат, відповідно до якого передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Приписами статтей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк дії договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013, в тому числі і положень щодо застосування відповідальності за його порушення, з урахуванням додаткової угоди до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013 та акту приймання-передачі за договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/12/13-ор від 12.12.2013, закінчився 26.12.2014, а сторони не узгодили, що договір в частині нарахування пені діє до повного виконання орендарем зобов'язань за договором, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 109 грн 73 коп. пені, нарахованої за період прострочення з 06.01.2015 по 06.07.2015, є безпідставними.

Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасно внесенні плати у розмірі 3 109 грн 73 коп., нарахованої за невиконання зобов'язань за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013 не підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта щодо відсутності у позивача права на стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 12/12/13-в від 12.12.2013, за грудень 2014 року, у зв'язку з тим, що майно, яке було об'єктом оренди за оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №12/12/13-ор від 12.12.2013, було реалізовано 26.12.2014, з огляду на наступне.

Як вже було вказано вище, пунктом 2 додаткової угоди до договору про відшкодування витрат з моменту розірвання договору сторони узгодили, що всі зобов'язання і вимоги сторін одна до одної, що виникли з договору, в т.ч. невиконані, дійсні та існуючі на дату розірвання договору вважаються припиненими угодою сторін, окрім зобов'язання орендаря сплатити заборгованість за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №12/12/13-в від 12.12.2013 у відповідності до умов договору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що реалізація позивачем нерухомого майна 26.12.2014 не звільняє відповідача від обов'язку щодо відшкодування позивачу витрат на обслуговування та експлуатацію електромереж та інших комунікацій за період фактичного користування відповідачем орендованим майном, а саме до 26.12.2014 включно.

Посилання скаржника на сплив строку позовної давності до вимог про нарахування заборгованості за рахунками №193 від 17.03.2014, № 390 від 30.04.2014, № 502 від 31.05.2014, № 612 від 02.06.2014, № 613 від 07.07.2014, № 833 від 31.08.2014, № 951 від 30.09.2014, № 1043 від 31.10.2014 та № 1124 від 30.11.2014 не приймається колегією суддів до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за грудень 2014 року на підставі виставленого рахунку на оплату № 1236 від 31.12.2014 на загальну суму 12 098 грн 17 коп., в той час як позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовню заявою 26.12.2017.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого той звернувся до суду, порушено відповідачем, тому позовні вимоги про стягнення 25 421 грн 70 коп. підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі № 910/23653/17 задоволенню не підлягає, водночас резолютивна частина підлягає зміні, а саме: замість "Ухвалив" слід вказати "Вирішив" та в п. 1 резолютивної частини замість слів "Позов задовольнити повністю" вказати "Позов задовольнити частково", що буде відповідати п. 1 ч. 5 ст. 238 ГПК України.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 910/23653/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі № 910/23653/17 змінити в резолютивній частині замість "Ухвалив" вказати "Вирішив" та в п. 1 резолютивної частини замість слів " Позов задовольнити повністю" вказати " Позов задовольнити частково".

В іншій її частині рішення суду залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/23653/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 21.05.2018

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

Б.В. Отрюх